Тесля і демон Оніроку

В давні-давні часи було на березі великої річки одне село. Весело і багато жили там люди. Тільки була в них одна біда: збудують через річку міст-міцний, красивий,- а як дощ піде чи вітер задує, розлетиться міст на дрібні тріски і вниз за течією спливе. Скільки не будували люди мости, а такого, щоб міг дощ і бурю витримати, ніяк збудувати не могли.

Зібралися вони одного разу на нараду: як такий міст збудувати, щоби вічно стояв? Думали, думали і вирішили в сусіднє село сходити — теслю покликати. Був той тесля майстром хоч куди, з усієї округи до нього люди йшли допомоги просити.

Прийшли селяни до теслі, поклонилися і кажуть:

— Просимо тебе, шановний майстре, збудувати в нашому селі міст.

Добре,— погодився тесля.— Буде вам новий міст!

— Ну і добре! – Зраділи селяни.

Повернулися вони додому і стали чекати, коли ж тесля новий міст збудує.

А у теслі на душі неспокійно. «Погодився, я на цю справу не подумавши,—

міркує.— Недарма в тому селі всі мости на тріски розлітаються». Та й дружина почала бурчати:

– Даремно ти за цю справу взявся. А раптом і твій міст під дощем не встоїть? Оце сорому буде!

Ну, робити нічого — якщо обіцянка дана, треба її виконувати.

Зібрався тесля і на берег річки пішов — оглянути місце, де міст будуватиме.

Прийшов він на берег, бачить — розлилася річка від дощів, бурхливо води свої несе.

Так, непроста ця справа — через бурхливу річку міст побудувати,— пробурмотів тесля.— Треба б його ось так будувати… а може… і так…

Довго він на березі стояв, все ніяк не міг придумати, як же цей міст будувати.

Раптом ні з того, ні з цього піднялися на річці високі хвилі, закрутив вир і з’явився з води величезний демон.

— Ха-ха-ха! А ось і я! — загуркотів він.— Ну що, тесля, придумав, як через нашу річку міст будуватимеш?

— Та ось, думаю…— відповідає демонові тесля.— Дуже мені хочеться людям допомогти і хороший міст побудувати.

— Нічого в тебе не вийде, і не намагайся,— засміявся демон.— Сили не вистачить. Ніхто з людей цей міст збудувати не зможе. Не для людських сил ця робота. Щоправда, я знаю, як тобі допомогти…

— Знаєш? — зрадів тесляр. — Тоді дай мені пораду, нічого тобі не пошкодую.

Нахилився демон до теслі ближче і каже:

— Нічого не пошкодуєш? Та ти не бійся, я дорого не візьму. Давай так зробимо: я міст збудую, а ти мені своє око віддаси. Іде?

Обомлів тесляр:

— Моє око? Навіщо він тобі? – Запитує.

— Ну ось, ти й злякався! — похитав головою демон, це не буде боляче! Зате міст через ріку стоятиме! А люди будуть думати, що це ти його збудував.

— Не знаю, що тобі й відповісти…— розгубився тесля.

— А ти подумай,— сказав демон,— до завтра подумай.

І в безодню пірнув.

Стоїть тесля на березі, рукою поворухнути від страху не може.

«Може, наснилося мені все це? – думає. – Дочекаюся ранку, а там побачу, що буде».

Наступного ранку, ще затемно, вирушив тесля на берег річки. Тільки до води підійшов, та як укопаний і зупинився: височіє над річкою півмоста, та так добре зрубані!

— Гей, тесле,— почув він,— подобається тобі мій міст? — Я ж казав, що добрий міст буде!

Підняв тесля голову, бачить — сидить на краю моста демон, посміхається.

— Невже ти один за ніч півмоста побудувати встиг? — Здивувався тесля.

— Звісно, один! — гордо відповів демон.— Це вам, людям, допомога потрібна, а мені ні до чого.

Потер демон руки від задоволення, що похвалили його, і питає:

— Віддаси своє око за мій міст?

— Не вирішив ще,— відповів тесля.— Ось добудуєш, тоді і поговоримо.

— Добре,— погодився демон.— Завтра вранці і  поговоримо.

Зовсім засмутився тесля, що робити, не знає: і міст добрий, і око віддавати шкода.

Прокинувся він зранку, чує: гуркоче в небі грім і дощ ллє як з відра. Зрадів тесля: «Ну, тепер розлетиться демонів міст на тріски, і не треба мені буде йому своє око віддавати!

Зібрався він і побіг на берег. Бачить — добудував демон за ніч міст, та такий гарний! І ось диво: дощ ллє, хвилі підіймаються, а міст стоїть собі, як стояв, навіть не ворухнеться!

Злякався тесля не на жарт: «Смерть моя прийшла,— думає,— не викрутитися мені, доведеться око демонові віддавати». А тут якраз і демон із води виринув.

— Бачиш, який славний міст я збудував! — хвалиться.— За таку красу ока не шкода! Давай сюди око!

— Почекай ще трохи,— благав тесля.— Треба щоб все по честі було. Бачу я, що не зламали твій міст ні дощ ні вітер, а чи витримає він бурю?

— Витримає! — засміявся демон.— Та ти, бачу, час тягнеш, борг віддавати не хочеш. Не добре це!

— Послухай,— сказав тесляр,— ну що ти до мого ока причепився? Може, я якось по-іншому з тобою розрахуюсь?

— По-іншому? — здивувався демон. — А що ще з тебе? взяти можна?

Думав він, думав, нарешті й каже:

— Гаразд, я загадаю тобі загадку. Відгадаєш — міст тобі подарую, не відгадаєш — око віддаси.

— Загадуй свою загадку,— погодився тесля.

— Бач, який сміливий! — захихотів демон.— Думаєш, я тобі легку загадку загадаю? Ану, дізнайся до ранку, як мене звуть!

— Як тебе звуть? — злякався тесля.

— Не вгадаєш — око віддаси! — крикнув на прощання демон і пішов у воду.

Пішов тесля додому сумний-пресумний. Ліг спати, не йде до нього сон. “Як демона звати можуть?” – думає.

Чує тесля, заплакала у сусідній кімнаті дитина, підійшла до нього дружина, заспокоїла, та пісеньку наспівувати почала:

Спи, малюче, засинай!

Демону імені не називай!

А то Оніроку прийде,

І очко твоє забере!

— Що за дивна пісня! — здивувався тесля.— Оніроку якийсь прийде… Око твоє візьме… Ой, та це про мого демона пісня! – осяяло його.

Схопився тесля і давай по кімнаті бігати та кричати:

— Оніроку! Оніроку! Оніроку!

Повернулися до теслі спокій та радість. Подивився він у вікно: а там місяць яскравий світить, усміхається.

Наступного ранку на світанку побіг тесляр до річки. А демон вже на мосту сидить — на нього чекає.

— Ну що, тесле, дізнався яке в  мене ім’я? — питає.

А теслю прямо так і розпирає ім’я демонове сказати. Але вирішив він спочатку демона подурити. Тягне з відповіддю.

— Бачу я, не знаєш ти мого імені,— сказав демон.— Віддай око!

— Ні, ні, почекай! — закричав тесля.— Тебе звуть… Онітаро!

— Ха-ха-ха! — засміявся демон і навіть підстрибнув з радості.— Не відгадав, не відгадав! Давай сюди око!

— Зараз, зараз скажу,— знову вдав, що задумався, тесля.— Тепер не помилюся. Тебе звати… Оніхаті!

— Не так, не так! — заверещав від захоплення демон, не знаєш, не знаєш! Віддай око!

Вискочив він з води, підбіг до теслі, ось-ось око вирве.

— Згадав! Згадав! — загорлав що було сили тесля. Тебе звуть Оніроку! Тебе звуть Оніроку! Наш міст збудував Оніроку!

Витріщив демон очі. Постояв так із хвилину, а потім у воду кинувся і зник.

— Стривай, Оніроку, не йди! — закричав тесля.— Я хочу, щоб усі знали, що це ти міст через річку збудував!

Кликав тесля демона, кликав, та все без толку. Не з’явився більше Оніроку. Ніхто його з того часу не бачив. А міст, демоном збудований, багато років людей радував, і ніякі бурі та дощі йому були не страшні.