TOU

Тіммі Тіптоус

Беатрікс Поттер

Жив колись маленький, гладенький, з великим пухнастим хвостом Тіммі Тіптоус. Він був білкою. Сам він був сірий і носив червону курточку. І була в нього дружина, теж білка, яку звали Бетсі. Вони жили високо на дереві в сухому гнізді, вкритому листям.

– Білочко моя, – якось сказав Тіммі Тіптоус, сидячі на гілці та усміхаючись, – горіхи поспіли, час готувати запаси на зиму.

Була чудова погода, дув приємний вітерець, який ще розпушував і без того пухнастий хвіст Тіммі.

Бетсі в той час утеплювала їхнє сплетене з гілочок гніздо сухим лісовим мохом.

– Ах, у нас таке затишне гніздо! – відповіла вона чоловікові. – Ми будемо спати всю зиму безперервно.

– Але за зиму ми ослабнемо, – зауважив передбачливий Тіммі Тіптоус, – і коли прокинемося навесні, то нам не буде що їсти.

Тіммі Тіптоус і Бетсі поскакали у зарості ліщини і побачили там багато білок, які запасалися на зиму горіхами. Тіммі зняв куртку, повісив її на сучок, і вони теж почали збирати горіхи, трохи подалі від інших білок.

Кожного дня, по кілька разів Тіммі та Бетсі приходили до ліщини, набивали мішки горіхами і тягли їх до своїх комор, які вони влаштували під корінням старих дерев, неподалік від гнізда.

Коли комори були заповнені, Тіммі й Бетсі почали скидати горіхи у вузьке дупло високо на дереві, в якому колись жив дятел. Горіхи скочувалися вниз, тихенько перестукуючись: трик-трик-трик.

– Як потім їх діставати? – спитала Бетсі. – Дупло таке вузьке, немов щілина в скарбничці… Ані мені, ані тобі не пролізти ніяк!

– Не тривожся раніше часу, люба моя. Пройде зима, і до весни я схудну, – відповів Тіммі Тіптоус.

Скільки горіхів вони запасли! Тіммі й Бетсі вибирали для своїх комор лише такі дерева та пні, які можна було легко запам’ятати та знайти.

Адже ті білки, що ховали горіхи в землі, часто втрачали свої запаси: вони просто забували, де їх закопали.

Найзабудькуватішим у лісі був Сільвер – білка з сіро-сріблястим хвостом. Якось він хотів знайти свою схованку в землі, але забув, де вона. Копнув в одному місці, копнув в іншому, але натрапив на чужий льох.

– Зараз отримаєш на горіхи! – закричали господарі льоху, і Сильверу добряче дісталось.

Побачивши цю бійку, всі білки кинулися перевіряти: чи цілі їхні припаси? В лісі здійнявся страшенний ґвалт: “Крек! Крек! Скрек-крек!”

І треба ж таке… На шум злетілася зграйка пташок – вони перелітали з куща на кущ, відшукуючи зелених гусениць та павучків і співали пісеньки. Пташки були різні, і пісеньки в них були різні.

Рудохвостий злодій вчора,
Вкрав припаси із комори!

Співала одна пташка. А друга їй підспівувала:

Жолуді, гриби, горішки.
Нам залишив тільки трішки.

Вкрав припаси із Білки прислухалися. Перша пташка прилетіла на кущ, де Тіммі та Бетсі, не звертаючи ні на кого уваги, зв’язували свої мішки, і знову заспівала:

Рудохвостий злодій вчора,
Вкрав припаси із комори!

Тіммі Тіптоус не відповідав і продовжував робити свою справу. А пташка й не чекала відповіді, вона просто співала і тільки.

Але білки повірили пташці. Вони накинулися на Тіммі Тіптоуса, почали дряпати його і перекинули мішок з горіхами. Пташка злякалася і полетіла.

А Тіммі Тіптоус вирвався і побіг до свого гнізда. За ним неслися розлючені білки і кричали:

Рудохвостий злодій вчора,
Вкрав припаси із комори!

Тіммі Тіптоуса зловили, потягли кудись вгору – випадково якраз до його дупла-сховища – і запхали всередину через вузький отвір. Білки ледве проштовхнули товстуна в тісне дупло, і Тіммі мало не переламали ребра.

– Нехай сидить там, поки не зізнається, – оголосив Сільвер і крикнув у дупло:

Рудохвостий злодій вчора,
Вкрав припаси із комори!

Тіммі Тіптоус нічого не відповів. Приголомшений падінням з висоти, він лежав на купі горіхів – саме тих, які зібрали і заховали вони з білочкою Бетсі.

А Бетсі зібрала мішки й пішла додому. Вдома вона заварила чай і стала терпляче чекати на чоловіка, але Тіммі Тіптоус все не повертався. Цілий вечір прочекала його Бетсі і всю ніч, а вранці пішла до того місця, де напередодні вони збирали горіхи. Але сердиті білки прогнали її геть.

Бетсі блукала лісом і гукала:

– Тіммі Тіптоус! Де ти?

А тим часом Тіммі Тіптоус тільки-но прийшов до тями. Він лежав у крихітному ліжку, яке було дбайливо вкрите мохом. Йому хотілося пити. Було темно – наче під землею. Тіммі Тіптоус кашляв і стогнав: боліли побиті ребра. Почувся шурхіт, і зі свічкою в руці з’явився руденький смугастий бурундук – ростом він був удвічі менше за Тіммі.

– Як ви себе почуваєте? – спитав бурундук.

– Препогано, – зізнався Тіммі Тіптоус.

– Вдягніть оцей нічний ковпак, – сказав бурундук. – А я принесу вам води і чогось попоїсти. Турбуватися нема про що, друже мій, льохи повнісінькі. Дивно – останнім часом зверху часто падав горіховий град. А іще я знайшов нещодавно велику схованку з горіхами.

Тіммі Тіптоус розповів йому свою історію, якою вельми потішив бурундука.

Тиждень-другий Тіммі треба було відлежатися. А гостинний господар, бурундук Бруно, годував його смачними горіхами.

– Як же я виберуся з дупла? Мені ж треба худнути! – тривожився Тіммі Тіптоус.

– Ну, ще горішок, не відмовляйтеся, шкаралупу я розколю…

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: