Торт на іменини
Йозеф Чапек
У песика завтра іменини, а у киці – день народження.
– Добре було б спекти якийсь торт, але я не знаю, як це робиться, – сказала киця і задумалась.
– Як це робиться? – перепитав песик. – Дуже просто! Треба покласти в торт все найсмачніше. Якщо в нашому торті буде п’ять смачних страв, торт буде в п’ять разів смачніший. Якщо десять, то в десять разів смачніший. А якщо покласти сто, то в сто раз смачніший.
– Я все зрозуміла, – сказала киця. – Давай робити торт.
Вони одягли фартухи і почали готувати. Взяли борошна, яєць і змішали все разом.
– Торт повинен бути солодким. – сказала киця і насипала в тісто цукру.
– І трошки солоним, – сказав песик, додаючи сіль.
– Ще я покладу туди масла і варення. – І киця полізла в шафу за варенням.
– Варення не треба, – промовив песик. – Я не люблю варення. Краще покладемо сирки. Сирки я дуже люблю!
І вони додали кілька сирків.
– Щось виходить не надто жирно! – вигукнула киця. – Чи не покласти трошки копченого сала?
– Давай, давай, салом торта не зіпсуєш. А про горішки ми мало не забули! – І песик насипав в тісто горіхів.
– Напевно, добре б і огірків? – сказала кішечка і додала огірків.
– І побільше кісток! – закричав песик. – Що це за торт без кісток.
– Але ж мишей я люблю більше, – згадала киця. І, піймавши чотирьох мишок, теж засунула їх в торт.
Потім виявилося, що вони забули найголовніше – збиті вершки. Довелося покласти цілий горщик вершків.
– І трошки цибулі.
– І шоколаду.
– І ще часнику!
– А родзинок? І гусячих шкварок.
– Кориці б не забути.
– І курячих потрухів!
Все це перемішали. Торт вийшов завбільшки з величезне колесо.
– Ось це торт! – зраділи песик і киця і посадили торт в піч.
А в печі торт як почав вирувати, кипіти, та шипіти, та потріскувати і смажитися, і паритися, і булькати. А запахло так, ніби старі ганчірки підгоріли.
– Ах, що за торт, – шепотіла киця, – смакота!
– У мене слинки течуть, – бурмотів песик.
Коли торт спікся, друзі витягли його з печі і поставили перед дверима студити.
– Знаєш, що я придумав? – сказав песик. – Наш торт такий величезний, що не зле б покликати в гості знайомих дівчат. Тоді це буде справжнє свято.
– Але спершу приведи себе в порядок, – наказала киця. – Знову одне вухо у тебе дивиться вгору, а друге – вниз.
Пригладивши вуха, песик взяв кицю за лапку, і вони побігли за дітьми. А в цей час повз проходила величезна зла собака. Відчувши запах торта, собака вирішила поласувати. А як почала їсти, то вже не могла зупинитися. Взяла та й з’їла весь торт до останнього шматочка. А на закуску випила цілий бідон води.
Тут песик з кицею повернулися разом з дівчатками. Дивляться, а торта немає. Ось так історія!
А під кущем лежить величезний пес і голосно стогне:
– Ой, як живіт болить! Ой, як крутить! Що було намішано в цьому торті?
– Так тобі і треба! Не треба було що їсти чужий торт! – сердито сказав песик.
– Знаєш, і нам було б недобре від такого торта! А для дівчат він і зовсім не підходить.
– Але мені так хочеться їсти, – заскиглив песик. – Я прямо отут з голоду …
– Це нічого, – сказали дівчата. – Ходімо до нас, ми вас почастуємо смачним обідом.
І дівчатка нагодували їх супом і картопляними кнедликами. Що й казати, це був справжній іменинний обід!
Джерело:
“Приключение пёсика и кошечки”
Видавництво: “Детская литература” , 1972 р.