Тортик для котика

У руденької Маринки є найкращий друг у світі — котик Марчик.

У нього такий же як і в Маринки рудий хвостик, зелені оченята і весела вдача. Що вони разом тільки не витворяли: і ходили в похід до бузкового гаю, і залазили разом на най­вище у дворі дерево. А яке полювання за сірою пір’їнкою у них було!

Марчика Маринці приніс тато. Він побачив котика, який самотньо плакав на вулиці. Тато пожалів малюка, загорнув його в шарфик і приніс доньці. З того часу вони завжди разом. Якось Маринка вирішила організувати Марчикові день народження.

— Мамо, — оголосила вона за сніданком, — скоро у Марчика день народження. Нам терміново треба органі­зувати гарне свято.

— Отакої, — здивувалася мама, — і що ж має бути на святі?

— Ми покличемо Марчикових друзів: кішечку Нюсю із сусідньої квартири й песика Бомчика. А ще прийде моя подружка Ліза з хом’ячком Лапчиком. Ми весело гратимемося, а потім — їстимемо смачний тортик.

— Доню, ти ще й тортик для Марчика хочеш при­готувати?

— Обов’язково. У мене ж був, і у Лізи був, і в Марчика буде. Мамо, ми маємо десь знайти тортик. Де вони ростуть?

— Моє маленьке щастячко, — засміялася мама, — тор­тики народжуються в чарівній країні, і ми туди обов’язково поїдемо. От просто завтра!

— Ура!!! А там будуть шоколадні? А ванільні? А з мо­розива? А з полуничками? А марципанові? Що, і навіть величезні торти там є? Це неймовірно!

Маринка весь день мріяла, як побачить чарівний край, де народжуються тортики! Дівчинка ледь дочекалася наступ­ного ранку. Навіть вночі їй снилися дивовижні пригоди в чарівній країні тортиків.

Вранці Маринка лишила котика вдома бавитися із со­нячними зайчиками і гумовою рибкою, а сама поїхала з мамою в подорож.

Сонечко ласкаво зазирало у вікна автомобіля, на узбіччях Маринка постійно помічала цікаві дороговкази: то пишні золотаві ті­стечка вказували ягідкою на шапочці «до тортиків уже недалеко», то желейні ведмедики закликали їхати в со­лодкий світ.

Аж от Маринка побачила справжній казковий будинок. На вході ніжним рожевим кремом було написано «Будинок солодких мрій», а поряд висіло оголошення: «Щоб потра­пити до будинку, надкусіть цукерочку!»

Поряд із будинком розкинувся великий сад, там росли 2 цукрові квіти, на деревах висіли желейні цукерочки, навіть трава тут була зі смачного крему, а галявини були вистелені бісквітами. Маринка відкусила цукерочку біля дверей, і вона розсипалася в ротику мільйонами іскорок смачнючих смі­шинок. Тієї ж миті двері відчинив дивовижний ведмедик. Усе його тіло, та навіть товстенький животик, був зроблений з малинового желе.

— Доброго дня, солоденькі! Ви до кого?

— Ой, — здивовано зойкнула Маринка, — ми з мамою приїхали за тортиком для нашого котика. Покажіть нам, будь ласка, великі й маленькі, солодкі й пухкенькі тортики.

— Тоді вам потрібна наша чарівниця — пані Тортуся. Заходьте.

Маринка з мамою увійшли в «Будинок солодких мрій».

— Мармеладику, хто там? — з дверей у кінці зали ви­пурхнула… справжня чарівна фея. З її тоненьких прозорих крилець сипалася різнокольорова цукрова пудра.

— Пані Тортусю, тут до вас гості: зеленоока панночка і її гарна мама.

— Бачу – бачу – розсипався голос феї дрібними цукерочками по всій залі. – Я вас уже зачекалася. Вітаю у чарівній країні смачнючої смакоти! Тут народжуються  торти й тортики, пироги й тістечка, пампушечки й круасанчики й усі найсолодші у світі цукерочки!

— То ми у справжній казці?

— Так, маленька пані, вітаю у найсолодшій казці! Ведмедику, веди гостей у нашу цукерню!

Фея затріпотіла цукровими крильцями і вилетіла із зали.Мармеладовий ведмедик, кумедно кланяючись гостям, припрошував:  « Прошу гарних панночок до солодких пригод!»

І справді, за дверима з кольоровою солодкою присипкою була велика зала, де пані Тортуся пурхала від столу до столу.

Підійшовши ближче, Маринка побачила, що за кожним столом казкові тваринки готували всілякі смаколики. За першим – велика рожева мармеладова ведмедиця в гарному фартушку робила малесенькі цукерочки: желейних ведмедиків, жабок і сонечок. У неї так просто це виходило: у величезному тазі вона змішувала цукор, желатин і яскравий сік, а потім цей розчин розливала у формочки.

Пані Тортуся де й узялася! Варто було феї змахнути над столом ручками, як желейні цукерки були готові!

— М – м – м, – заплющила від задоволення очі Маринка, смакуючи жовтогарячою жабкою, що була зі смаком апельсинчика.

Та ледь Мариночка відкрила примружені очі, тієї ж миті побачила за сусіднім столом серйозного зайця у фартушку і рукавичках.  Стріпуючи вушками від задоволення, він готував шоколадні цукерки.

— Зайчику – зайчику, я так люблю цукерочки з шоколаду із лісовими горішками. А їх легко зробити?

— Легко! Для такої гарної дівчинки й поготів. Сьогодні зранку білочки принесли мені свіжих лісових горішків. Змішаємо шоколад, масло, какао й цукрову пудру, щоб утворилася спеціальна паста. У казанчику зваримо з какао – бобів справжній смачний шоколад.

Візьми горішок, гарненько обмаж його шоколадною пастою, тепер скачай кульку і дай її мені. Цукерочку я настромлю на спеціальну виделочку й поллю її гарячим розтопленим шоколадом. Ти любиш шоколад?

Сторінки: 1 2 3