<

Тося і добра чарівниця

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

В одному маленькому селі, що лежало в Безіменному краю, жила дуже бідна дівчинка, яка звалася Тося. В її будиночку не було навіть дверей, а сама вона ніколи не носила черевиків.

Одного ранку, коли Тося йшла до криниці по воду, зустріла добру чарівницю.

– Добрий день, чарівнице, – ввічливо привіталася Тося.

Вона була доброю, милою й гарною дівчинкою, часто усміхалася.

– Добридень, Тосю, як почуваєшся? Чи ти, як завжди, задоволена?

– Правду кажучи, шановна чарівнице, я задоволена, але…

– Але що?

– Я була б ще більше задоволена, якби могла жити в будиночку, а не в халупці.

– Завжди будь доброю, Тосю, й матимеш маленький будиночок, якого бажаєш.

Наступного ранку Тося прокинулася дуже пізно. Ніколи не спала так добре. А сталося це тому, що її твердий і колючий сінник перетворився на м’який матрац. Коли розплющила очі, їй здалося, що ще бачить сон. Вона лежала в прекрасній кімнаті, на вікнах висіли фіранки. З першого поверху долинав спокусливий запах свіжоспечених солодких булочок.

Тося щипнула себе й з радістю переконалася, ще це не сон. Тепер вона мала пречудовий будиночок. Це був найгарніший будинок у селі.

Побігла до криниці, щоби подякувати чарівниці.

Добра жінка вже чекала там на неї:

– Добрий день, Тосю! Яким тобі тепер видається твоє життя? Чи ти задоволена своїм будиночком?

– О так, чарівнице, я дуже задоволена будиночком, але…

– Але що?

– Я була б ще більше задоволена, якби в мене на подвір’ї було кілька курей, які несли б мені яйця.

– Завжди будь доброю й матимеш кури.

Уявіть собі радість Тосі, коли наступного ранку її збудило голосне кудкудакання цілої зграйки білих, коричневих і жовтих курей, які дзьобали зерно на подвір’ї біля дому.

Втішена дівчинка побігла до криниці.

– Добрий день, чарівнице, навіть не знаю, як тобі дякувати!

– Добридень, Тосю. Чи тепер ти задоволена?

– Дуже, тільки…

– Тільки що?

– Мені здається, що було б ще ліпше, якби в хліві я мала корову, яка щодня вранці давала б мені молоко …

– Завжди будь доброю, Тосю, і я подарую тобі й корову.

Наступного дня вранці Тосю збудив дивний галас. То голосно мукала біло-коричнева корова, щоби її видоїти.

Тося гладила її й помітила, що корова у своїх біло-коричневих шатах виглядає гарніше від неї. Адже дівчина мала лише одну полатану сукню. Тож трохи зажурена знову подалася до чарівниці.

Королева села

Добра чарівниця зустріла її з усмішкою:

– Добридень, Тосю, чи життя тепер усміхається тобі?

– Так… Мушу тобі щиро подякувати, але…

– Але що?

– Мені здається, що я була б ще щасливішою, якби мала якусь гарну сукню…

– Завжди будь доброю, Тосю, й матимеш нову сукню…

Наступного дня, розплющивши очі, Тося знайшла біля ліжка чудову червону сукню, гарні черевички, намисто й сережки. На певний час оніміла від побаченого. Того ранку вона довго вдягалася перед дзеркалом і вперше у своєму житті забула помолитися.

Прямуючи того дня до криниці, не поспішала. Йшла повільно, хизуючись своєю сукнею й побрязкуючи коштовностями. Інші дівчата дивилися на неї з подивом і заздрістю. Кумоньки, бачачи, як вона йде, задерши голову, казали:

– Гляньте лише! Тося стала королевою села!

А Тося, чуючи це, гордо й пихато дивилася навколо.

Біля криниці на неї, як зазвичай, чекала чарівниця:

– Добридень, Тосю! Чи тепер ти задоволена?

Тося глянула на чарівницю трохи нетерпляче й з великою погордою.

– Я більше не називаюся Тося. Тепер мене звати “королева села”. І я хотіла б…

Чарівниця глянула на неї суворо:

– Речі, які я тобі дала, змінили твоє серце, моя донечко. Ти стала пихатою. Тому втратиш усе: будинок, курей, корову, сукню. До побачення, королево села.

І добра чарівниця зникла назавжди. Тося, натомість, стояла біля криниці така ж бідна, як і колись.

– Так мені й треба, – подумала дівчина. – Хто знає, куди привели б мене марнославство й пихатість, які вдерлися до мого серця.

 

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Тося і добра чарівниця

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

В одному маленькому селі, що лежало в Безіменному краю, жила дуже бідна дівчинка, яка звалася Тося. В її будиночку не було навіть дверей, а сама вона ніколи не носила черевиків.

Одного ранку, коли Тося йшла до криниці по воду, зустріла добру чарівницю.

– Добрий день, чарівнице, – ввічливо привіталася Тося.

Вона була доброю, милою й гарною дівчинкою, часто усміхалася.

– Добридень, Тосю, як почуваєшся? Чи ти, як завжди, задоволена?

– Правду кажучи, шановна чарівнице, я задоволена, але…

– Але що?

– Я була б ще більше задоволена, якби могла жити в будиночку, а не в халупці.

– Завжди будь доброю, Тосю, й матимеш маленький будиночок, якого бажаєш.

Наступного ранку Тося прокинулася дуже пізно. Ніколи не спала так добре. А сталося це тому, що її твердий і колючий сінник перетворився на м’який матрац. Коли розплющила очі, їй здалося, що ще бачить сон. Вона лежала в прекрасній кімнаті, на вікнах висіли фіранки. З першого поверху долинав спокусливий запах свіжоспечених солодких булочок.

Тося щипнула себе й з радістю переконалася, ще це не сон. Тепер вона мала пречудовий будиночок. Це був найгарніший будинок у селі.

Побігла до криниці, щоби подякувати чарівниці.

Добра жінка вже чекала там на неї:

– Добрий день, Тосю! Яким тобі тепер видається твоє життя? Чи ти задоволена своїм будиночком?

– О так, чарівнице, я дуже задоволена будиночком, але…

– Але що?

– Я була б ще більше задоволена, якби в мене на подвір’ї було кілька курей, які несли б мені яйця.

– Завжди будь доброю й матимеш кури.

Уявіть собі радість Тосі, коли наступного ранку її збудило голосне кудкудакання цілої зграйки білих, коричневих і жовтих курей, які дзьобали зерно на подвір’ї біля дому.

Втішена дівчинка побігла до криниці.

– Добрий день, чарівнице, навіть не знаю, як тобі дякувати!

– Добридень, Тосю. Чи тепер ти задоволена?

– Дуже, тільки…

– Тільки що?

– Мені здається, що було б ще ліпше, якби в хліві я мала корову, яка щодня вранці давала б мені молоко …

– Завжди будь доброю, Тосю, і я подарую тобі й корову.

Наступного дня вранці Тосю збудив дивний галас. То голосно мукала біло-коричнева корова, щоби її видоїти.

Тося гладила її й помітила, що корова у своїх біло-коричневих шатах виглядає гарніше від неї. Адже дівчина мала лише одну полатану сукню. Тож трохи зажурена знову подалася до чарівниці.

Королева села

Добра чарівниця зустріла її з усмішкою:

– Добридень, Тосю, чи життя тепер усміхається тобі?

– Так… Мушу тобі щиро подякувати, але…

– Але що?

– Мені здається, що я була б ще щасливішою, якби мала якусь гарну сукню…

– Завжди будь доброю, Тосю, й матимеш нову сукню…

Наступного дня, розплющивши очі, Тося знайшла біля ліжка чудову червону сукню, гарні черевички, намисто й сережки. На певний час оніміла від побаченого. Того ранку вона довго вдягалася перед дзеркалом і вперше у своєму житті забула помолитися.

Прямуючи того дня до криниці, не поспішала. Йшла повільно, хизуючись своєю сукнею й побрязкуючи коштовностями. Інші дівчата дивилися на неї з подивом і заздрістю. Кумоньки, бачачи, як вона йде, задерши голову, казали:

– Гляньте лише! Тося стала королевою села!

А Тося, чуючи це, гордо й пихато дивилася навколо.

Біля криниці на неї, як зазвичай, чекала чарівниця:

– Добридень, Тосю! Чи тепер ти задоволена?

Тося глянула на чарівницю трохи нетерпляче й з великою погордою.

– Я більше не називаюся Тося. Тепер мене звати “королева села”. І я хотіла б…

Чарівниця глянула на неї суворо:

– Речі, які я тобі дала, змінили твоє серце, моя донечко. Ти стала пихатою. Тому втратиш усе: будинок, курей, корову, сукню. До побачення, королево села.

І добра чарівниця зникла назавжди. Тося, натомість, стояла біля криниці така ж бідна, як і колись.

– Так мені й треба, – подумала дівчина. – Хто знає, куди привели б мене марнославство й пихатість, які вдерлися до мого серця.

 

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Тося і добра чарівниця

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

В одному маленькому селі, що лежало в Безіменному краю, жила дуже бідна дівчинка, яка звалася Тося. В її будиночку не було навіть дверей, а сама вона ніколи не носила черевиків.

Одного ранку, коли Тося йшла до криниці по воду, зустріла добру чарівницю.

– Добрий день, чарівнице, – ввічливо привіталася Тося.

Вона була доброю, милою й гарною дівчинкою, часто усміхалася.

– Добридень, Тосю, як почуваєшся? Чи ти, як завжди, задоволена?

– Правду кажучи, шановна чарівнице, я задоволена, але…

– Але що?

– Я була б ще більше задоволена, якби могла жити в будиночку, а не в халупці.

– Завжди будь доброю, Тосю, й матимеш маленький будиночок, якого бажаєш.

Наступного ранку Тося прокинулася дуже пізно. Ніколи не спала так добре. А сталося це тому, що її твердий і колючий сінник перетворився на м’який матрац. Коли розплющила очі, їй здалося, що ще бачить сон. Вона лежала в прекрасній кімнаті, на вікнах висіли фіранки. З першого поверху долинав спокусливий запах свіжоспечених солодких булочок.

Тося щипнула себе й з радістю переконалася, ще це не сон. Тепер вона мала пречудовий будиночок. Це був найгарніший будинок у селі.

Побігла до криниці, щоби подякувати чарівниці.

Добра жінка вже чекала там на неї:

– Добрий день, Тосю! Яким тобі тепер видається твоє життя? Чи ти задоволена своїм будиночком?

– О так, чарівнице, я дуже задоволена будиночком, але…

– Але що?

– Я була б ще більше задоволена, якби в мене на подвір’ї було кілька курей, які несли б мені яйця.

– Завжди будь доброю й матимеш кури.

Уявіть собі радість Тосі, коли наступного ранку її збудило голосне кудкудакання цілої зграйки білих, коричневих і жовтих курей, які дзьобали зерно на подвір’ї біля дому.

Втішена дівчинка побігла до криниці.

– Добрий день, чарівнице, навіть не знаю, як тобі дякувати!

– Добридень, Тосю. Чи тепер ти задоволена?

– Дуже, тільки…

– Тільки що?

– Мені здається, що було б ще ліпше, якби в хліві я мала корову, яка щодня вранці давала б мені молоко …

– Завжди будь доброю, Тосю, і я подарую тобі й корову.

Наступного дня вранці Тосю збудив дивний галас. То голосно мукала біло-коричнева корова, щоби її видоїти.

Тося гладила її й помітила, що корова у своїх біло-коричневих шатах виглядає гарніше від неї. Адже дівчина мала лише одну полатану сукню. Тож трохи зажурена знову подалася до чарівниці.

Королева села

Добра чарівниця зустріла її з усмішкою:

– Добридень, Тосю, чи життя тепер усміхається тобі?

– Так… Мушу тобі щиро подякувати, але…

– Але що?

– Мені здається, що я була б ще щасливішою, якби мала якусь гарну сукню…

– Завжди будь доброю, Тосю, й матимеш нову сукню…

Наступного дня, розплющивши очі, Тося знайшла біля ліжка чудову червону сукню, гарні черевички, намисто й сережки. На певний час оніміла від побаченого. Того ранку вона довго вдягалася перед дзеркалом і вперше у своєму житті забула помолитися.

Прямуючи того дня до криниці, не поспішала. Йшла повільно, хизуючись своєю сукнею й побрязкуючи коштовностями. Інші дівчата дивилися на неї з подивом і заздрістю. Кумоньки, бачачи, як вона йде, задерши голову, казали:

– Гляньте лише! Тося стала королевою села!

А Тося, чуючи це, гордо й пихато дивилася навколо.

Біля криниці на неї, як зазвичай, чекала чарівниця:

– Добридень, Тосю! Чи тепер ти задоволена?

Тося глянула на чарівницю трохи нетерпляче й з великою погордою.

– Я більше не називаюся Тося. Тепер мене звати “королева села”. І я хотіла б…

Чарівниця глянула на неї суворо:

– Речі, які я тобі дала, змінили твоє серце, моя донечко. Ти стала пихатою. Тому втратиш усе: будинок, курей, корову, сукню. До побачення, королево села.

І добра чарівниця зникла назавжди. Тося, натомість, стояла біля криниці така ж бідна, як і колись.

– Так мені й треба, – подумала дівчина. – Хто знає, куди привели б мене марнославство й пихатість, які вдерлися до мого серця.

 

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Залишити коментар