Троянди сперечалися
Дем'янюк Марія Борисівна
«Ой, яка я гарна! Рівних мені немає. Подивися, які в мене чарівні пелюстки! Вони такі рожеві!» – казала одна троянда іншій. «Подумаєш красунечка, – у відповідь хмикнула та, – ти поглянь, якої дивовижної форми моя квітка!». «Та годі, – чинно озвалася інша, що замріяно поглядала в калюжу, ніби у дзеркало. – Пригадайте, найбільші пуп’янки були у мене!». «Що-що? – донеслося з іншого боку трояндового куща. – Я, мабуть, недочуваю, бо не чула, щоби ви вихваляли найгостріші колючки на моєму стеблі. Вам такі і не снилися!». «А я найдухмяніша! Ось… мій аромат неперевершений!» – почулося з іншого куща – куща білих троянд. «А листочки на моєму стеблі найзеленіші», – вихвалялася чергова білосніжна квітка. «А я! А я» – тільки й чулося з різних трояндових кущів, які справді були окрасою парку.
Зрештою, гучний лемент привернув увагу сонця.
Розгнівалося світило та, недовго думаючи, вирішило навчити квіточок скромності. Розкинуло свої палючі промені і троянди від спеки почали втрачати свою красу, а в саду потроху запанувала тиша… Та ні ж бо, не сумуйте, – сонечко добре! І як тільки хвалькуваті троянди замовкли, воно забрало свої промінчики та задоволено лягло перепочити на хмаринку. Відтоді троянди вирішили більше ніколи не чванитися.
Джерело:
“Марійчині казки”
Марія Дем’янюк
Видавництво: “ФОП Цюпак”
м. Хмельницький, 2018 р.