TOU

Троє братів і золота яблуня

Болгарські народні казки

Було в жінки троє синів. На обійсті в них росла яблуня, яка щороку родила по одному золотому яблуку. І щороку приходила змія та зривала те яблуко.
От найстарший син каже:
— Мамо, дайте мені ножа й горіхів, я піду стерегти яблуню.
Пішов він, сів під деревом і заходився лускати горіхи, а змія підкра­лася потемки і вкрала яблуко.
Повернувся син додому й сказав:
— Мамо, я не вберіг яблуко —прийшла змія і вкрала його.
Наступного року проситься середульший:
— Мамо, дайте мені ножа й горіхів, я піду стерегти яблуню.
Пішов і також захопився горіхами, а змія підкралась і знову вкрала яблуко.
На третій рік мовить найменший син:
— Мамо, тепер дайте ножа мені, я піду пильнувати яблуню.
Він виліз на дерево, примостився біля яблука і, коли вночі знову під­кралася змія, вдарив її ножем і поранив. Змія втекла, а хлопець зірвав яблуко і приніс його матері.

Тоді покликав своїх братів іти шукати змію. Рушили вони по крива­вих слідах і дісталися до глибокої прірви, де змія сховалася. Найменший брат сказав, що треба комусь спуститися в прірву. Зголосився найстар­ший, щоб спустили його.  Але на півдорозі злякався, почав смикати за мотузку, і брати витягли його назад. Почали спускати середульшого, але й той злякався, смикнув за мотузку, і його також витягли, як і старшого. Тоді найменший брат каже:
— Тепер спущусь я. Коли смикну за мотузку — спускайте, смикну вдруге — спускайте ще далі, аж поки перестану смикати.
Отже двоє братів спускали його, спускали, аж поки він опинився на дні. Там знайшов будинок змії, зазирнув у віконце й побачив: сидять у кімнаті три дівчини. Одна грається золотим яблуком, і в другої золоте яблуко, а в найменшої золотого яблука немає, грається вона золотою мишкою на золотій тарілці. І він гукнув до найменшої:
— Дівчино, а відчини мені двері!
Та інша дівчина відказала:
— Вертайся швидше назад! Наша мати ось уже два роки ходить у світ і приносить нам по золотому яблуку, а цього разу повернулася хвора. Як ми тебе впустимо, вона тебе з’їсть.

Але хлопець сказав:
— Відчиніть двері, а то розіб’ю шибку і влізу у вікно!
Тоді підвелася найменша, відчинила двері, він зайшов і вбив змію.
Потому вивів дівчат з будинку й пішов з ними до мотузки. Спочатку прив’язав найстаршу, смикнув за мотузку, і брати витягли її. Потім при­в’язав середульшу, і витягли й ту. Залишилась найменша дівчина. Він їй каже:
— Як прив’яжу я тебе й смикну за мотузку, щоб тебе підняли вгору, мої брати пересваряться через тебе й не захочуть витягти мене; як я сам прив’яжусь і виберуся звідси перший, тоді навряд чи ти захочеш підня­тися нагору. Тож я прив’яжу й відправлю нагору тебе, а мої брати, коли люблять мене, витягнуть мене потім.
А дівчина сказала:
— Візьми оцей перстень, я дарую його тобі. Як там, нагорі, посварять­ся, я зажадаю самотканого вбрання,—- хто зшиє, за того й піду. А ти зачекаєш трохи і, коли твої брати не витягнуть тебе, провалишся ще глибше. Там буде двоє баранів — один білий, другий чорний. Сядеш на білого, він одвезе тебе на білий світ, сядеш на чорного — завезе тебе в підземне царство.
Прив’язав хлопець дівчину до мотузки, і брати підняли її нагору.

Хлопець постояв трохи, а тоді провалився вниз — просто на чорного барана. Тільки  приїхав у підземне царство, як баран зник, і хлопець рушив навмання, світ за очі. Приблукав до якоїсь бабусі, а та бабуся жила в місті, де був царський палац. Бабуся була сама. Стала вона замі­шувати тісто на вечерю — плакала й на сльозах замішувала борошно. Хлопець запитав її, навіщо вона так робить, і бабуся відповіла:
— А що вдієш, синку! Було і в мене шестеро дітей. Але змія не дозво­ляє нам брати воду, доки не віддадуть їй на поживу людину. Я давала, давала — віддала всіх дітей, а вона ось уже рік знову не підпускає ніко­го до води. Тепер цар посилає свою доньку на поталу ненажерливій змії,

Спитав хлопець, де царський палац, і бабуся показала. Пішов він у па­лац, разом із царською донькою вони сіли в карету й рушили до того місця, де вилазить змія. Хлопець приліг і заснув на колінах у царської доньки. В цей час вилізла з ями змія і підповзла до дівчини, щоб про­ковтнути її. Царівна заплакала, сльозинка з її очей капнула хлопцеві на обличчя і розбудила його. Він швидко підхопився і вбив .змію. І зразу потекла вода. Цар хотів віддячити сміливцеві й запитав, чого той бажає.
— Нічого мені не треба на цьому світі,— відповів хлопець,— хочу по­вернутися на нашу землю
— Як знайдеться такий, хто підніме тебе туди,— відказав на те цар,— я зроблю все, що буде треба.

Пішов хлопець містом, питаючи всіх, чи не згодиться хто підняти його на горішню землю, і один чоловік йому сказав:
— За містом росте високе дерево, на тому дереві сидить орлиця — вона ніяк не може вигодувати своїх орлят. Іди туди — може, вона тобі якось зарадить.
Знайшов хлопець те дерево, ліг під ним і заснув. Але скоро орлята запищали, і він прокинувся. Глянув угору й побачив, що на дерево лізе триголова змія; махнув він ножем і відрубав їй всі три голови. Орли по­думали, що хлопець напав на їхніх діток, і злетіли згори, хотіли заклю­вати його, та малі орлята сказали:
— Не чіпайте його, мамо й тату, цей чоловік убив змію і врятував нас!
— Гей, побратиме,— сказали тоді орли,— кажи, чим відплатити тобі за твою добрість.
— Нічого мені не треба, хочу тільки, щоб ви занесли мене на горішню землю.
— Занесемо! Знайди дев’ять ялових корів, які вже дев’ять років не телилися, і годуй нас місяць; потім зроби скриню на залізних жердинах, поклади в неї те м’ясо, що лишиться, і сам сідай, та не забудь набрати води в шкіряний бурдюк. Ми покладемо жердини собі на спини й понесе­мо тебе. Коли скажемо тобі «га», даси нам м’яса, скажемо «пити» — даси води.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.9 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Болгарські народні казки”

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: