ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Троє друзів

Казахські народні казки

Може, було це, а може, ні,— жилися, кажуть, колись, і побраталися козеня, ягня й теля. Одного разу подивилося козеня на далеку гору та й питає:
— Брати, а хто з вас бачив, як сонце ввечері за горою ховається?
— Я бачило,— каже ягня.
— І я бачило,— мовило теля.
— То ходімо втрьох,— запропонувало козеня,— і розвідаємо, де ж усе-таки ховається на ніч сонце.
І того ж дня друзі потайки утекли з череди.
Ось ідуть вони степом. Нелегкий шлях, але до гори все ближче й ближче. Радіють друзі. Раптом перед ними струмок. Як дістатися на протилежний берег? Козеня й каже:
— Нічого, перестрибнемо!
— Я боюся,— сказало ягня.
— І я боюся,— мовило теля.
— Ех ви, боягузи,— сміється козеня.— А ось я нічого не боюся.
Розігналося козеня і враз перестрибнуло на другий берег.
Стрибнуло за ним і ягня,— добре стрибнуло, тільки заднє копитце замочило.
Потупцювало, потупцювало на місці теля,— нічого не вдієш, і собі стрибнуло. Стрибнуло — та шубовсь у воду! Ледь-ледь не захлинулося. Друзі за вуха витягнули.
Козеня й каже:
— Ми тебе, телятко, від смерті порятували. Тепер ти маєш віддячити нам за цю послугу. Підвези нас на спині до гори.
Сіли верхи на телятко, їдуть, сміються.
Минуло небагато часу. Замекало жалібно теля:
— Важко мені. Я вам не верблюд. Довезу до каменя, що біліє попереду, а там годі, злазьте.
Доїхали до каменя, а це зовсім не камінь — якийсь мішок на землі лежить. Туго-туго чимось напханий. Напевно, якийсь мандрівник загубив свою поклажу. Розв’язали мішок, а в ньому чотири звірячі шкури: барса, ведмежа, вовча і лисяча.
— Непогана знахідка, знадобиться,— сказало козеня.
Пішли далі вже з мішком. Ось уже гора майже поряд, рукою
подати. Під горою стоїть біла юрта. А в юрті шум і гамір, пісні та дзвін домбри. Постояли мандрівники, перезирнулися і — що буде, те буде! — відчинили двері.
Бачать: у юрті бенкет іде. Барс кумис п’є, товстий ведмідь халву смокче, сивий вовк борсака уминає, руда лисиця на домбрі грає та приспівує:

Тринди-трин, домбра моя!
Зараз ми одна сім’я.
Завтра — знову вороги:
Кожен шкуру бережи!

Зайшли до юрти наші мандрівники, та так і завмерли на порозі: докумекали, що потрапили в біду. А лісові звірі як побачили нежданих гостей, то й очиська у них спалахнули: така ласа вечеря їм сама до рота іде! Підморгнула лукаво лисиця хижакам і, облизуючись, привітно заторохкотіла:
— Ласкаво просимо, дорогі гості! Сам аллах послав вас на наш святковий бенкет. Сідайте якнайближче до вогнища, дітки. Зараз ми вас почастуємо… А поки що чи не зіграєте ви нам на домбрі, чи не потішите пісенькою?
Ягня похнюпилося — і мовчить. Теля позадкувало — і теж мовчить. Тоді козеня й каже:
— Давай сюди домбру! Проспіваю вам та й зіграю.
І вдарило воно по струнах:

Тринди-трин, домбра моя!
Хай не жде ведмідь добра.
Барса ми не боїмося,
І ведмедя престарого,
І лисицю преруду,
Й вовка ми не боїмося.
Як накинемося втрьох,
Не врятує їх і бог!

Слухають звірі — що за зухвала пісенька!
— Та хто ви такі? — заричав барс.
— Ми — мисливці степові,— відповідає козеня.
— А куди прямуєте? — заревів ведмідь.
— Несемо товар на базар.
— А який у вас товар? — прошамкав вовк.
— Звірячі хутра.
— А де ж ви їх узяли? — дзявкнула лисиця.
— З ваших родичів зняли,— каже козеня й витрушує з мішка всі чотири звірячі шкури.
Закам’яніли зубаті розбійники від страху, потім завили кожен по-своєму й дременули хто куди.
А побратими залишилися в чужій юрті хазяйнувати. Смачно наїлися, відпочили й стали думати, що робити далі.
Козеня каже:
— Добре, що ми цих розбійників налякали, але погано буде, коли вони, отямившись, назад повернуться. Тоді вже ми не зберемо своїх кісток. Краще тікаймо звідси додому. В своїй череді ми й справді ніякого звіра не боїмося. В своїй череді чабани нас нікому не дадуть скривдити.
Недовго вмовляло козеня своїх вірних товаришів.
— Ти правду, брате, кажеш,— мовило ягня.
— Правда твоя,— і собі теля додало.
За хвилину вони вже далеко були від білої юрти і ще далі від гори. Попереду бігло козеня, слідом за ним — ягня, а теля — позаду.
Надвечір прибігли додому. Чабани так зраділи, що й не сварили їх.
От як усе добре вийшло.
Одне погано: так і не дізналися троє друзів, куди ховається сонце на ніч.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казахські народні казки”
Упорядник  – О. Г. Петькун
Видавництво: “Веселка”
1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: