TOU

Три брати

Грецькі народні казки

Жили собі два брати. У них тяжко хворів батько. Перед смертю він розділив між ними своє добро.
Старший брат багатів з року в рік, а менший — біднів. Старший брав у руки камінь — і він ставав золотом, менший брав золото — а воно ставало попелом.
Не міг більше менший брат терпіти такого життя і вирішив знайти свою долю, щоб дізнатися, чого це вона на нього так заповзялася.
Поклав у торбинку хліба, попрощався з дружиною і дітьми та й пішов. Ішов десять днів і десять ночей, аж поки дійшов до лісу-пралісу, який затулив собою навіть сонце.

Тільки хлопець зайшов у ліс, аж назустріч лисиця.
— Добридень! — привітався хлопець.
— Здоров був! Звідки ти тут узявся?
— Шукаю долю,— відповів хлопець.— Може, ти знаєш, де моя доля?
— Ні,— відказала лисиця,— не знаю. У нашому лісі я про неї не чула. Пошукай її в інших краях.

Ішов хлопець ще десять днів і десять ночей, поки опинився біля річки, такої глибокої, що її плескіт, здавалося, котився у безвість.
— Здрастуй, річко
— Здоров був, хлопче! Звідки ти тут узявся?
— Шукаю долю. Може, ти знаєш, де моя доля?
— Ні,— відповідає річка,— не знаю. У цих краях я не чула про неї. Піди запитай у гори, може, вона знає.

Ішов хлопець іще десять днів і десять ночей, – аж поки дійшов до великої гори, такої крутої, що страшно на неї дивитись.
— Здрастуй,— привітався хлопець.
— Здоров був! — відказує гора. – Що ти тут шукаєш?
— Шукаю свою долю,— відповідає той.— Ти така висока, все бачиш, може, ти знаєш, де вона?
— Знаю! Підеш прямо на схід сонця і там знайдеш свою долю. Хай щастить тобі!
— Дякую,— сказав хлопець і пішов далі.

Ішов тільки прямо, на схід сонця, аж поки опинився біля замку. Надворі він побачив жінку, що розпалювала піч, а поруч неї стояло корито з одежею, решето із зерном.

Жінка підкинула дров у піч і, не гаючи часу, пересіяла зерно, потім посадила хліб у піч. А поки він пікся, вона встигла випрати одежу.

Хлопець довго стояв, не зводячи з неї очей.
— Пані,— звернувся до неї,— це ти моя доля?
Жінка подивилася на нього і засміялася:
— Ні, я доля твого брата, а твоя доля у замку відпочиває в кріслі, милуючись золотим яблуком.
— Порадь, що мені робити? — спитав хлопець.— Хіба і я не можу бути щасливим?

Долі старшого брата стало жаль хлопця. От вона й каже:
— Зійди потихеньку по східцях у кімнату, де сидить твоя доля. Там посеред кімнати висить клітка, а в клітці — курка. Відріж вірьовку, хапай клітку і швиденько звідти тікай. Ця курка щодня несе по одному золотому яйцю. Тільки так ти зможеш урятувати свою сім’ю від злиднів.

Менший брат зробив усе, як сказала жінка: піднявся по східцях у кімнату і побачив там молоду жінку, яка гойдалася в кріслі, підкидаючи й ловлячи золоте яблуко.
Хлопець потихеньку прокрався на середину кімнати, перерізав вірьовку, схопив клітку і, щоб жінка не збагнула, що до чого, швидко зник з її очей.
Попрощався хлопець з долею свого брата та й пішов із кліткою додому.

Справді, курка щодня несла по золотому яйцю!

Довго він ішов, і скільки ночей перебув у дорозі, стільки золотих яєць знесла йому курка.
— Жінко,— мовив, повернувшись додому, хлопець,— тепер ми врятовані від злиднів.
І про все розповів дружині.
— Дивись, нікому ні слова,— наказував їй,— навіть нашим дітям. Можеш сказати, що успадкували гроші від дядька.
— Добре,— відповіла та.

Її чоловік продав золоте яйце ювеліру, купив на ті гроші будинок, а дітей послав учитися. Сам відкрив крамницю. Став потроху багатіти.
Минали роки. Якось крамар захворів. Незабаром він помер. Його дружина нічого не сказала дітям про курку, а невдовзі вийшла удруге заміж.
— Звідки у тебе стільки грошей? — допитувався чоловік.— Адже крамниці вже давно немає.
— Це ще від небіжчика.
— Не бреши, жінко. Якщо не признаєшся, завтра піду від тебе.

Жінка мусила розповісти про загадкову курку.
— Дай її мені! — наказав чоловік.— Я тепер хазяїн, і курка повинна бути моєю.
— Не можу я віддати тобі курку! Це курка моїх дітей і нікого іншого! Це спадщина їхнього батька.
Розсердився чоловік, підбіг до клітки, схопив курку і зарізав її. Жінка у розпачі заридала, та потім зрозуміла, що цим біді не зарадиш, і зварила курку на обід.
— Ти ж дивись, не викинь тельбухи, я їх поїм,— наказав чоловік.

Жінка виклала курку на тарілку, накрила її іншою тарілкою і поставила у судник, а сама пішла провідати сусідку.

Повернулися її сини після уроків голодні-голодні. Відкрили судник і знайшли там курку, але не схотіли її їсти, щоб не прогнівити вітчима. Старший з’їв тільки курячу голову, середній — серце, а менший — печінку. Коли повернулася мати, сказали їй про це.
Незабаром прийшов і вітчим, сів їсти, та, побачивши курку без голови, спитав:
— Де голова, жінко?
— Її з’їв старший син.

Чоловік розсердився, але не показав цього.
— Тоді дай мені печінку!
— А печінку з’їв менший син.
— Тоді дай мені серце! — розгнівано крикнув чоловік.— Гадаю, хоч його ніхто не з їв.
— Серце з’їв середній син,— відповіла жінка.

Вітчим закричав:
— Хай тільки прийдуть! Я не ручуся за себе!
Залишмо на якийсь час чоловіка і жінку і подивімося, що ж роблять три брати.
Вони вже хотіли повертатися додому, коли той, що з’їв серце, каже;
— Брати мої, ми не повинні повертатися додому, бо наш вітчим щось зле надумав. Я це напевне знаю.
— Звідки ж ти знаєш? — спитали брати.-
— Відтоді, як я з’їв серце, я знаю все, що діється у людських серцях.
— А я,— мовив старший,— відтоді, як з’їв курячу голову, став розуміти багато більше, ніж раніше. Я ніби став мудрішим.
— А я такий же, як і був,— сказав менший брат, той, що з’їв печінку.— Коли ти кажеш, що вітчим зле надумав, то куди тепер підемо?
— Підемо далеко, в інші краї,— відповів старший,— тільки треба передати матері, щоб прийшла попрощатися з нами.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Грецькі народні казки”

Переклад – Степаненко В. І,

Видавництво : “Веселка”

Київ, 1985 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: