Три бики й лев

На зеленій, укритій буйними травами
леваді під пригірком спокійно паслися три
бики.

Пригірком проходив лев. Він помітив биків,
став і задивився на них.

– Ух, які ж великі та вгодовані! – промовив
він сам до себе.- А яке ж у них, певно, смачне
м’ясо! Але хіба мені впоратися з ними трьома?
Був би один, то я б за іграшку його подужав.
Не щастить мені! Як жаль!

І лев пішов своєю дорогою. Та раптом йому
щось спало на думку, і він знову зупинився. А
потім подався схилом униз. Підійшовши до
биків, лев поштиво привітався:

— Здорові були, шановні! Гарний сьогодні
день!

Бики підвели голови й неохоче проревіли:

– Здоров був, леве!

– Дивлюсь оце, як ви любенько пасетеся, і
мені аж заздрісно стало! Як це добре, коли
[220]маєш друзів! Ось тільки не можу я
второпати, чому ви пасетеся разом?

Бики здивовано глянули на нього:

– А як же нам пастися?

– Скажу. Погляньте лишень на леваду: вона
не така вже й велика. І якщо ви будете
пастися отак усі разом до вечора, то на ній
не залишиться нічого, ані стеблинки. Так
витолочите всю траву до коріння, що довго
вона відростатиме. Отож я радив би вам
розійтися. Один нехай пасеться на схилі, де
росте шавлія, клен та арабські фісташки.
Другий нехай спуститься до потічка, де
повно маленьких ніжних дубочків, повитих
березкою. А третьому краще піти аж ген туди,
до винограду, посмакувати його листям.
Грона уже зібрано, тож ніхто тепер не
стереже виноград. Таким чином трава на
леваді залишатиметься цілою і ви зможете
щовечора, перед тим як вирушати додому,
сходитися сюди попастися. Ну, що ви на це
скажете?

Бики уважно слухали, навіть ремиґати
перестали. Як тільки лев замовк, один з них
найбільший, гучно проревів:

– А що, лев діло каже! Цілком слушно!

– Справді,- підтвердив другий, найжирніший.
[221]

– Авжеж,- озвався й третій, найсильніший.

– Якщо ви не заперечуєте, то я підіймуся на
схил,- сказав перший, який аж тремтів за
арабськими фісташками.

– А я піду до дубочків,- сказав другий.

– Ну, а вже я подамся до виноградника. А
перед заходом сонця зберемося тут усі разом,
попасемося на травичці, щоб не приїдалася
їжа,- додав третій.

У лева аж вуха засміялися з радості.

– От і добре! – вигукнув він.- Просто дивно,
як ви до цього досі не додумалися!

Три бики розійшлися в різні боки, а лев
удав, ніби підіймається на гору. Та невдовзі
він повернувся й помчав туди, де пасся
перший бик, накинувся на нього й легко
подужав його. Потім побіг до другого –
упорався і з цим, а далі й третього подолав.

Отак бідолашні бики, послухавшись хитрого
лева, розпрощалися з життям. І хто їм-винен?

Перш ніж розійтися в різні боки, треба
було подумати й добре зважити те, що почули.
Якби були так учинили, то й досі щасливо
паслися б собі на зеленій леваді. [222]