Три дочки

Жила в давні часи одна жінка. І було у неї три дочки. Багато доводилось працювати жінці, щоб одягнути, взути і прогодувати дочок.

А дочки росли хорошими. І виросли вони одна краща від іншої. І вийшли вони всі троє заміж, роз’їхались в різні сторони, і залишилась мати сама одна.

Ось минув рік, другий, третій. І сталося так, що захворіла мати. Ось і прохає вона білочку, яка жила в лісі поблизу:

— Білочко, білочко, поклич до мене моїх дочок.

Білочка одразу ж пострибала виконувати прохання.

Прибігла білка до старшої дочки, постукала у вікно.

— Ой лишенько,— сказала старша дочка, вислухавши білку.— Я одразу б до матусі побігла, та ось мені тази треба чистити.

А вона й справді тази чистила.

— Он як,— розсердилась білка,— тоді не розлучайся довіку із своїми тазами!

Тільки-но вона це сказала — вмить стулилися тази, і перетворилася старша дочка на черепаху.

А білка тим часом до середньої дочки прибігла, розповіла їй сумну вість про матір.

— Ох, побігла б я до матусі, та ось треба полотно до ярмарку кінчати.

А вона і справді полотно ткала.

— Он як,— розсердилась білка,— тоді все своє життя тільки те й роби — полотно тчи!

Тільки-но вона це сказала — і середня дочка враз перетворилася на павука.

А коли білка у віконце до молодшої дочки постукала, та тісто місила. Як почула, що матері погано, руки не витерла — побігла до неї.

— Добре у тебе серце,— сказала білочка.— Тож нехай і люди добрими до тебе завжди будуть. Живи, люба, щасливо і людей роби щасливими! І люди любитимуть тебе і добро твоє ніколи не забудуть.

Так воно і сталось.