Три каблучки
Луїджі Капуано
Жив був кравець, і в цього кравця було три дочки писані красуні. Дружина його померла дуже давно, і він ніяк не міг придумати, як би видати дочок заміж. Ось одного разу бідному батькові надумалося піти на рівнину і покликати долю.
— Доле, доле, де ти? – почав він кричати.
Раптом перед ним постала бабуся з прядкою і веретеном у руках.
— Навіщо ти кликав мене? — лагідно спитала вона.
— Я кликав тебе, щоб ти дала щастя моїм дочкам.
— Приведи їх сюди, тільки по одній. Нехай вони самі виберуть собі долю, — сказала старенька і зникла.
Кравець повернувся додому і радісно сказав своїм дочкам:
— Я знайшов ваше щастя!
І він передав їм, що сталося.
Тоді старша гордо сказала батькові:
— Мені належить право обирати першою і я виберу найкращу долю.
На другий день батько зі старшою дочкою пішли на рівнину, і прийшовши, кравець знову почав кликати гучним голосом:
— Доле, доле, ти де?
І ось перед ним знову з’явилася старенька з прядкою і веретеном і запитала його:
— Навіщо ти кликав мене?
— Я привів до тебе старшу дочку.
Стара вийняла з кишені три каблучки: золоту, срібну та залізну. І сказала молодій дівчині:
— Вибирай, і нехай допоможе тобі Господь.
— Ось цю, – сказала дівчина, природно вибравши золоту каблучку.
— Вітаю Вас, Ваша Величність!
Коли кравець з старшою дочкою повернулися додому, та відразу почала хвалитися перед сестрами:
— Я буду королевою!
Другого дня кравець узяв із собою середню дочку і знову пішов до долі.
На його заклик знову з’явилася бабуся з прядкою і веретеном і вийняла з кишені дві каблучки: одну срібну, другу залізну.
— Вибирай, і нехай допоможе тобі Господь! — сказала старенька, звертаючись до другої дочки кравця.
— Оцю, — сказала молода дівчина і вибрала срібну.
— Вітаю Вас, принцесо!
Повернувшись додому, друга сестра сказала старшій:
— Ну що ж, якщо ти станеш королевою, то я буду принцесою.
І обидві дівчата почали дражнити молодшу сестру:
— Чого ти хочеш? — казали вони їй, сміючись. — Потрібно тобі було народитися на світі перед нами.
Але молодша сестра нічого їм не відповіла. Другого дня кравець пішов до долі з молодшою дочкою.
І ось знову з’явилася старенька з прядкою та веретеном, вийняла знову з кишені три каблучки, як уперше — золоту, срібну, залізну.
— Вибирай, і нехай допоможе тобі Господь.
— Ось цю, — сказала дівчина, вказуючи на просту залізну каблучку на превелике незадоволення свого батька.
Стара нічого їй не відповіла і зникла.
Дорогою додому кравець почав бурчати на дочку і питати її, чому вона не обрала золотої каблучки.
— Мені так навів Господь.
Сестрам цікаво було дізнатися — яка каблучка дісталося їх молодшій сестрі.
— Покажи, покажи швидше, яка у тебе каблучка!
Побачивши, що залізна вони відразу почали з неї сміятися.
Тим часом поширилась чутка, що в дочок кравця є каблучки, дані їм на щастя самою долею; в цей час іспанський король мав одружитися.
Йому надумалося приїхати подивитися на них, і він був так зачарований старшою сестрою, що сказав їй:
— Ви будете королевою іспанською.
Після цього він одразу ж наказав приготувати розкішний бенкет, одружився з нею і відвіз до свого палацу.
Невдовзі приїхав принц, і закохався в середню сестру.
— Ви будете принцесою, — сказав він і наказав приготувати чудовий весільний бенкет, одружився з нею і відвіз у свій замок.
У кравця залишилася тільки одна донька, але ніхто не хотів на ній одружитися.
Нарешті одного разу прийшов до них пастух і спитав кравця:
— Чи не хочете ви віддати за мене вашу доньку?
— Нам не потрібні пастухи, ми вже маємо одного.
Минуло близько року, а молодша дочка ще жила з батьком, бо ніхто не хотів на ній одружуватися.
Рівно за рік до них знову прийшов той самий пастух і знову запитав у кравця:
— Чи не хотіли б ви віддати за мене вашу дочку?
— Бери її! — відповів кравець.
Зіграли весілля, без будь-якої пишноти, і пастух забрав свою дружину.
Тоді кравець подумав: «Піду відвідати мою дочку, королеву».
Сказано зроблено; приходить кравець до королеви і застає її у сльозах.
— Що це з тобою, дочко моя! — здивовано спитав її батько.
— Ой, тату, якби ти знав, яка я нещасна. Король неодмінно хоче мати сина, а я не маю дітей. Бог мені їх не посилає.
— А хіба каблучка, дана тобі на щастя, долею, не може допомогти тобі?
— Ні, вона не може мені допомогти, тим часом король сказав мені, що якщо через рік у мене не буде сина, то горе мені! Я впевнена, що він накаже відрубати мені голову.
Бідолашний батько нічим не міг їй допомогти, а тому попрощався з нею і пішов до другої своєї доньки, до тієї, що була принцесою, але, прийшовши до неї, він і її застав у сльозах.
— Що з тобою, доню?
— Ой, якби ти знав, тату, яка я нещасна! Усі мої діти помирають одразу ж після народження.
— А хіба каблучка, дана тобі на щастя долею, не може допомогти тобі в цьому?
— Ні не може. Принц сказав мені, що якщо й та дитина, яку ми очікуємо, теж помре, тоді біда. Я впевнена, що він велить прогнати мене із замку!
Бідолашний батько нічим не міг допомогти її горю.
Дорогою додому йому раптом прийшла думка побувати у третьої дочки. Але йому соромно було піти до неї прямо, тому він переодягнувся купцем і пішов у дорогу. Ішов він, ішов, і нарешті прийшов у ту далеку країну, де мешкала його молодша дочка.
Тут він побачив чудовий палац, що весь сяяв золотом. Він спитав, кому належить і йому відповіли, що це палац Царя-Сонця.
Коли кравець розглядав палац, він раптом почув, що його хтось кличе з вікна палацу:
— Послухайте, пане купець, якщо маєте гарні речі, то заходьте.
Кравець увійшов до палацу і побачив, що царицею в ньому була його молодша дочка. Він просто скам’янів від подиву, і не міг навіть відімкнути скриню з товаром.
— Вам, здається, погано? — ласкаво сказала йому цариця.
— Доню моя, я твій батько, і прошу у тебе вибачення, — промовив нарешті кравець.
Говорячи це, він хотів кинутись цариці в ноги, але вона його впізнала і не дозволила йому цього зробити.
— Я давно вже забула все, — сказала вона батькові, — і дуже рада вас бачити, але не залишайтеся тут до вечора. Якщо Цар-Сонце застане вас у мене, то ви відразу перетворитесь на попіл.
Після того, як кравець смачно поїв та випив вина, цариця принесла йому декілька дорогих подарунків.
— Усі ці подарунки для вас, а ось цей горішок віддайте моїй старшій сестрі, а цю пляшечку з водою — другій сестрі. Нехай старша сестра проковтне горішок, не розкушуючи його, а друга нехай п’є з цієї пляшки щодня не більше одного ковтка води.
Коли дві старші сестри почули, яка щаслива їхня молодша сестра, і побачили які вона їм надіслала подарунки, то в серці їх закралися заздрість і злість.
— Що вона сміється над нами, що прислала нам горішок та воду! — вигукнули вони, і, сказавши це, старша схопила горішок, кинула його на землю і розчавила. З горішка бризнула кров; виявилося, що в ньому знаходилася крихітна дитина.
Цар, побачивши її поганий вчинок і розчавлену дитину, закричав:
— Заберіть її звідси і відрубайте голову!
І стратив її без жодного жалю.
Інша сестра в той же час вийняла корок зі скляночки і вилила з неї всю воду за вікно.
Цієї хвилини під вікном проходили діти, що тягли за собою мертву кішку. Вода бризнула на цю кішку, і що? Вона ожила, схопилася і втекла.
— Ти нещасна! — вигукнув принц, який бачив усе, що сталося. — Ти забрала життя наших дітей!
І він так розгнівався, що задушив її.
Батько заплакав і пішов до молодшої дочки, щоб розповісти їй про нещастя, що сталися.
Увечері, коли Цар-Сонце повернувся додому, то цариця зазвичай запитала його:
— Ваша Величність, що ви бачили?
— Я бачив, як відрубали голову цариці і задушили одну принцесу, але вони це заслужили.
—Ваша Величність, то були мої сестри! Але ж ви можете оживити їх. Не відмовте мені у такій милості.
—Подивимося! – відповів Цар-Сонце.
Наступного дня, як він дійшов до того місця, де була похована королева, постукав у землю і сказав:
Слухай, та що під землею!
Присланий я сестрою твоєю;
Покайся лише у своїй вині,
І знову будеш на землі.
Тоді з-під землі пролунав голос:
Відповідай моїй сестрі:
Добре мені й у землі,
Знати її я не бажаю,
І навіки проклинаю.
—Ну, тоді залишайся там назавжди, зла жінко, – сказав Цар-Сонце і продовжив свій шлях.
Дійшовши до того місця, де була похована принцеса, він знову постукав у землю і сказав:
Слухай, та що під землею!
Присланий я сестрою твоєю;
Покайся лише у своїй вині,
І знову будеш на землі.
Тоді з-під землі пролунав голос:
Відповідай моїй сестрі:
Добре мені й у землі,
Знати її я не бажаю,
І навіки проклинаю.
— Ну, так і залишайся там назавжди, зла жінко! – Сказав Цар-Сонце і спокійно продовжував свій шлях.
Так дві злі сестри були з’їдені хробаками.
Джерело:
“Сказки Италии”
Луїджі Капуано
Видавництво: “Милета ”
1994 р.
Трохи мотошний кінець…
жесть
ХОРОШАЯ СКАЗКА