Три каблучки

Жив був кравець, і в цього кравця було три дочки писані красуні. Дружина його померла дуже давно, і він ніяк не міг придумати, як би видати дочок заміж. Ось одного разу бідному батькові надумалося піти на рівнину і покликати долю.

— Доле, доле, де ти? – почав він кричати.

Раптом перед ним постала бабуся з прядкою і веретеном у руках.

— Навіщо ти кликав мене? — лагідно спитала вона.

— Я кликав тебе, щоб ти дала щастя моїм дочкам.

— Приведи їх сюди, тільки по одній. Нехай вони самі виберуть собі долю, — сказала старенька і зникла.

Кравець повернувся додому і радісно сказав своїм дочкам:

— Я знайшов ваше щастя!

І він передав їм, що сталося.

Тоді старша гордо сказала батькові:

— Мені належить право обирати першою і я виберу найкращу долю.

На другий день батько зі старшою дочкою пішли на рівнину, і прийшовши, кравець знову почав кликати гучним голосом:

— Доле, доле, ти де?

І ось перед ним знову з’явилася старенька з прядкою і веретеном і запитала його:

— Навіщо ти кликав мене?

— Я привів до тебе старшу дочку.

Стара вийняла з кишені три каблучки: золоту, срібну та залізну. І сказала молодій дівчині:

— Вибирай, і нехай допоможе тобі Господь.

— Ось цю, – сказала дівчина, природно вибравши золоту каблучку.

— Вітаю Вас, Ваша Величність!

Коли кравець з старшою дочкою повернулися додому, та відразу почала хвалитися перед сестрами:

— Я буду королевою!

Другого дня кравець узяв із собою середню дочку і знову пішов до долі.

На його заклик знову з’явилася бабуся з прядкою і веретеном і вийняла з кишені дві каблучки: одну срібну, другу залізну.

— Вибирай, і нехай допоможе тобі Господь! — сказала старенька, звертаючись до другої дочки кравця.

— Оцю, — сказала молода дівчина і вибрала срібну.

— Вітаю Вас, принцесо!

Повернувшись додому, друга сестра сказала старшій:

— Ну що ж, якщо ти станеш королевою, то я буду принцесою.

І обидві дівчата почали дражнити молодшу сестру:

— Чого ти хочеш? — казали вони їй, сміючись. — Потрібно тобі було народитися на світі перед нами.

Але молодша сестра нічого їм не відповіла. Другого дня кравець пішов до долі з молодшою дочкою.

І ось знову з’явилася старенька з прядкою та веретеном, вийняла знову з кишені три каблучки, як уперше — золоту, срібну, залізну.

— Вибирай, і нехай допоможе тобі Господь.

— Ось цю, — сказала дівчина, вказуючи на просту залізну каблучку на превелике незадоволення свого батька.

Стара нічого їй не відповіла і зникла.

Дорогою додому кравець почав бурчати на дочку і питати її, чому вона не обрала золотої каблучки.

— Мені так навів Господь.

Сестрам цікаво було дізнатися — яка каблучка дісталося їх молодшій сестрі.

— Покажи, покажи швидше, яка у тебе каблучка!

Побачивши, що залізна вони відразу почали з неї сміятися.

Тим часом поширилась чутка, що в дочок кравця є каблучки, дані їм на щастя самою долею; в цей час іспанський король мав одружитися.

Йому надумалося приїхати подивитися на них, і він був так зачарований старшою сестрою, що сказав їй:
— Ви будете королевою іспанською.

Після цього він одразу ж наказав приготувати розкішний бенкет, одружився з нею і відвіз до свого палацу.

Невдовзі приїхав принц, і закохався в середню сестру.

— Ви будете принцесою, — сказав він і наказав приготувати чудовий весільний бенкет, одружився з нею і відвіз у свій замок.

У кравця залишилася тільки одна донька, але ніхто не хотів на ній одружитися.
Нарешті одного разу прийшов до них пастух і спитав кравця:

— Чи не хочете ви віддати за мене вашу доньку?

— Нам не потрібні пастухи, ми вже маємо одного.

Минуло близько року, а молодша дочка ще жила з батьком, бо ніхто не хотів на ній одружуватися.
Рівно за рік до них знову прийшов той самий пастух і знову запитав у кравця:

— Чи не хотіли б ви віддати за мене вашу дочку?

— Бери її! — відповів кравець.

Зіграли весілля, без будь-якої пишноти, і пастух забрав свою дружину.

Тоді кравець подумав: «Піду відвідати мою дочку, королеву».

Сказано зроблено; приходить кравець до королеви і застає її у сльозах.

— Що це з тобою, дочко моя! — здивовано спитав її батько.

— Ой, тату, якби ти знав, яка я нещасна. Король неодмінно хоче мати сина, а я не маю дітей. Бог мені їх не посилає.

— А хіба каблучка, дана тобі на щастя, долею, не може допомогти тобі?

— Ні, вона не може мені допомогти, тим часом король сказав мені, що якщо через рік у мене не буде сина, то горе мені! Я впевнена, що він накаже відрубати мені голову.

Бідолашний батько нічим не міг їй допомогти, а тому попрощався з нею і пішов до другої своєї доньки, до тієї, що була принцесою, але, прийшовши до неї, він і її застав у сльозах.

— Що з тобою, доню?

— Ой, якби ти знав, тату, яка я нещасна! Усі мої діти помирають одразу ж після народження.

— А хіба каблучка, дана тобі на щастя долею, не може допомогти тобі в цьому?

— Ні не може. Принц сказав мені, що якщо й та дитина, яку ми очікуємо, теж помре, тоді біда. Я впевнена, що він велить прогнати мене із замку!

Бідолашний батько нічим не міг допомогти її горю.

Дорогою додому йому раптом прийшла думка побувати у третьої дочки. Але йому соромно було піти до неї прямо, тому він переодягнувся купцем і пішов у дорогу. Ішов він, ішов, і нарешті прийшов у ту далеку країну, де мешкала його молодша дочка.

Тут він побачив чудовий палац, що весь сяяв золотом. Він спитав, кому належить і йому відповіли, що це палац Царя-Сонця.

Коли кравець розглядав палац, він раптом почув, що його хтось кличе з вікна палацу:

— Послухайте, пане купець, якщо маєте гарні речі, то заходьте.

Кравець увійшов до палацу і побачив, що царицею в ньому була його молодша дочка. Він просто скам’янів від подиву, і не міг навіть відімкнути скриню з товаром.

— Вам, здається, погано? — ласкаво сказала йому цариця.

— Доню моя, я твій батько, і прошу у тебе вибачення, — промовив нарешті кравець.

Говорячи це, він хотів кинутись цариці в ноги, але вона його впізнала і не дозволила йому цього зробити.

— Я давно вже забула все, — сказала вона батькові, — і дуже рада вас бачити, але не залишайтеся тут до вечора. Якщо Цар-Сонце застане вас у мене, то ви відразу перетворитесь на попіл.

Після того, як кравець смачно поїв та випив вина, цариця принесла йому декілька дорогих подарунків.

— Усі ці подарунки для вас, а ось цей горішок віддайте моїй старшій сестрі, а цю пляшечку з водою — другій сестрі. Нехай старша сестра проковтне горішок, не розкушуючи його, а друга нехай п’є з цієї пляшки щодня не більше одного ковтка води.

Коли дві старші сестри почули, яка щаслива їхня молодша сестра, і побачили які вона їм надіслала подарунки, то в серці їх закралися заздрість і злість.

— Що вона сміється над нами, що прислала нам горішок та воду! — вигукнули вони, і, сказавши це, старша схопила горішок, кинула його на землю і розчавила. З горішка бризнула кров; виявилося, що в ньому знаходилася крихітна дитина.

Цар, побачивши її поганий вчинок і розчавлену дитину, закричав:

— Заберіть її звідси і відрубайте голову!

І стратив її без жодного жалю.

Інша сестра в той же час вийняла корок зі скляночки і вилила з неї всю воду за вікно.

Цієї хвилини під вікном проходили діти, що тягли за собою мертву кішку. Вода бризнула на цю кішку, і що? Вона ожила, схопилася і втекла.

— Ти нещасна! — вигукнув принц, який бачив усе, що сталося. — Ти забрала життя наших дітей!
І він так розгнівався, що задушив її.

Батько заплакав і пішов до молодшої дочки, щоб розповісти їй про нещастя, що сталися.

Увечері, коли Цар-Сонце повернувся додому, то цариця зазвичай запитала його:

— Ваша Величність, що ви бачили?

— Я бачив, як відрубали голову цариці і задушили одну принцесу, але вони це заслужили.

—Ваша Величність, то були мої сестри! Але ж ви можете оживити їх. Не відмовте мені у такій милості.

—Подивимося! – відповів Цар-Сонце.

Наступного дня, як він дійшов до того місця, де була похована королева, постукав у землю і сказав:

Слухай, та що під землею!

Присланий я сестрою твоєю;

Покайся лише у своїй вині,

І знову будеш на землі.

Тоді з-під землі пролунав голос:

Відповідай моїй сестрі:

Добре мені й у землі,

Знати її я не бажаю,

І навіки проклинаю.

—Ну, тоді залишайся там назавжди, зла жінко, – сказав Цар-Сонце і продовжив свій шлях.

Дійшовши до того місця, де була похована принцеса, він знову постукав у землю і сказав:

Слухай, та що під землею!

Присланий я сестрою твоєю;

Покайся лише у своїй вині,

І знову будеш на землі.

Тоді з-під землі пролунав голос:

Відповідай моїй сестрі:

Добре мені й у землі,

Знати її я не бажаю,

І навіки проклинаю.

— Ну, так і залишайся там назавжди, зла жінко! – Сказав Цар-Сонце і спокійно продовжував свій шлях.

Так дві злі сестри були з’їдені хробаками.