ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Три казки папуги

Італійські народні казки

Усе, про що тут розповідається, трапилося за давніх часів. А у ті часи було так: проїдеш день і потрапиш у одне королівство, проїдеш другий день – потрапиш у інше королівство. І, звичайно, у кожному королівстві, велике воно чи маленьке, був свій король. Тому що, яке ж це королівство, якщо у ньому немає короля!

Отож, у ті давні часи у густому-прегустому лісі жив лісоруб. Було у нього майна не мало, не багато: сірий віслюк, гостра сокира та весела пісня. Ще був у лісоруба гарний будиночок на галявині, а у будиночку привітна жінка. Як тут не бути щасливим? Він був би ще щасливішим, якщо б жінка йог не засмучувала.

Піде лісоруб в ліс, або повезе на віслюку дрова у місто продавати, а жінці нудно, немає з ким словом перемовитися. Почне вогонь розпалювати – заговорить з вогнем, піде до криниці – заговорить з водою, візьметься куховарити – почне розмову з ложками й мисками. А вони усі слухати слухають, а відповідати не відповідають. Хоч плач. Жінка лісоруба часто витирала сльози фартухом. Ось одного разу приходить лісоруб додому й каже: – Дивися, жінко, що я у лісі знайшов! Та подає їй ляльку. Жінка глянула й замилувалася. Вона й не знала, що бувають на світі такі ляльки. Уся у шовку й оксамиті, волосся чорне, очі блакитні, щічки рожеві, губки червоні – ось-ось заговорить. Засміялася жінка від радості.

З тих пір вона жодного разу більше не плакала. Чоловік піде у ліс, а жінка господарює й усе з лялькою розмовляє. Лялька, щоправда, теж тільки слухала, але зате дивилася блакитними очима і посміхалася червоними губками. Ось жінці й здавалося, що лялька усе розуміє.

Сиділо якось подружжя за столом у своєму будиночку й вечеряли. Лялька теж сиділа за столом і дивилася на них своїми круглими блакитними очима.

Раптом хтось постукав у віконце.

– Хто б це міг бути? – здивувалася жінка лісоруба. А лісоруб нічого не сказав, піднявся й відчинив віконце. У кімнату влетів птах і сів на середину стола. Отут лісоруб здивувався. Птахів  він бачив у лісі безліч, але такого не зустрічав.

Птах поклонився й заговорив людським голосом:

– Нехай у вашому будинку всього буде вдосталь, крім сліз і горя.

– Спасибі за привітне слово, – сказав лісоруб, який часто бував у місті на базарі й навчився там люб’язного обходження. – Але чи не скажете ви, крилатий синьйор, хто ви такий?

– Я диво-птах – промовив папуга. А прилетів я до вас ось навіщо. Потрібна мені лялька, та сама, що сидить у вас за столом. Господиня моя, прекрасна Розалінда, не перестає нудьгувати по ній з тих пір, як її загубила. Білка, що живе на сосні, якось побачила ляльку у віконце, розповіла про це сойці, та – сороці, сорока ж принесла цю звістку на хвості прямо до палацу, де живе її кума – придворна ворона. Ну, а про що знають сорока так ворона, те відомо всьому пташиному народу. Ось я й прилетів за лялькою.

– От, жінко, – сказав лісоруб, – прийдеться віддати ляльку, раз найшлася її господиня.

Але дружина дроворуба схопила ляльку й міцно пригорнула її до грудей.

– І не подумаю віддавати. Я її плекала, немов рідну дочку, а тепер раптом віддай якійсь невідомій Розалінді, про яку я й чути ніколи не чула.

– Як? – здивувався папуга. – Ви не чули про мудру й прекрасну Розалінду! Ну, так я розповім вам про її славні й добрі діла. Слухайте:

Перша казка папуги

Жив багатий купець. Була у нього дочка, прекрасна, як місяць і сонце, що разом вийшли на небо. Звали її Розалінда. Одного разу купець зібрався у далеку подорож, у заморські країни. Перед від’їздом він запитав у Розалінди:

– Дочко моя, що привезти тобі у подарунок з далеких країв? Може, розшиту золотом сукню, може, дороге намисто?

– Ой, батечку, не треба мені ні сукні, ні намиста. Якщо вже ти хочеш зробити мені подарунок, привези диво-птаха – папугу, що вміє розмовляти, яка живе у заморській країні. Ти приставив до мене трьох старих няньок, але вони тільки гарчать на мене та сваряться між собою. Є у мене улюблена подружка, красуня лялька, але вона не вміє говорити. Так що ти сам розумієш, як мені потрібний папуга, що вміє говорити.

Посміявся купець над примхами своєї дочки, але обіцяв виконати її бажання. Потім сіл на корабель і відправився у далеку подорож. Розалінда залишилася з своїми трьома няньками. А треба вам сказати, що няньки так пеклися про неї, немов вона була нерозумною дитиною. Кроку їй не дозволяли ступити, порошинці на неї не давали впасти. За два дні набридли вони Розалінді до смерті. А їй уже виповнилося шістнадцять років. На третій день, коли няньки ще міцно спали, Розалінда взяла свою улюблену ляльку і потайки втекла у ліс погуляти.

На галявині вона побачила велику бабку й вирішила її спіймати. Побігла вона, а лялька залишилася під кущем. Розалінда – за бабкою, бабка втікати, усе далі і далі в ліс. Нарешті бабці надоїла ця гра, вона здійнялася вгору і зникла. Дівчина оглянулася – навколо глухий-глухий ліс, ні стежок, ні слідів.

Почала вона шукати дорогу до будинку, ще більше заблудилася. Сонце почало хилитися до заходу. Втомилася Розалінда, прилягла під коріннями дубу на листя й заснула.

Сіло сонце, зійшов місяць. Закотився місяць, зійшло сонце. А Розалінда все спить так спить.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Три апельсина”

Итальянские народные сказки

Видавництво: “Речь” 2016 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: