TOU

Три лебеді з чорними крилами

Киргизька народна казка

Спустився юнак зі скелі. Іде до міста. Мешканці зустрічають його радісно, питають:

— Чого ти хочеш в нагороду?

— Я хочу зробити народ щасливим,— каже юнак.

— Занадто ти ще молодий для цього, – відповіли йому мешканці. Нічого іншого мені не треба,— каже юнак.

Не взяв він ні золота, ні шовків, які йому жителі пропонували, і пішов своєю дорогою. Довго йшов під гарячим сонцем. Нарешті втомився і ліг відпочити.

І раптом бачить: набігла на сонце чорна хмарка, а в тій хмарі блищить золотий палац небаченої краси. «От би мені у цьому палаці побувати»,— думає юнак.

І не встиг він цих слів вимовити, як стала хустка шовкова високою драбиною, і дістала ця драбина до самого неба. Піднявся по ній юнак аж до хмари і ввійшов до чарівного палацу.

А сходи знову хусткою згорнулися. Заунув хлопець хустку за пазуху і пішов блукати по кімнатах. Дійшов до великої зали. Посеред стіл стоїть, на ньому всяка їжа смачна.

Тільки хотів юнак до столу сісти, як щось зашуміло за вікнами. Кинувся він у куток і сховався. Відчинилося вікно — і влетіли до зали три чорні лебеді. Скинули вони лебедине пір’я і обернулися дівчатами. Одна другої гарніша, а лиця у всіх однакові-злі і недобрі.
Сіли вони за стіл, стали їсти, і одна з них каже:

— Зі мною, сестриці, біда трапилася. Маю під землею великий палац. Нещодавно я прилетіла туди, тільки сіла відпочити, як входить якийсь юнак. Хотіла я його навіки під землею залишити, та він виявився спритнішим — схопив мою хустку шовкову. А в ній вся моя зла сила була.

— І в мене, сестри, горе,— каже друга. — Нещодавно прийшов до струмка якийсь юнак, вирвав у мене з рук мій чарівний срібний глечик — і з ним уся моя зла сила зникла.

— Сталася й зі мною біда велика, — каже третя. А в тому перстні вся моя зла сила була.

Вислухав усе це юнак, вийшов із кута, в якому ховався, та й говорить:

— Це я забрав у вас злу силу.

— Поверни нам нашу силу,— почали просити чорні лебеді,— інакше на нас чекає смерть. Ми полетимо далеко звідси і ніколи не завдаватимемо людям зла.

Подумав юнак і каже:
— Не вірю я вашим словам,

— Чого ж ти хочеш? – Запитують чарівниці.

— Я хочу зробити народ щасливим. Я хочу, щоб люди не знали ні війни, ні голоду, мирно працювали на своїх полях і багатії не наважувалися б утискати бідняків. А ви, птахи чорні, відлітайте, поки цілі. Змахнули чорні лебеді крилами і полетіли далеко-далеко, за високі гори, за сині озера. Полетіли, щоб ніколи більше не прилітати до людей, не приносити горя.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Киргизские народные сказки”
Видавництво: ”Кыргызстан ”
м. Фрунзе, 1977 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: