TOU

Три сини бідняка

Казахські народні казки

Було це дуже й дуже давно. Жив тоді на світі бідняк. І було у нього три сини: найменшого звали Жумагельди, середнього Мошкен, а старшого Ашкен. Люди були в захопленні від богатирської сили братів, до того ж брати були схожі один на одного, як три краплі води.

Все, що міг, зробив батько, щоб сини ходили до школи. З нетерпінням чекав, коли вони вивчаться, виростуть і стануть його надійними помічниками.

Якось батько помітив, що його сини, ранком ідучи до школи, а ввечері повертаючись додому, стали з ним вітатися. Раніше ніколи цього не було.

Замислився бідняк: «Чи не подурнішали вони раптом від навчання? Чи, може, задумали щось недобре проти мене?..»

І сказав він синам:

– Дітоньки мої! Така ввічливість не потрібна простим людям. Не кажіть більше так.

Але сини не звернули ніякої уваги на батькове прохання.

«Що ж мені робити? – важко зітхаючи, міркує бідняк. – Можливо, з кимось порадитися…»

Скликав він тоді друзів і розповів їм про своє горе.

– А чому вони живуть у тебе? – здивувалися друзі. – Хай ідуть, куди очі бачать!

Згодився з ними бідняк. Зібрав він синів, дав їм на дорогу їжу і сказав:

– А тепер ідіть, куди хочете. Я житиму сам.

Що мали робити сини – пішли, похиливши голови, з дому

Ось дійшли брати до великої дороги. Оглянулись і бачать, що біжить за ними батько і руками махає.

– Давайте зачекаємо тата, – мовив старший син Ашкен,- Він просить нас зупинитись.

– Навіщо даремно витрачати час,– відказав середній с

Мошкен. – Коли він вже нас прогнав, даремно сподіватися, що покличе назад…

– А може, все-таки зупинимося,– підтримав старшого брата менший син Жумагельди,– Послухаємо, що скаже нам батько на прощання…

«Два голоси – щось, один голос – ніщо», – каже народна мудрість. Скорився Мошкен братам. Зупинилися вони і почекали батька.

Підійшов він, важко зітхаючи, трохи постояв і каже:

– Бажаю вам, дорогі мої діти, щасливої дороги!.. На прощання хочу дати кілька порад. Трапиться вам дорогою непроглядний ліс з болотами й комишами – не зупиняйтеся і не ночуйте в ньому. Побачите самітну могилу – не відпочивайте біля неї. Натрапите на велике кладовище – не робіть там привалу.

Попрощався бідняк із синами. Пішли вони далі своєю дорогою.

Одного разу опівдні допленталися зморені брати до непроглядного лісу з болотами й комишами.

– Тато велів нам не зупинятися в цьому місці! – згадав і батькові слова старший син Ашкен.

– Давайте швиденько його пройдемо до смеркання,– порадив середній син Мошкен,– І заночуємо десь у степу.

Пішли вони далі. А ліс все густішає й густішає – кінця-краю його не видно. Споночіло.

Знесилились брати й радяться між собою:

– Що буде – те буде. Переночуймо тут. А то зовсім заблукаємо і пропадемо.

Влаштували вони привал. Мошкен і Жумагельди лягли відпочивати, а Ашкен став їх охороняти.

Не спить він. Пильно поглядає довкола. Охороняє сон братів.

Минула північ. Раптом зашумів вітер, нагнав чорні-пречорні хмари. Сховався місяць. Темно стало, хоч в око стрель. Піднялася сильна буря. Страшно загудів-засвистів дрімучий ліс.

Раптом якесь чудовисько накинулося на Ашкена. Не розгубився старший брат, почав з ним боротися. До ранку бився з чудовиськом і переміг його.

Стомившись, сів на землю, дивиться: лежить перед ним величезний Жовтий семиголовий птах.

Відрубав він йому всі голови, а із спини вирізав вузеньку пасмугу завдовжки чотириста п’ядей.

Жбурнув Ашкен подалі труп Жовтого птаха, а зрізану шкуру поклав до кишені. Після цього, кілька разів позіхнувши, він ліг коло братів і міцно заснув.

Ранком брати рушили далі.

Мошкен і Жумагельди не спитали старшого брата, як минула ніч, та й він нічого їм не сказав.

Надвечір допленталися вони до самітної могили.

– Ходімо звідси,– мовив старший брат Ашкен,– Батько нам не велів зупинятись біля неї.

– Та що з нами, богатирями, трапиться? – усміхнувся менший брат Жумагельди.– У лісі ж ночували – й усе минулося.

– Справді, зупинімося тут, – підтримав його середній брат Мошкен.– Ви лягайте відпочивати, а я стерегтиму ваш сон. Гаразд?

От стоїть Мошкен біля могили й думає: «Чому нам батько не велів зупинятися коло неї? Добре було б дізнатися, в чому тут справа…»

Підійшов він ближче до могили, бачить: лежить на ній камінь і немовби світиться зсередини, наче прозорий.

Підняв Мошкен камінь. Під ним помітив маленькі дверцята. Відчинив він їх і опинився в кімнаті, наповненій золотом.

Заглянув батир до другої кімнати й побачив там Семиголового дракона, який міцно спав. Несподівано прокинувся він і накинувся на Мошкена.

Середній брат не розгубився і почав битися з ним.

Довго вони боролися.

Переміг Мошкен дракона, повалив його на землю і відрубав шість голів.

Стала тут благати сьома голова:

– Не вбивай мене, батире! Краще візьми мої скарби.

Дав дракон Мошкену низку ключів. Обдивився юнак драконове лігвище. Побачив багато комірок, а в кожній комірці золото, срібло й дорогоцінне каміння.

Тоді Мошкен відрубав останню голову дракона, сховав ключі до кишені й виліз із могили.

Ліг біля братів і міцно заснув.

Ранком пішли вони далі. Ашкен і Жумагельди не спитали середнього брата, як минула ніч, та й він нічого їм не сказав. Увечері допленталися вони до величезного кладовища.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

 

Джерело:
“Казахські народні казки”
Упорядник  – О. Г. Петькун
Видавництво: “Веселка”
1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: