Три сини бідняка

– Чому ви плачете, бабусю? – питає Жумагельди, а сам думає: «Куди не зайду, кругом сидять старі жінки і плачуть. Не на добро це…»

Відповідає йому жінка:

– Бачиш на морі Білий палац з баштами? В ньому живуть І три велетні. Є у них красуня-сестра. Наш хан захотів одружитися з нею, але брати не віддають її. Зараз там точиться бій. Велети перебили все ханське військо. Вчора вони вбили мого єдиного сина, який служив у хана. Ось чому я плачу.

І Заспокоїв її Жумагельди:

І – Не сумуйте, я буду вам за сина.

Ліг він відпочивати, а наступного дня почав розпитувати стару жінку, як дійти до Білого палацу.

– Немає туди шляху,– важко зітхнувши, мовила стара.– Дійти можна лише по стежині, яка залита водою. Потрібно обігнути по ній море. Тоді тільки доберешся до палацу.

Знайшов Жумагельди стежину. Обігнув море і підійшов до Білого палацу. Вихопив він кинджал і голосно закричав:

– Агов, хто там у палаці! Виходь!

Почули велетні його голос. Старший брат звелів меншому:

– Сходи, вбий цього горлапаня та принеси сюди. Щось їсти хочеться!

Вийшов велетень з палацу. Змахнув Жумагельди кинджалом і відтяв йому голову.

Розгнівався старший велетень, що молодший затримується.

Посилає середнього:

– Поглянь, чого він там забарився?

Вийшов другий велетень. Жумагельди і йому голову відрубав. Чекає старший брат. Думає: «їдять вони, мабуть, цього горланя без мене!.. Ну то я їм зараз покажу…»

Вибіг і він на подвір’я. А Жумагельди відрубав голову і йому.

Увійшов батир до Білого палацу. Зустрічає його тут така красуня, що Жумагельди відразу впав на підлогу непритомний.

А дівчина вибігла на подвір’я і побачила своїх братів, що лежали з відтятими головами. Схопила вона кинджал, повернулася до палацу і хотіла вбити юнака, що непритомний лежав на килимі. Але глянула на його гарне обличчя й пожаліла.

Принесла дівчина глечик холодної води, бризнула нею на Жумагельди і привела його до пам’яті.

Потім вони разом поховали її братів-велетнів, а через деякий час Жумагельди одружився на красуні.

Ось живуть вони вдвох у Білому палаці. Жумагельди на полювання їздить, а дружина його домашнім господарством займається. Звідки їм знати, що біда до них підкрадається?..

Хан, який давно хотів одружитися на сестрі велетнів і вів з ними війну, доручив чаклунці за велику винагороду викрасти йому красуню.

Замовила чаклунка золотого човна, поставила на нього золоту скриню, а в скрині розіслала м’яку постіль.

Сіла відьма в човен, підпливла до Білого палацу. Човен сховала, а сама лягла на дорозі й прикинулася мертвою.

Тут її й побачив Жумагельди, коли повертався з полювання.

Під’їхав до неї батир та й питає:

– Ти чого тут лежиш, бабусю?

– Та я нещасна самотня жінка,– розплакалася чаклунка,– наше місто зруйнував, спалив клятий ворог… У мене навіть немає хатинки. Оце, оце я тут лежу й чекаю смерті, коли вона нарешті прийде до мене…

– Не хвилюйтесь, бабусю, – почав заспокоювати її Жумагельди.– Будете жити в нас…

У нас усе є: і житло, і їжа…

Посадив він стару на свого коня й повіз до палацу.

Побачила дружина чаклунку та й каже:

– Відчуває моє серце, чоловіче, що не буде нам від цієї старої добра. Відвези її назад.

Що залишилося робити Жумагельди – відвіз він стару на дорогу. Але чаклунка через день вже сама прийшла до палацу.

– Не губіть мене! – благає вона,– Я вам в усьому допомагатиму!

Пожаліли її і залишили в палаці.

Стала чаклунка виконувати всю домашню роботу і через деякий час ввійшла в довір’я до дружини Жумагельди.

Ось одного разу вона й каже їй:

– Ти така молода і гарна, й нема тобі з ким повеселитися. Чоловік твій завжди пропадає на полюванні, а ти весь час сама- самісінька. Попроси свого чоловіка, щоб він хоча 6 свою душу залишав тобі для розваг…

Здивувалася жінка:

– Що ти мелеш, бабусю? Хіба людина може свою душу залишати? Як же вона житиме без неї?

– Твій чоловік – батир,– спокійно їй пояснює стара.– А в батирів душа завжди живе окремо від тіла. Попроси його гарненько, поцілуй – і він залишить…

Уранці прийшов Жумагельди снідати. Дивиться: жінка нічого і не їсть і не п’є. Гіркі сльози з очей крапають.

– Що з тобою, трояндо моя ніжна? – питає Жумагельди. – Чому ти плачеш?

Відповідає йому жінка:

– Ти завжди на полюванні, а я весь час сиджу вдома сама-самісінька. Мені сумно. Залиш удома свою душу. Мені хоч з нею буде веселіше…

– Гаразд, похмуро мовив Жумагельди,– Увечері поговоримо про душу.

Настав вечір. Вона знову питає чоловіка:

– Скажи, скажи, де твоя душа?

Довго не хотів говорити Жумагельди, нарешті сказав:

– Моя душа за одвірком.

А чаклунка підслухала цю розмову.

Встала вона, тільки почало світати, і посікла сокирою одвірок. Зраділа чаклунка, що нарешті покінчила вона з батиром. Але Жумагельди вранці підвівся, як завжди, здоровий і веселий. Поїхав він на полювання, а стара питає жінку:

– Ну як, красуне, залишив тобі чоловік душу? Де вона?

Мовчить жінка.

– Значить, не любить він тебе, якщо обманув,– підливає олії в вогонь стара.

Повернувся увечері Жумагельди з полювання. Знову плаче його дружина.

Питає чоловік:

– Чого ти плачеш, трояндо моя ніжна?

– Чому ти мені не кажеш, де знаходиться твоя душа?

– Гаразд, пізніше скажу,– заспокоїв її Жумагельди.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6