Тридцять третя ніжка

Одного разу маленька Сороконіжка, здійснюючи важкий перехід з капустяного качана на салатний листок, впала і вивихнула собі тридцять третю ніжку. Зі сльозами на очах потяглася бідолаха шукати того, хто зміг би вилікувати її ніжку.

Але довкола нікому не було до неї жодного діла. Одна тільки балакуча і ледача Муха раптом пожаліла маленьку Сороконіжку і порадила їй звернутися до Премудрої Жаби.

Сороконіжка пришкутильгала до ставка і стала голосно кликати Жабу.
Поверхня води здригнулася, потім зморщилась і, нарешті, захвилювалася. Стара Жаба вже не мала сили, щоб вискочити на берег, як це робили її юні правнуки. З кожним днем їй все важче було спливати.

Коли ж вона вибралася на поверхню і дізналася, навіщо її потурбували, то задумалася: чи пірнути швидше назад у теплу тину чи вислухати бідну хвору. Нарешті Жаба вирішила послухати Сороконіжку: адже всі вважали її такою розумною і вченою! Вона напнула окуляри і поважно сказала:

– Біль лікаря знайде!

– Хвороба невелика, та лікувати важко!

– Права ніжка, ліва ніжка – підіймайся потрішки!

Сороконіжка уважно слухала і терпляче чекала, коли ж одужає її ніжка. Але Жаба продовжувала сипати старими-престарими прислів’ями та приказками про ноги і про лікарів, про хвороби і недуги, але всі вони ніяк не допомагали.

Комар, що ковзав по воді і милувався своїм відображенням, підлетів до Сороконіжки і пропищав їй на вухо:

— Іди ти краще до Вченої Миші!

Нещасна Сороконіжка абияк поповзла геть від балакучої Премудрої Жаби.

Вчена Миша і справді дечому вчилася: два місяці ходила вона в перший клас. Насамперед Миша мудро заявила, що треба знайти, яка саме ніжка болить. Справа виявилася нелегкою: ніжок було так багато і всі однакові.

Сороконіжка спробувала допомогти Вченій Миші знайти хвору ніжку, але тепер їй здавалося, що болять уже всі сорок ніг. І вона лише заплутала Мишу.

Миша вміла рахувати лише до десяти та ще зазубрила кілька різних цифр: двадцять один, п’ятдесят, вісімсот, але до тридцяти трьох ніяк не могла порахувати. Вона намагалася і так і сяк, але нічого в неї не виходило. І, зрештою, Миша зі сорому зізналася, що вилікувати Сороконіжку не зможе.

Миша порадила Сороконіжці звернутися до заслуженого професора Равлика.
Професор Равлик був дуже освіченим вченим. Він завжди носив за собою свій будинок, щоб ховатись у ньому від дощу, вітру та докучливих відвідувачів.

Два дні дерлася Сороконіжка на сірий камінь — пекучий удень, крижаний ночами — і, нарешті, дісталася до будиночка професора Равлика. Несміливо постукала. Жодної відповіді. Постукали сильніше. Даремно…

У розпачі Сороконіжка розридалася, почала голосно скаржитися на свою гірку долю хмаринкам на небі.
Але хмаринки такі легенькі та непостійні, і немає в них жодного бажання співчувати чужому болю. Танцюючи і пурхаючи, пролітали вони над бідною Сороконіжкою і безтурботно неслися геть, не звертаючи на неї жодної уваги.

Сороконіжка так довго голосила, що врешті-решт розбудила професора Равлик, і він хоч-не-хоч повинен був вислухати її сумну історію.

«Якщо я не позбудуся цієї зануди, то вона не дасть мені заснути»,— подумав професор і вирішив вилізти зі своєї мушлі. З розумним виглядом роздивлявся він Сороконіжку і, пропустивши повз вуха слова подяки, наказав їй негайно лягти на спину.

Професор Равлик свого часу навчався у середній школі, дійшов навіть до таблиці множення. Він так пишався своїми знаннями, що став зневажати все, що здавалося йому надто простим і легким (наприклад, лічбу: раз, два, три, чотири, п’ять…). Професор застряг на таблиці множення на дві цифри.

От і тепер він вирішив з’ясувати, яка ніжка болить, а для цього почав перераховувати ніжки відразу по парі: дві, чотири, шість, вісім, десять… І так до самого кінця і навіть далі, хоча стільки ніжок уже не було. Ніхто з мешканців лісу ніколи не міг би дорахувати до такої великої цифри! Але хворіла тридцять третя ніжка, а такої цифри професор Равлик не знав!

Лічив-лічив великий вчений, а потім терпіння його скінчилося і, твердо вірячи в правильність свого діагнозу, вирішив, що Сороконіжка – просто злісна симулянтка. І наказав, щоб вона забиралася геть і ніколи більше не сміла показуватись біля його будинку.

Нещасна Сороконіжка, втомлена, змучена, не посміла і рота розкрити і, насилу повернувшись, вирушила назад, добре, що йти тепер треба було зверху вниз.

Біля підніжжя великого дерева вона зовсім вибилася з сил і знову невтішно розплакалася, втративши будь-яку надію на зцілення. Але щасливий випадок, який часом виявляється мудрішим за всіх мудреців, привів її до великого мурашника.

Був вечір, і мурахи відпочивали біля входу до свого дому. Почувши плач, цікаві мурашки поспішили до Сороконіжки, уважно вислухали її скарги. Дізнавшись, що ніхто з лісових учених не зумів знайти хвору ніжку, вони вирішили взятися за цю справу.

Тут відразу виникла серйозна проблема: мурахи зовсім рахувати не вміли. Єдине число, яке вони знали, було ОДИН.

Ось вони й вирішили, що всі інші числа їм не потрібні: кожна мурашка повинна була зайнятися якоюсь однією ніжкою. А оскільки мурах було багато, то на кожну ніжку знайшлася терпляча та турботлива сестра милосердя.

Ніхто з них не знав, як відрізнити хвору ніжку від здорової, а тому після недовгого обговорення було вирішено лікувати і перев’язати всі сорок ніг!

Робота закипіла: хтось тягнув цілющу росу, хтось обмивав ніжку, хтось доставляв міцні травинки для перев’язки. І незабаром справа була зроблена: всі ніжки у Сороконіжки були перебинтовані.

Сильна злива промайнула над лісом, і всі його мешканці кинулися в укриття. Тільки Сороконіжка не злякалася дощових потоків.

Вона весело перебирала всіма своїми сорока ніжками. І головне, жодна з них не боліла. Але найголовніше — вона зрозуміла, що, знаючи число ОДИН, можна порахувати до сорока й навіть далі!