<

Цап

Байки Євгена Гребінки

«Мабуть, нема уже на світі правди!
Мабуть, вона уже за море утекла.
Чим я од Муцика поганший, справді?
А пані те щеня учора привезла,
Сьогодні вже йому і дзвоник почепили.
Да як моторно він бряжчить,
Як Муцик, бубличком задравши хвіст, біжить
Та гавкає на мир щосили!»
Так навіжений Цап на ввесь окіл гукав.
Хазяїн, річ таку почувши
(А по-цапиному він дещо розмишляв),
Йому дзвінок на шию намотав.
Здурів скажений Цап, ріжки назад загнувши,
Махнув борідкою, замекав, заскакав
І геть-то честію такою запишнився,
Да швидко став їй і не рад:
Бо тілько Цап стрибне у панський сад,
На шиї дзвін дзень-дзень! народ заворушився,
І гостя втришия в кошару мусять гнать.
Прийшлось бідасі пропадать.
Пройшло йому те врем’я, що бувало
Майнув де здумавши, куди б то не попало,
Поїв, пообгризав – і слід пропав,
А вибіга і долинки, і гори,
Де був – то пожививсь; ніхто того не знав.
Еге, я правду вам казав:
Нащо було Паньку прохаться в прокурори!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Залишити коментар