TOU

Цар – ненажера

Туркменські народні казки

Жив та був цар-ненажера. Ще не народжувала земля такого хвалька, який був би хвалькуватіший за царя-ненажеру, ще не народжувала земля такого базіки, який би переговорив його. Скільки б цар-ненажера не їв, він ніяк не міг зрозуміти, наївся чи ні. Але будь-кого, хто приходив до нього з проханням чи скаргою, цар щедро годував порожніми словами.
У тій країні, де царював цар – ненажера, жив один мельник. Він був великий мовчуном. Отож і йшли до нього люди поскаржитися на жадібність і дурість царя. І одного разу мовчун- мельник сказав:
— У мене є друг – мудрий Лис. Піду я до нього. Вже він знайде вірний спосіб, як позбутися нам царя-ненажеру.
Вислухав Лис мельника і запропонував:
— Я допоможу тобі. Але за це я щодня забиратиму те борошно, яке залишається на колесах твоїх жорен.
— Чи не надто мала плата? – здивувався мельник.
— Цього вистачить, – відповів Лис, – тоді не треба буде мені , висунувши язик, бігати в пошуках їжі.
Вдарили по руках, і Лис пішов до царя-ненажери.
— Великий пане,— сказав він йому,— ти сидиш у палаці, не виходячи, і не знаєш, що у твого сусіда Падишаха за обідом подають такі смачні страви, від одного їх вигляду течуть слинки, а запах робить ситим. Чи не вирушити нам, мій великий пане, в подорож?
— Звичайно! Звичайно! — вигукнув цар-ненажера. — Я негайно поїду до Падишаха.

І цар-ненажера справді вирушив у подорож. Спритний Лис обігнав царський караван і прибіг до Падишаха.
— Великий Падишах, — сказав він йому, — до тебе в гості прямує пан моєї країни. Якщо ти зможеш полічити зірки на небі, тоді зможеш полічити і воїнів його війська. До того ж мій володар володіє незліченними багатствами. І я прошу тебе, великий Падишах, нічого не пошкодуй для гостини мого володаря, бо він сильний у всьому і слабкий тільки в одному – наш цар-ненажера ніколи ще не наїдався.
Падишах вислухав слова Лиса і послав назустріч цареві ненажері сто вершників, і кожен вершник віз йому в подарунок багатий халат.
Зустріч у палаці Падишаха була пишною та урочистою. З поваги до гостя Падишах посадив царя-ненажеру на своє місце і почав пригощати.
Як тільки цар-ненажера сів, він відразу відкрив рота, а як тільки він відкрив рота, похвалився:
— Вчора вранці я вбив чорного велетня-дива, — сказав він. — А вбивши його, я забрав усі його скарби. А після обіду я напав на стоголового дракона, зрубав йому всі голови і забрав скарби, яких виявилося в сто разів більше ніж скарбів чорного діва. А ввечері я напав ще на одного велетня, але той втік від мене.
Дивна річ! Цар-ненажера не замовкав ні на мить, але в той же час він встигав з’їдати всі страви, які ставили перед ним.
Лис зробив знак цареві, але цар не помітив. Тоді Лис знайшов хвилинку і прошепотів йому:
— Пане, ми в гостях, а в гостях не їдять так багато.
Але цар-ненажера вже не міг зупинитися і їв доти, доки не прийшов час лягати спати.
Падишах провів гостя в найкращу кімнату і поклав на найкраще ліжко.

Вночі в палаці Падишаха пролунав жахливий гуркіт. Усі прокинулись і кинулися до вікон. Але за вікнами світ був білий, як молоко: ні хмар, ні вітру. Стали шукати причину шуму і незабаром з’ясували: гуркіт іде з кімнати, де спочиває гість.
Так воно й було насправді: гуркотіло у животі царя-ненажери, бо його живіт від надмірної їжі роздувся, як переповнений мішок.
На ранок Падишах запитав гостя:
— Вночі в кімнаті, де ви ночували, мій пане, був великий шум. Що там було?
І як тільки цар-ненажера розтулив рота, він відразу заговорив, а заговоривши, похвалився, а коли похвалився, він уже не міг зупинитися.
— Вночі, коли я спав, — почав він свою розповідь, — до мене у вікно залетів велетень – див, той самий див, який втік від мене того вечора і того дня, коли я вбив чорного велетня – діва і забрав у нього скарби, а після обіду вбив стоголового дракона і зрубав всі його сто голів.
Втім, ви вже знаєте, що розповів Падишаху цар-ненажера, а далі ось що було.
Падишах запросив царя-ненажеру оглянути свої володіння. Всі рушили в дорогу і доїхали до старої фортеці. І тут Лис раптом прибіг з страшним криком:
— Тривога! Це фортеця велетня – дива! Див виглядає у вікно вежі! Цар-ненажера покинув Падишаха і помчав за Лисом.
Вони бігли так довго, що залишилися самі. Цар-ненажера злякався і був дуже переляканий.
— Друже Лис, врятуй мене! – благав він. — Я боюся, що див наздожене нас і з’їсть.
— Добре, – сказав Лис і привів царя-ненажеру до покинутої криниці.
— Залазь. Тут див не знайде тебе.
Цар-ненажера стрибнув у криницю і досі сидить у ній. Лис повернувся до мельника і отримав те, що просив — борошно з жорен. Мовчазний мельник оголосив людям про те, що вони вільні від царя-ненажери, і люди обрали його царем. Тут і казці кінець.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Царь-Обжора”
Туркменские народные сказки
1983 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: