Це я повзу

Остер Григорій Бенціонович

Удав схилився над травою і щось там розглядав. Мавпа дуже обережно, навшпиньках, підійшла до удава і теж подивилася. У траві щось повзло.

— Повзе? — спитала мавпа пошепки.

— Повзе, — зітхнув удав. – Повзе. Повзе.

— А що це повзе? — спитала мавпа.

— Це я повзу! – Сказав удав.

— Ти? — здивувалася мавпа. — А куди ти повзеш?

— Сюди. Сюди повзу, — пробурчав удав, дістаючи з трави своє довге тіло.

Мавпа відійшла трохи назад, щоб подивитися на удава збоку. Їй було цікаво. Вона знала удава вже давним-давно, але їй не так часто доводилося бачити його всього цілком. Зазвичай, коли удав кудись повз чи просто відпочивав, видно було в кращому разі його більшу частину, а решта лежала десь у траві чи за кущами.

— Ой, удав! – Захопилася мавпа. – Який ти!..

— Який? – Зацікавився удав. Він опустив хвіст на землю і повернувся до мавпи. – Який?

— Довгий! – сказала мавпа.

— Це я й сам знаю, — зітхнув розчарований удав. – А який довгий?

— Дуже довгий.

— Дуже? — Удав задумався. — Хм, дуже… Ні. Дуже це не те!

— А що те? — спитала мавпа.

Але удав не відповів. Він був дуже зайнятий. Собою. Удав уважно дивився, як його велике тіло то зкручується кільцями, то розкручується так, що від голови до кінчика хвоста пробігають швидкі хвилі. Відразу було видно, що удав дуже хвилюється.

— Чому це ти так хвилюєшся? — спитала мавпа.

— Стривай, мавпа, не заважай! — обізвався удав. — Я приймаю рішення.

— Приймаєш? — зраділа мавпа. – А ти його правильно приймаєш? — одразу стривожилася вона. — Приймати можна по-різному, — заторохтіла мавпа. — Можна приймати через кожні дві години по чайній ложці, а можна приймати двічі на день перед їжею. Як ти приймаєш?

— Я вже прийняв! – Сказав удав. — Я вирішив, я вирішив… виміряти свою довжину

— Аааа! – сказала мавпа. — А я думала… — І тут тільки до мавпи дійшло, що сказав удав.

— Виміряти свою довжину? – Захопилася мавпа. — Яке прекрасне, яке чудове рішення! — І від захоплення мавпа навіть заспівала:

Вирішив довжину свою дізнатися удав!

І в цьому він, має рацію звичайно.

Це дуже важливо!

Може, він найдовший!

У багато разів довший!

— Так! — зітхнув удав. — Це поки що невідомо!

— Як же ти її вимірюватимеш, свою довжину? — спитала мавпа. – Яким чином?

— Чесно кажучи, — зізнався удав, — я не знаю жодного способу. Усі вони ці способи мені невідомі.

— Отже, ти не знаєш, як виміряти свою довжину? — засмутилася мавпа. І вона навіть заспівала:

Ось голова, а ось він хвіст.

А решта – довжина!

В удава багато довжини.

Як виміряти цю довжину

Не знають ні голова, ні хвіст.

Дізнатися свою довжину — не просто!

— Дуже складно! — зітхнув знову удав.

— А ось і ні! — раптом закричала мавпа. — Я знаю, як виміряти твою довжину!

— Як? — швидко спитав удав.

— Дуже просто! – сказала мавпа. — Треба скластися навпіл! Складайся!

Удав склався навпіл і поклав голову поруч із хвостом.

— Так! — сказала мавпа. — Складайся ще раз.

Удав склався вчетверо. Мавпа обійшла навколо удава і задумалася.

— Ну? — спитав удав із нетерпінням.

— Зараз! – сказала мавпа. – Ось голова, а ось він хвіст! Все зрозуміло!

— Що зрозуміло? — спитав удав.

— Все! – сказала мавпа. – Все зрозуміло! Твоя довжина буде дві твої половинки або чотири половинки половинки.

— Дві половинки… чотири… половинки… — спробував розібратися удав, але так і не розібрався. – Ні, – сказав він нарешті. – Так не вийде!

— Чому не вийде? — здивувалася мавпа.

— Тому що мене половинами міряти не можна!

— Чому не можна!

— Тому, що я суцільний!

— Ну, тоді я не знаю як, — образилася мавпа.

Вона відвернулася від удава і побачила слоненя.

— Що тут трапилося? — спитало слоненя. — Чим ви тут займаєтеся?

— Мене міряємо! – пояснив удав. – Тільки ми не знаємо як!

— Коли не знаєш як, — задумливо промовило слоненя, — треба в когось спитати.

Мавпа дуже уважно подивилася на слоненя і запропонувала:

— Давай у тебе спитаємо.

— У мене? — зніяковіло слоненя. – У мене краще не треба. Давайте краще спитаємо у папуги.

— Давайте! — раптом закричав папуга, з’явившись перед друзями. — Давайте спитаємо у мене! Запитуйте!

— Як мене виміряти? — спитав удав.

— Ну… – сказав папуга. — Довжина удавів у більшості випадків зазвичай вимірюється… е… з хвоста. Це в тебе що?

— Це в нього голова! – пояснила мавпа.

— Голова нам не потрібна! – відмахнувся папуга. – Давай сюди хвіст!

Удав простяг папузі хвіст.

— А тепер, – сказав папуга удаву, – хвіст залиш тут, а сам повзи, повзи, поки не витягнешся на всю довжину.

Удав поповз у зарості, а перед папугою залишився його хвіст. Папуга дуже довго дивився на цей хвіст.
Слоненя і мавпа боялися перешкодити папузі. Тому вони поводилися дуже тихо. Вони стояли поряд і теж дивилися на хвіст. Потім їм це набридло.

— Як ти думаєш, — запитала мавпа слоненя, — він його вже міряє?

— Ти його вже міряєш? – Запитала мавпа папугу.

— Е… е… е… — сказав папуга. — Справа в тому, що зазвичай удави вимірюються з хвоста. А наш удав вимірюється навпаки. З голови. Це в нього хвіст?

— Так! – сказала мавпа. – Це в нього хвіст. А голова там! — і мавпа махнула рукою у бік чагарників.

— Кличте голову! — наказав папуга.

— Даремно! – сказала мавпа. — Голова не почує нас. Вона тепер далеко. Удав, він знаєш який довгий!

— Зараз я за нею збігаю, — запропонувало слоненя.

— Не треба! – сказав папуга. – Далеко ходити. Краще давайте смикнемо його за хвіст, а голова сама приповзе.

Слоненя, мавпа та папуга схопилися за хвіст удава, і всі разом цей хвіст смикнули. Трохи зачекали і смикнули ще раз. Потім ще трошки зачекали і знову смикнули. Голова удава не повзла.

— Чому ж вона не повзе? — спитало слоненя.

— А раптом… А раптом… —мавпа від страху заплющила очі. – А раптом!..

— Що “а раптом”? — спитало слоненя.

— А раптом він порвався? — закричала мавпа.

— Хто?

— Удав! Ми його тут смикаємо, а він там порвався!

— Ой! — сказала слоненя.

— Точно! — вигукнув папуга. – Ну звичайно! Ми його смикаємо, а він порвався – і голова про свій хвіст нічого не знає! Треба перевірити!

Мавпа, ні слова не кажучи, кинулася в зарості і помчала вздовж удава.
Слоненя і папуга кинулися за нею.

—Тут він цілий. І тут теж, — говорили вони один одному. – І там. І тут. І ось тут також цілий.

—Ось! — закричала мавпа. – Дивіться! Це місце зовсім неміцне!

Слоненя і мавпа схопилися за удава і почали його тягнути в різні сторони.

—Ні, – сказав папуга. — Це міцне місце, мабуть, він в іншому місці порвався. Ходімо далі.

А голова удава лежала в кущах і дослухалася до своїх відчуттів. Відчуття були дивні. Точніше, спочатку ніяких відчуттів не було.

«Коли вони почнуть мене міряти? — думав удав із нетерпінням. — Що ж вони не вимірюють і не вимірюють?»

Нарешті удав відчув, що його смикають за хвіст.

Ага! — подумав удав. – Почали вимірювати!»

Потім удав із задоволенням переконався, що його смикають за хвіст все сильніше і сильніше.
«Намагаються!» — подумав удав.

Незабаром удав помітив, що його смикають уже не за хвіст, а трохи ближче до голови.
«Хвіст уже виміряли! — подумав удав. — Далі пішли. Ну, ну!”
І тут удав став відчувати, що його починають тягнути у різні боки.

—Ого! — підняв голову удав. — Міцно вони взялися за справу!

Поки удава тягли, смикали, штовхали і щипали в різних місцях, він терпів, але коли удав відчув, що його почали лоскотати, він не витримав.

—Хі-хі! – Сказав він сам собі. – Ой! Ха-ха! Хі-хі-хі! Хо-хо-хо! Хо-хо-хо! Нічого собі! Охо-хо! Здається, вони трохи захопилися! Ой! Ой! Ойо-їй!

Лоскоту удав боявся жахливо. З дитинства. Тому він швидко розвернувся і поповз назустріч мавпі, слоненяті та папузі.

А слоненя, мавпа та папуга шукали і все ніяк не могли знайти, де ж удав порвався. Вони дійшли майже до середини, коли з чагарників з’явилася голова удава.

—Хі-хі! – сказала голова. — Чого це ви лоскочетесь?

— Ми не лоскочемося, ми перевіряємо! – відмахнулася мавпа.

—Що перевіряєте? – здивувався удав.

—Тебе, – сказав папуга. — Раптом ти порвався?

—Я? Порвався? Де? — жахнувся удав.

— Посередині, — зітхнуло слоненя.

Удав так швидко кинувся до свого хвоста, що збив папугу з ніг.

—Там ми вже перевірили! — гукнув йому папуга.

Удав кинувся в другу сторону. Він уважно оглянув себе до самої шиї і лише тоді зітхнув з полегшенням:

—Фу! Цілий!

—Цілий! — зраділа мавпа. Слоненя і папуга теж дуже зраділи.

Коли всі трохи заспокоїлися, удав нагадав, що він зовсім не просив, щоби його перевіряли, він просив, щоб його міряли.

—Зараз! – сказав папуга. — Вже починаю. Зараз, удаве, я виміряю твою довжину в папугах.

—У папугах? — хором здивувалися слоненя і мавпа.

—Як це? — розгубився удав.

—А так, – сказав папуга. — Скільки папуг у тебе поміститься, така у тебе й довжина!

—Ого! — жахнулася мавпа. – Скільки поміститься!

— Дуже треба! — образився удав. — Я не ковтатиму стільки папуг.

— Навіщо ж ковтати? По-перше, ковтати нікого не треба, а по-друге, і одного папуги вистачить. Мене.

—Ну, – недовірливо сказав удав, – якщо ковтати не треба, тоді міряй у папугах!

Папуга зробив крок і наступив удаву на хвіст.

—Ой! — тихенько сказав удав.

Але папуга ще раз зробив крок і пішов по удаву від хвоста до голови.

Папуга йшов і рахував кроки. Він говорив:

Раз! Два! Лівою! Правою!

Двічі по два! Дуже просто

Вимірюються удави –

П’ять на п’ять — Будь-якого зросту!

Дійшовши до голови, папуга зістрибнув на землю і повідомив удаву:

— Твоя довжина буде рівно тридцять вісім папуг! Ось яка у тебе довжина!

—Ух ти! – захопився удав. – Тридцять вісім!

— А чим ще можна міряти довжину? — спитала папуга у мавпи.

—Усім! – сказав папуга.

— І мавпами можна?

—Можна!

Мавпа застрибнула на удава і почала по ньому перекидатися.

—Раз, два! — кричала мавпа, перекидаючись. – Лівою, правою! Двічі… — І тут мавпа, яка почала перекидатися з голови на ноги, докотилася до хвоста.

—Все! — розчаровано промовила мавпа. — Він уже скінчився!

—П’ять мавп! – Оголосив папуга.

— А тепер… давайте слоненятами! — запропонувало слоненя.

Слоненя стало біля хвоста удава, зробило крок і сказало: «Раз!». Потім воно ще зробило крок і сказало: «Два». І коли воно сказало: «Два», опинилося біля голови удава.

—Два! — зітхнуло слоненя. — Лише два…

— Двоє слоненят! – Оголосив папуга.

—Ура! – прошепотів щасливий удав. – Ура! — закричав він щосили. – Ура! Прекрасно! Просто чудово! Дякую! Дякую вам, друзі! Тобі, папуго! Тобі, мавпо! І тобі, слоненятко! Ну як би я виміряв свою довжину, якби не ви?!

— Тобі б просто, ну зовсім не було чим її виміряти, твою довжину! – сказав папуга.

— А тепер, — сказав удав, — тепер я знаю, що моя довжина…

— Двоє слоненят! — сказало слоненя.

—П’ять мавп! – сказала мавпа.

— Тридцять вісім папуг! – сказав папуга.

—Еге! — раптом замислився удав. — А в папугах я набагато довший.

—Ще б ! – підтвердив папуга.

— Тепер,— вигукнув удав,— коли приїде моя бабуся і скаже: «Онучечку, ти, здається, виріс!» — я їй відповім: «Так, бабусю, я виріс». І я скажу їй свою довжину у папугах!

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.1 / 5. Оцінили: 14

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Бабушка удава”
Збірка казок
Григорій Остер
Видавництво: “Заповіт”
1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: