ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Це я повзу

Григорій Остер

Удав схилився над травою і щось там розглядав. Мавпа дуже обережно, навшпиньках, підійшла до удава і теж подивилася. У траві щось повзло.

— Повзе? — спитала мавпа пошепки.

— Повзе, — зітхнув удав. – Повзе. Повзе.

— А що це повзе? — спитала мавпа.

— Це я повзу! – Сказав удав.

— Ти? — здивувалася мавпа. — А куди ти повзеш?

— Сюди. Сюди повзу, — пробурчав удав, дістаючи з трави своє довге тіло.

Мавпа відійшла трохи назад, щоб подивитися на удава збоку. Їй було цікаво. Вона знала удава вже давним-давно, але їй не так часто доводилося бачити його всього цілком. Зазвичай, коли удав кудись повз чи просто відпочивав, видно було в кращому разі його більшу частину, а решта лежала десь у траві чи за кущами.

— Ой, удав! – Захопилася мавпа. – Який ти!..

— Який? – Зацікавився удав. Він опустив хвіст на землю і повернувся до мавпи. – Який?

— Довгий! – сказала мавпа.

— Це я й сам знаю, — зітхнув розчарований удав. – А який довгий?

— Дуже довгий.

— Дуже? — Удав задумався. — Хм, дуже… Ні. Дуже це не те!

— А що те? — спитала мавпа.

Але удав не відповів. Він був дуже зайнятий. Собою. Удав уважно дивився, як його велике тіло то зкручується кільцями, то розкручується так, що від голови до кінчика хвоста пробігають швидкі хвилі. Відразу було видно, що удав дуже хвилюється.

— Чому це ти так хвилюєшся? — спитала мавпа.

— Стривай, мавпа, не заважай! — обізвався удав. — Я приймаю рішення.

— Приймаєш? — зраділа мавпа. – А ти його правильно приймаєш? — одразу стривожилася вона. — Приймати можна по-різному, — заторохтіла мавпа. — Можна приймати через кожні дві години по чайній ложці, а можна приймати двічі на день перед їжею. Як ти приймаєш?

— Я вже прийняв! – Сказав удав. — Я вирішив, я вирішив… виміряти свою довжину

— Аааа! – сказала мавпа. — А я думала… — І тут тільки до мавпи дійшло, що сказав удав.

— Виміряти свою довжину? – Захопилася мавпа. — Яке прекрасне, яке чудове рішення! — І від захоплення мавпа навіть заспівала:

Вирішив довжину свою дізнатися удав!

І в цьому він, має рацію звичайно.

Це дуже важливо!

Може, він найдовший!

У багато разів довший!

— Так! — зітхнув удав. — Це поки що невідомо!

— Як же ти її вимірюватимеш, свою довжину? — спитала мавпа. – Яким чином?

— Чесно кажучи, — зізнався удав, — я не знаю жодного способу. Усі вони ці способи мені невідомі.

— Отже, ти не знаєш, як виміряти свою довжину? — засмутилася мавпа. І вона навіть заспівала:

Ось голова, а ось він хвіст.

А решта – довжина!

В удава багато довжини.

Як виміряти цю довжину

Не знають ні голова, ні хвіст.

Дізнатися свою довжину — не просто!

— Дуже складно! — зітхнув знову удав.

— А ось і ні! — раптом закричала мавпа. — Я знаю, як виміряти твою довжину!

— Як? — швидко спитав удав.

— Дуже просто! – сказала мавпа. — Треба скластися навпіл! Складайся!

Удав склався навпіл і поклав голову поруч із хвостом.

— Так! — сказала мавпа. — Складайся ще раз.

Удав склався вчетверо. Мавпа обійшла навколо удава і задумалася.

— Ну? — спитав удав із нетерпінням.

— Зараз! – сказала мавпа. – Ось голова, а ось він хвіст! Все зрозуміло!

— Що зрозуміло? — спитав удав.

— Все! – сказала мавпа. – Все зрозуміло! Твоя довжина буде дві твої половинки або чотири половинки половинки.

— Дві половинки… чотири… половинки… — спробував розібратися удав, але так і не розібрався. – Ні, – сказав він нарешті. – Так не вийде!

— Чому не вийде? — здивувалася мавпа.

— Тому що мене половинами міряти не можна!

— Чому не можна!

— Тому, що я суцільний!

— Ну, тоді я не знаю як, — образилася мавпа.

Вона відвернулася від удава і побачила слоненя.

— Що тут трапилося? — спитало слоненя. — Чим ви тут займаєтеся?

— Мене міряємо! – пояснив удав. – Тільки ми не знаємо як!

— Коли не знаєш як, — задумливо промовило слоненя, — треба в когось спитати.

Мавпа дуже уважно подивилася на слоненя і запропонувала:

— Давай у тебе спитаємо.

— У мене? — зніяковіло слоненя. – У мене краще не треба. Давайте краще спитаємо у папуги.

— Давайте! — раптом закричав папуга, з’явившись перед друзями. — Давайте спитаємо у мене! Запитуйте!

— Як мене виміряти? — спитав удав.

— Ну… – сказав папуга. — Довжина удавів у більшості випадків зазвичай вимірюється… е… з хвоста. Це в тебе що?

— Це в нього голова! – пояснила мавпа.

— Голова нам не потрібна! – відмахнувся папуга. – Давай сюди хвіст!

Удав простяг папузі хвіст.

— А тепер, – сказав папуга удаву, – хвіст залиш тут, а сам повзи, повзи, поки не витягнешся на всю довжину.

Удав поповз у зарості, а перед папугою залишився його хвіст. Папуга дуже довго дивився на цей хвіст.
Слоненя і мавпа боялися перешкодити папузі. Тому вони поводилися дуже тихо. Вони стояли поряд і теж дивилися на хвіст. Потім їм це набридло.

— Як ти думаєш, — запитала мавпа слоненя, — він його вже міряє?

— Ти його вже міряєш? – Запитала мавпа папугу.

— Е… е… е… — сказав папуга. — Справа в тому, що зазвичай удави вимірюються з хвоста. А наш удав вимірюється навпаки. З голови. Це в нього хвіст?

— Так! – сказала мавпа. – Це в нього хвіст. А голова там! — і мавпа махнула рукою у бік чагарників.

— Кличте голову! — наказав папуга.

— Даремно! – сказала мавпа. — Голова не почує нас. Вона тепер далеко. Удав, він знаєш який довгий!

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.1 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Бабушка удава”
Збірка казок
Григорій Остер
Видавництво: “Заповіт”
1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: