TOU

Це я повзу

Григорій Остер

— Зараз я за нею збігаю, — запропонувало слоненя.

— Не треба! – сказав папуга. – Далеко ходити. Краще давайте смикнемо його за хвіст, а голова сама приповзе.

Слоненя, мавпа та папуга схопилися за хвіст удава, і всі разом цей хвіст смикнули. Трохи зачекали і смикнули ще раз. Потім ще трошки зачекали і знову смикнули. Голова удава не повзла.

— Чому ж вона не повзе? — спитало слоненя.

— А раптом… А раптом… —мавпа від страху заплющила очі. – А раптом!..

— Що “а раптом”? — спитало слоненя.

— А раптом він порвався? — закричала мавпа.

— Хто?

— Удав! Ми його тут смикаємо, а він там порвався!

— Ой! — сказала слоненя.

— Точно! — вигукнув папуга. – Ну звичайно! Ми його смикаємо, а він порвався – і голова про свій хвіст нічого не знає! Треба перевірити!

Мавпа, ні слова не кажучи, кинулася в зарості і помчала вздовж удава.
Слоненя і папуга кинулися за нею.

—Тут він цілий. І тут теж, — говорили вони один одному. – І там. І тут. І ось тут також цілий.

—Ось! — закричала мавпа. – Дивіться! Це місце зовсім неміцне!

Слоненя і мавпа схопилися за удава і почали його тягнути в різні сторони.

—Ні, – сказав папуга. — Це міцне місце, мабуть, він в іншому місці порвався. Ходімо далі.

А голова удава лежала в кущах і дослухалася до своїх відчуттів. Відчуття були дивні. Точніше, спочатку ніяких відчуттів не було.

«Коли вони почнуть мене міряти? — думав удав із нетерпінням. — Що ж вони не вимірюють і не вимірюють?»

Нарешті удав відчув, що його смикають за хвіст.

Ага! — подумав удав. – Почали вимірювати!»

Потім удав із задоволенням переконався, що його смикають за хвіст все сильніше і сильніше.
«Намагаються!» — подумав удав.

Незабаром удав помітив, що його смикають уже не за хвіст, а трохи ближче до голови.
«Хвіст уже виміряли! — подумав удав. — Далі пішли. Ну, ну!”
І тут удав став відчувати, що його починають тягнути у різні боки.

—Ого! — підняв голову удав. — Міцно вони взялися за справу!

Поки удава тягли, смикали, штовхали і щипали в різних місцях, він терпів, але коли удав відчув, що його почали лоскотати, він не витримав.

—Хі-хі! – Сказав він сам собі. – Ой! Ха-ха! Хі-хі-хі! Хо-хо-хо! Хо-хо-хо! Нічого собі! Охо-хо! Здається, вони трохи захопилися! Ой! Ой! Ойо-їй!

Лоскоту удав боявся жахливо. З дитинства. Тому він швидко розвернувся і поповз назустріч мавпі, слоненяті та папузі.

А слоненя, мавпа та папуга шукали і все ніяк не могли знайти, де ж удав порвався. Вони дійшли майже до середини, коли з чагарників з’явилася голова удава.

—Хі-хі! – сказала голова. — Чого це ви лоскочетесь?

— Ми не лоскочемося, ми перевіряємо! – відмахнулася мавпа.

—Що перевіряєте? – здивувався удав.

—Тебе, – сказав папуга. — Раптом ти порвався?

—Я? Порвався? Де? — жахнувся удав.

— Посередині, — зітхнуло слоненя.

Удав так швидко кинувся до свого хвоста, що збив папугу з ніг.

—Там ми вже перевірили! — гукнув йому папуга.

Удав кинувся в другу сторону. Він уважно оглянув себе до самої шиї і лише тоді зітхнув з полегшенням:

—Фу! Цілий!

—Цілий! — зраділа мавпа. Слоненя і папуга теж дуже зраділи.

Коли всі трохи заспокоїлися, удав нагадав, що він зовсім не просив, щоби його перевіряли, він просив, щоб його міряли.

—Зараз! – сказав папуга. — Вже починаю. Зараз, удаве, я виміряю твою довжину в папугах.

—У папугах? — хором здивувалися слоненя і мавпа.

—Як це? — розгубився удав.

—А так, – сказав папуга. — Скільки папуг у тебе поміститься, така у тебе й довжина!

—Ого! — жахнулася мавпа. – Скільки поміститься!

— Дуже треба! — образився удав. — Я не ковтатиму стільки папуг.

— Навіщо ж ковтати? По-перше, ковтати нікого не треба, а по-друге, і одного папуги вистачить. Мене.

—Ну, – недовірливо сказав удав, – якщо ковтати не треба, тоді міряй у папугах!

Папуга зробив крок і наступив удаву на хвіст.

—Ой! — тихенько сказав удав.

Але папуга ще раз зробив крок і пішов по удаву від хвоста до голови.

Папуга йшов і рахував кроки. Він говорив:

Раз! Два! Лівою! Правою!

Двічі по два! Дуже просто

Вимірюються удави –

П’ять на п’ять — Будь-якого зросту!

Дійшовши до голови, папуга зістрибнув на землю і повідомив удаву:

— Твоя довжина буде рівно тридцять вісім папуг! Ось яка у тебе довжина!

—Ух ти! – захопився удав. – Тридцять вісім!

— А чим ще можна міряти довжину? — спитала папуга у мавпи.

—Усім! – сказав папуга.

— І мавпами можна?

—Можна!

Мавпа застрибнула на удава і почала по ньому перекидатися.

—Раз, два! — кричала мавпа, перекидаючись. – Лівою, правою! Двічі… — І тут мавпа, яка почала перекидатися з голови на ноги, докотилася до хвоста.

—Все! — розчаровано промовила мавпа. — Він уже скінчився!

—П’ять мавп! – Оголосив папуга.

— А тепер… давайте слоненятами! — запропонувало слоненя.

Слоненя стало біля хвоста удава, зробило крок і сказало: «Раз!». Потім воно ще зробило крок і сказало: «Два». І коли воно сказало: «Два», опинилося біля голови удава.

—Два! — зітхнуло слоненя. — Лише два…

— Двоє слоненят! – Оголосив папуга.

—Ура! – прошепотів щасливий удав. – Ура! — закричав він щосили. – Ура! Прекрасно! Просто чудово! Дякую! Дякую вам, друзі! Тобі, папуго! Тобі, мавпо! І тобі, слоненятко! Ну як би я виміряв свою довжину, якби не ви?!

— Тобі б просто, ну зовсім не було чим її виміряти, твою довжину! – сказав папуга.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.1 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Бабушка удава”
Збірка казок
Григорій Остер
Видавництво: “Заповіт”
1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: