Це моє

Зайченята посварилися.

– Це моє! – крикнув Джек.

– Ні моє! – заперечила Жоржета і потягнула літачок до себе.

Братик і сестричка постійно сварились через іграшки.

Літачок упав і зламався.

– Зіпсували таку хорошу річ! – дорікнула дітям матуся – Ви обоє нерозумні зайченята, не вмієте ділитися. Вам треба навчитися жити у злагоді!

Присоромлені брат і сестра вирішили всім ділитися. Жоржета витягнула із землі дощового черв’ячка, згадала мамині слова і, хитро всміхаючись мовила:

– Хочеш поділюся своїм черв’ячком? Мені не шкода для братика!

– А я маю для тебе глиняний тортик! Пригощайся! – і Джек витрусив глину на голівку Жоржети. Адже він не жадібний.

Потім Джек подумав, що непогано було б чимсь поділитися і з собакою. Тут одразу знайшовся улюблений Жоржетин ведмедик.

Жоржета одразу ж вирішила поділитися новенькими Джековими олівцями із сусідськими зайчиками – Ніком і Томом. Нік поділив синього олівця для себе і для Жоржети, а Том простягнув олівця черв’ячкові.

Хіба не чемні діти?

Під час вечері ділилися один з одним зеленим горошком.

Зрештою, вони зрозуміли, що поділитися не вдасться, бо у кожного лишився свій горошок.

Тоді Жоржета вирішила пригостити горошком кота Смугастика.

Після вечері мама повела замурзаних діток у ванну. Жоржета скочила у воду, набрала кухлик води і миттю вилила на Джека, який усе ще нерішуче стояв на килимку:

– Бачиш мені не шкода води!

Скупані зайченята вдягнули піжамки. Жоржета притиснула до грудей відвойованого ведмедика, а Джек радо показував їй привида у книжці:

– Хай, сестричко, він і до тебе навідається! Я не жадібний!

Потім Джек вирішив поділитися із сестричкою ліжечком, одначе , дітлахам чомусь було тіснувато. А ще однієї ковдри на двох виявилося замало, і зайченята знову здійняли сварку.

Потім Джек почав чухати подрябину на нозі, вовтузитись, і улюблений ведмедик Жоржети разом із ковдрою ковзнув додолу. Жоржета потягнулась за своїм улюбленцем і буцнулась на підлогу.

– Що у вас за шарварок? – запитала мама. – Ану мерщій кожен у своє ліжечко! Джеку, я ж тобі навіть постіль розстелила!

Мама поклала сина в ліжечко, дбайливо поправила ковдрочку і погладила його вухасту голову.

Але малим вуханям спати зовсім не хотілося. Братик і сестричка нудьгували у своїх ліжечках.

– Що невесело порізно? – усміхнулась мама. – Ну. Гаразд, ходімо , дітки, до мене в ліжко, розкажу вам казочку на ніч. І ведмедика прихопи Жоржето! То ви, маленькі зрозуміли, що потрібно дбати один про одного?

– Аякже! – дружно гукнули зайченята. – Подбай про нас, мамо.

Ти уважно слухав казку, засинай скоріш , будь ласка.