TOU

Це моє

Казки Люсі Робін ( Людмила Дробина)

Сьо­годні ми з вами помандруємо на зе­ле­ні безмеж­ні луки, де ходять-па­суться ве­ли­чезні отари білень­ких ку­че­ря­вих овечок.
Ве­селі ма­лята гра­лися і бі­гали без­кра­їми зе­леними пагорбами, се­ред них були й друзі Мері та Тедді.

— Мері й Тедді, до­сить бі­гати, нам вже час іти. Сьо­годні дуже важ­ли­вий день! — пок­ли­кала мама свою до­нечку та її друга.

І справді, сьо­годні був не­зви­чай­ний день у житті ове­чок — день їхньої стрижки. Кожну овечку і кожного ба­ран­чика пот­рібно було постригти.

Овечки по од­ній під­хо­дили до фер­мера, і він обе­режно зістри­гав з них ку­че­ряву вовну.

— Не роз­умію, а на­віщо нас стригти? Я не хочу, — завередував Тедді.

— Ми ­ді­ли­мося на­шою вов­ною з лю­дь­ми,—по­яс­нила мама.

— А на­віщо вона їм? — зди­ву­вався Тедді.

— Наша вовна дуже ко­рисна — вона тепла, тому з неї зроблять нитки. А з ни­ток виплетуть різні речі — ру­ка­вички, шапочки і шкар­петки, коф­тинки для ді­ток і до­рос­лих, щоб їм
було тепло взим­ку.

Тедді дуже зди­ву­вався. Він на­віть не уяв­ляв, що його вовна така ко­рисна. А виявляється, вона захищає діток і до­рос­лих від холоду.
Тепер Тедді ра­зом з ін­шими чемно став у чергу, щоб по­діли­тися своєю цін­ною вов­ною. Ба­ран­чик пи­шався со­бою, адже міг бути ко­рис­ним людям.
Після пе­ру­карні всі по­вер­ну­лися на свої луки

Мері й Тедді, як зав­жди, гралися разом, аж рап­том помітили свого ста­рого зна­йо­мого — зай­чика Рікі.

— Агов, Рікі, привіт!

— Ой, при­віт! Я вас і не впіз­нав. Ви такі ку­медні! Що з вами ста­лося? — зди­ву­вався Рікі.

— А це нас під­ст­ригли, ми по­ді­ли­лися своєю вов­ною з людь­ми, — гор­до­вито від­по­віла Мері.

— По­ді­ли­лися? А на­віщо? Те­пер ви такі смішні! — розреготався Рікі.

Мері по­яс­нила, що їхня вовна дуже тепла і зігріє людей узимку, але Рікі все одно смі­явся і глу­зу­вав.

— Тедді, Мері, ви такі дивні! На­віщо ви від­дали свою вовну, якщо вона така ко­рисна? Ось по­ди­віться на мене, я ні з ким не ді­люся і чу­дово живу. Погляньте! — ска­зав зай­чик і пок­рутився пе­ред дру­зями, хизуючись пух­настим хутром.

Уве­чері всі овечки поснули, а Тедді сон ніяк не брав. Його серце краяли сум­ніви.

— Мож­е, Рікі правий? На­віщо від­да­вати свою вовну, ді­ли­тися з ки­мось, якщо вона мені й са­мому пот­рібна? А що я робитиму без неї взимку? За­мерзну? Сам винуватий!

Ба­ран­чик уже шко­ду­вав, що від­дав свою вовну. Після довгих роз­ду­мів Тедді твердо ви­рі­шив більше ні­коли не ді­ли­тися вов­ною, адже вона йому самому пот­рібна.
Ми­нав час. Тедді й Мері під­росли — і їхня вовна теж. Фермер знову зіб­рав усіх у пе­ру­карні. Але тепер Тедді не поспішав  ді­ли­тися з людьми вовною. Він більше не до­зво­лить себе обра­жати й об­ма­ню­вати! Йому теж пот­рібно грітися взимку, і якщо він сам про себе не подбає, то більше ніхто цього не зробить. Тедді ви­рі­шив схо­ва­тися.

Мері ці­лий день шу­кала свого друга і лише вве­чері знайшла його під кущем.

— Тедді, хо­дімо, ти ще встиг­неш, я тебе ці­лі­сінь­кий день шу­каю! — хви­лю­ва­лася Мері.

— А я на­вмисно схо­вався — щоб мене не обстригли. Мені са­мому пот­рібна вовна. Вона моя! І чому це я маю дбати про ін­ших? Я не хочу за­мерз­нути взимку!

Мері за­сму­ти­лася, почувши таке від Тедді. Їй стало дуже при­кро, що її друг скна­ра.

А от Тедді, на­впаки, був дуже за­до­во­ле­ний со­бою. Він глузував з усіх пострижених ове­чок. Го­во­рив, що вони дурненькі, бо мар­ну­ють свій скарб, від­да­ючи вовну людям.

— Ви як оті роз­дай-біда, вовну роз­да­єте, а взимку бу­дете мерз­ну­ти! — смі­явся Тедді з інших ове­чок в отарі.

Згодом Тедді по­мі­тив, що йому вкрай не­зручно з дов­гою вов­ною. Йому було дуже жарко, до того ж вовна за­бруд­ни­лася, скуйовдилася, в ній за­стрягли сухі лис­точки, па­тички і навіть ко­лючки. Тепер Тедді швидко втом­лю­вався, менше хо­див і ба­гато ле­жав. Ба­ран­чик із су­мом спо­сте­рі­гав, як його друзі бі­га­ють ве­селі, гарні, білі й пух­насті.

— Вони такі гарні… Чому я не та­кий? — бур­мо­тів Тедді.

— Тому що ми ді­ли­мо­ся вовною! — ска­зала Мері й при­гостила со­ко­ви­тою тра­вич­кою свого друга.

— Знову те саме! — прос­тог­нав Тедді й від­вер­нувся від подружки.

— Так, знову! Ми ді­ли­мося, і це на ко­ристь насамперед нам самим! Наша вовна від­рос­тає чис­тою і кра­си­вою, а ми зали­ша­є­мося здо­ро­вими і до­гля­ну­тими. А десь да­леко ра­ді­ють
діти: носять ру­ка­вички з на­шого хутра. Це ж так чудово!

Тедді спо­чатку не хо­тів слу­хати под­ружку, але по­тім зро­зумів, що Мері не бреше. Вона була та­кою ве­се­лою, а її вовна —чис­тою і гар­ною. До того ж Мері ні­коли не жа­лі­лася, що їй
хо­лодно. А ще раділа, що хлоп­чи­кам і дів­чат­кам завдяки її вовні було тепло взимку. Рап­том Тедді збаг­нув, як погано він вчинив — як справж­ній скнара.

— Я га­дав, що збе­режу всю вовну для себе і вона при­несе мені ко­ристь, а сталося на­впаки. Якби я по­ді­лився тоді, то все було б по-ін­шо­му… Ви­яв­ля­ється, що ді­ли­тися — важ­ливо і корисно.

— Ну на­реш­ті! — ра­дісно ви­гук­нула Мері й зацо­кала ра­тичками. — Ти все зро­зу­мів!

— Але я ще можу все ви­пра­вити, прав­да? — за­пи­тав з надією Тедді.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки на ніч”
Люсі Робін ( Людмила Дробина)
Видавництво: “ Махаон-Україна”
м. Харків, 2022 р.

2 коментарі
  • ОлЕся . -Київ-
    02.11.2022 21:35

    Блискуча казка! 🙂

    0
    0
  • Єва
    02.11.2022 21:36

    Овечки мерзли і він поводився бкзглуздо.

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: