Цуценя Персі

* * *
Цуценя Персі старанно вивчало життя мешканців свого рідного села.

Увечері, повернувшись у будку, він гордо заявив матері, дворнязі Білці:

– Му-у-уу! Куд-куди-куд-куди! Бе-е-е! — І, подумавши, додав: — К-ря- К-ря!

Білка настовбурчила вуха і сказала:

— Де ти навчився такого! От і відпускай дитину гуляти одного, гав!

* * *
Цуценя Персі сиділо на траві в тіні паркану і час від часу крутило головою.

Підійшло курча Ціпа і ввічливо запитало:

— Скажи, будь ласка, Персі, що ти тут робиш?

Персі пильно подивився на курча і пояснив:

— Я охороняю будинок і двір! І город теж охороняю!

— Можна, я теж спробую охороняти будинок і двір? — несміливо попросив Ціпа.

— Спробуй, — погодився добрий Персі.

Курча вмостилося поруч із цуценяткомм на траві в тіні паркану і почало крутити головою.

– У тебе виходить, – з повагою визнав Персі.

* * *
На лузі паслась велика пістрява корова Ласка. Цуценя Персі запитало корову:

— Скажіть, шановна Ласко, це ви щойно грізно й голосно гавкали і гарчали?

— Ні, звичайно, — дуже здивувалася корова.

— Добре, — озирнулося цуценя Персі. — Тоді запитайте те саме в мене!

* * *
Цуценя Персі бігло стежкою і раптом побачило равлика. Персі зупинився і запропонував:

— Дорогий равлику! Хочете, я вас трохи провезу на собі? Підвезу себто!

— Дякую вам, Персі! — чемно відмовився равлик. — Але якщо вам приємна моя компанія, давайте далі підемо поряд. Будемо дивитися на всі боки і неквапливо розмовляти…

* * *
Цуценя Персі погналося за метеликом і не помітило, як вибігло за околицю і опинилося на узліссі.

А там, у малиннику, повертався і бурчав від задоволення хтось величезний і кудлатий.

– Привіт. Ви хто? – Запитав незнайомця Персі.

— Я ведмідь, — відповів кудлатий, уплітаючи стиглі ягоди.

Персі оглянув бурого незнайомця з усіх боків і суворо зауважив:

– Ведмеді у нас не водяться!

Кудлатий велетень зніяковів, з сумом глянув на нез’їдену малину, зітхнув, підвівся і пішов в глиб лісу.

«Незручно як вийшло, — зніяковіло цуценя Персі. — Ведмедя ось прогнав… ненароком…»

— Гей, стривайте, гав! — загавкав Персі за лісовим господарем. – Ведмеді у нас не водяться, це правда! Але заходять іноді… малиною поласувати! Частуйтесь на здоров’я!

* * *
На лузі чудово пахли ромашки. Дзюркотів струмок. Строката корова Ласка в задумі жувала траву.

– Ой, яка незвичайна краса! Який краєвид! — мимоволі залюбувалося цуценя Персі. – Луг! Ромашки! Велика строката корова!

Ласка почула і підійшла ближче.

– Де корова? — здивовано спитала вона. — Не бачу жодної корови! Мабуть, з коровою було б набагато гарніше!

– Зараз, зараз! – Захвилювався Персі. — Люба Ласко, ви тільки уявіть собі, ніби корова це я! Му-у-у, гав-гав!

Персі підстрибом помчав на середину лужка, до струмка. Корова Ласка задумливо подивилася йому вслід:

— Луг… Ромашки… — нарешті вимовила вона. — На лузі бігає смішне вухасте цуценя… Що ж, мило… Дуже мило!

* * *
На тонкій берізці серед зелені з’явився перший жовтий листок.

— Мамо, що це? — здивувалося цуценя Персі.

Дворняга Білка подивилася спочатку на березовий листок, потім на свого малюка.

— Це значить, синку, що вже скоро ти станеш дуже великим і дорослим, — сказала вона.

Цуценя Персі сів під берізкою і почав довго й уважно розглядати незвичайний листок.

– Гарно! Навіть дуже! — нарешті зітхнув він. — Але якось сумно.