TOU

Цуценя Сем, або вкрадене щастя

Голлі Веб

Емілі перевела зляканий погляд на тата:

– Я щось не так зробила? Чому він смикнув лапкою?

– Ні-ні, все гаразд. Багато собак так роблять. Мій пес Кудлай завжди смикав лапою, коли я чухав його за вухами. Це означає: “Мені дуже подобається, давай ще!” Хочеш, щоб тебе знову лоскотали, так, малюче? До речі – це золотистий ретривер, – додав тато і теж потягнувся погладити цуценя. – Йому вісім тижнів. – Він усміхнувся доньці, яка все ще дивилася на песика захопленим поглядом і гладила його обережно, одним пальцем. – То він тобі подобається?

– Дуже! – Емілі хотілося кинутись батькові на шию, але вона боялася налякати цуценя різкими рухами.

– Добре, – засяяв тато. – Спробуєш узяти його на руки? Ось так, обережно. Підтримуй животик, щоб йому було зручно.

Емілі дбайливо поклала цуценя собі на коліна, а він спробував залізти до неї на плечі, щоб все бачити.

– Віднеси його на кухню, – запропонував тато. – Нехай ознайомлюється. Ми вчора його забрали, він усю ніч сидів тут. Йому треба потихеньку звикати до нового будинку. Поки що триматимемо малюка тут і на кухні.

Емілі повільно піднялася на ноги і неквапливо вийшла на кухню, а цуценя заглядало їй за плече і до всього придивлялося яскравими чорними очима.

Джек уже сидів за кухонним столом разом із мамою і жадібно їв пластівці з великої тарілки.

Побачивши Емілі, він здивовано розплющив очі і випустив ложку з молоком, не донісши її до рота.

– Це песик!

– Так, – підтвердила мама. – Ми подарували його Емілі на Різдво, але вона, звичайно, дозволить тобі грати з ним.

Джек підстрибнув на стільці від захоплення.

– Цуценя! Цуце-цуценя-цуценя-цуценя!

– Обережно! – Мама відсунула від нього миску з пластівцями. – Тихо, Джеку. – Вона простягла йому серветку, але хлопчик дивився тільки на цуценя.

– Чому його подарували Емілі? – насупився Джек.

– Ти ще занадто маленький, щоб доглядати за ним, милий. До того ж Святий Миколай залишив тобі радіокерований поїзд під ялинкою.

Джека це не переконало.

– Я б віддав перевагу собаці, – пробурмотів він.

Емілі сіла на краєчок стільця з цуценям на колінах.

– Він чудовий, – прошепотіла дівчинка. – Повірити не можу, що ви справді мені його подарували! – Тут вона випросталася, притримавши цуценя, щоб воно не впало. – А як же реклама? – Захвилювалася Емілі. – Я побачила її після того, як написала листа Святому Миколаю. Там написано, що собак дарувати не можна.

Мама з татом переглянулись.

– Так, Емілі, так і є, – погодилася мама. – Багато хто вважає, що гарне цуценя – це чудовий подарунок, а коли малюк виростає, їм уже не хочеться його доглядати.

– Це нелегка праця, – додав тато. – Господар собаки має бути дуже відповідальним.

Емілі кивнула із серйозним виглядом. Вона буде найвідповідальнішою дівчинкою на світі!

– Ми так чи інакше збиралися подарувати тобі собаку, – продовжила мати. – Зв’язалися із продавцем і стали в чергу на цуценят. Так вийшло, що цей малюк був готовий переїжджати під Різдво!

Емілі майже не торкнулася різдвяного ленчу. Вона весь час вибігала з-за столу провідати цуценя. Малюка пригостили індичкою та морквою, а пудинг тато давати заборонив.

– Емілі, йому не можна нічого їсти зі столу, бо він навчиться на нього застрибувати і красти їжу, – пояснювала мама доньці. Вона зібрала зі столу брудний посуд, підійшла до раковини і спитала: – Ти придумала йому ім’я?

Емілі глянула на цуценя. Воно гарчало на пакувальний папір і повзало по підлозі, роздираючи його зубами.

– Мабуть, я назву його Сем, – вирішила дівчинка. – Він схожий на Сема.

– Розумний вибір, – підтримав її тато. – Ми ж не хочемо кричати на весь парк: “Сюди, Пухнастику!”

Емілі пирснула.

– А це чудове ім’я, тату! Дякую! – Вона опустилася на підлогу перед цуценям. – Хочеш, щоб тебе звали Пухнастиком?

Малюк з огидою пискнув і виплюнув шматок пакувального паперу.

– Гаразд, тоді все-таки Сем. – Емілі широко посміхалася. Вона подалася вперед, підперши рукою підборіддя, і почала спостерігати за тим, як цуценя обнюхує її ноги, тихенько пирхаючи. Сем поставив свої лапки їй на ногу і з надією подивився на дівчинку. Вона засміялася. – Привіт, Сем! – Сказала Емілі і взяла малюка на руки.

Цуценя задоволено зітхнуло, потупцювало на колінах Емілі, влаштовуючись зручніше, а потім лягло на них і миттєво заснуло. Емілі спостерігала, як його крихітне тільце тремтить уві сні. Вона все ще не могла повірити, що це не сон. Як же їй пощастило!

Розділ другий

За іграми з цуценям різдвяні канікули пролетіли швидко. Не встигла Емілі озирнутися, як розпочалися заняття у школі. У перший день навчання вона без кінця хвилювалася про те, як там Сем без неї, що робить, чи не самотньо йому. Коли мама прийшла за нею разом із Джеком, дівчинка хотіла щодуху помчала додому, і мамі довелося просити її йти трохи повільніше.

– Ходімо, Джеку! – сердито покликала Емілі. Її брат знову зупинився. Він лічив равликів по дорозі, так що сім’я повзла нітрохи не швидше за цих самі равлики, а Емілі вже не терпілося повернутися додому, до Сема. Вона дуже сумувала за ним. До того ж Джек не припиняв хвалитися, як йому весело було грати із цуценям, поки Емілі сиділа на уроках. Нечесно! Це ж її цуценя!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Щенок Сем или Украденное счастье“
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: