TOU

Цуценя Сем, або вкрадене щастя

Голлі Веб

Далматинець, згорбившись, з жалібним виглядом підповз до його ніг. Емілі ахнула. Який гидкий у нього господар! Тут жорстокий власник пса помітив на собі погляд дівчинки і привітно посміхнувся їй. Емілі поспішно відвернулася.

Вона зовсім забула про Сема! Настав час його покликати. Сем тим часом втомився чекати і почав потихеньку повзти вперед, допомагаючи собі передніми лапами.

Весь його вигляд говорив: «Будь ласка, не лайся!» Емілі засміялася. Який він забавний! Незабаром вона забула про незнайомців із далматинцем і зосередила всю увагу на цуценяті.

Після заняття тато довго хвалив їх із Семом, і вони пішли до виходу з парку, цілком задоволені собою. Не встигли вони дійти до воріт, як цуценя несподівано розвернулося і гавкнуло. Виявляється, далматинець підійшов до нього привітатись.
– Ой, вибачте, – звернувся тато до господаря пса. – Він у вас добрий? Сем ще не звик грати з іншими собаками, і йому трохи страшно.

Емілі скривджено дивилася на батька. Це не справедливо. Сему дуже подобалося спілкуватися з іншими собаками, але якщо господарі не хочуть, щоб їхній пес з ним грав, навіщо підводити його так близько?

– Не хвилюйтеся, Берті у нас доброзичливий, – з усмішкою запевнив тата Емілі власник далматинця.

Емілі подумки з ним не погодилася. Далматинець виглядав не доброзичливим, а забитим і наляканим. Він трохи відійшов від свого господаря, і дівчинка звернула на це увагу. Крім того, від нудотного голосу цієї неприємної людини в Емілі по спині пробігли мурашки. Вона ні крапельки йому не довіряла.

— Яке чарівне цуценя, — зауважила його супутниця. – Породистий ретривер?

Тато Емілі підтвердив, що малюк породистий і навіть згадав, у кого вони взяли Сема. Хазяї далматинця, схоже, щиро зацікавилися і поставили ще кілька ввічливих питань, але Емілі, як і раніше, їм не довіряла. Вона потягла тата за рукав, ненав’язливо натякаючи, що їм час додому, але він ніяк не відреагував.

– Та, – протягла дівчинка. – Може, підемо?

Він з подивом подивився на дочку.

– Потерпи трохи, Емілі. Ти ж бачиш, ми розмовляємо.

Він насупився, ніби кажучи: «Поводься пристойно!» Емілі надулася. Невже тато ще не зрозумів, що це погані люди?

Дама нахилилася погладити цуценя, але той загарчав і притулився до Емілі.
– Сем! – обурено вигукнув тато. А Емілі зраділа: їй не хотілося, щоб ці підозрілі незнайомці чіпали її цуценя.

Жінка спокійно посміхнулася.

– Не хвилюйтесь. Напевно, від мене пахне Берті, і йому це не подобається.

Сем залишився стояти біля ніг дівчинки. Він все ще тихо гарчав, так що тільки вона його чула.

Від жінки пахло не Берті, а десятками різних собак. Нещасні собаки. Краще триматися від неї подалі, щоб не опинитися на місці Берті.

Нарешті Емілі з татом пішли додому, і Сем побіг за ними, не відходячи ні на крок – цьому його навчили на заняттях з дресирування. Правда, часом Емілі досі доводилося говорити йому: «До ноги!» – Але вже не так часто, як раніше. Ось тільки батькові було не до гарної поведінки Сема.

– Емілі, ти дуже грубо поводилась, – сказав він. – Ти ж вихована дівчинка, що на тебе найшло?

Емілі знизала плечима. Тепер, коли вони попрощалися з господарями далматинця, причини здавались безглуздими.

– Просто вони мені не сподобалися, – пробурмотіла дівчинка. – І надто їх зацікавив наш Сем.

– Не дурій, Емілі, пара дуже приємна, – заперечив батько.

– Але Сему вони теж не сподобалися! – Додала Емілі на свій захист. – А собаки добре відчувають людей та розуміють, які вони насправді.

– Сем відчув, що ти до них погано налаштована, і наслідував твій приклад, – суворо виговорював їй тато. – І я б попросив вас обох більше так не поводитися. А тепер ідемо, нам час додому.

Емілі попленталася за батьком, опустивши очі в землю. Тато вчинив несправедливо, у цьому вона була певна. Дівчинка не сумнівалася, що цим малознайомим людям довіряти не можна.

Тим часом Сем почув щось недобре і з тривогою глянув на господиню. Шерстка на загривку в нього встала дибки, і він озирнувся назад. Тихий рик щеняти відволік Емілі від сумних думок. Вона теж обернулася і простежила за поглядом Сема – господарі далматинця йшли на віддалі тією ж дорогою і не зводили з них очей.

Розділ третій

Завдяки заняттям Сем став дуже слухняним цуценям, і мама дозволила Емілі прогулятися з ним до школи, але лише один раз у понеділок. Вона б не змогла щодня проводжати доньку, відволікаючись і на Джека, і на Сема!

По дорозі їм зустрічалися подружки Емілі, і кожна хотіла погладити цуценятко.

– Він такий милий, – мрійливо пробурмотіла Рубі, чухаючи Сема за вухами. – Яка ти щаслива, Емілі! Мені батьки ніколи не дозволять завести собаку.

Емілі широко посміхнулася і з подякою подивилася на маму. Вона сама розуміла, що їй дуже пощастило. Раптом дівчинка напружилася, і серце в неї тьохнуло. З протилежного боку дороги знову з’явилася та дивна пара – господарі Берті! Тато говорив, що їхнє прізвище – Уотсон. Емілі мовчки спостерігала за тим, як Уотсони неспішно гуляють тротуаром. Берті виглядав зовсім нещасним, навіть сумнішим, ніж на заняттях в суботу. Він ішов повісивши голову і опустивши хвоста.

– У чому справа, Емілі? – Поцікавилася мама. Вона теж помітила Уотсонів.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Щенок Сем или Украденное счастье“
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: