TOU

Цуценя Сем, або вкрадене щастя

Голлі Веб

– Все гаразд, – прошепотіла дівчинка. Їй не хотілося здатися дурною, розповідаючи про свої підозри. – Просто побачила декого із занять з дресирування.

Зрештою, Уотсони мали повне право гуляти зі своїм псом вулицею. Хто знає, може, вони живуть неподалік школи… І вдома Емілі… І парку… Все-таки Емілі відчувала, що пара за нею стежить. За нею та за Семом.

Емілі намагалася не забивати собі голову цією підлзрілою парою. Тато з такою впевненістю сказав, що її підозри – дурниця! І все ж таки дівчинка стала оглядатися через плече щоразу, повертаючись зі школи і по дорозі на свої заняття з балету.

Якось увечері, коли вони з Семом лягали спати, вона особливо міцно обняла цуценя на ніч. Мама сумнівалася, чи дозволяти йому спати в ліжку з Емілі, але Сема рятувала його бездоганна поведінка. До того ж, коли цуценя залишали одного на першому поверсі, він заходився вити. Емілі запевняла батьків, що їй краще спиться, коли Сем згортається калачиком біля її ніг, і тато вже заговорював про купівлю великого ліжка на той час, як цуценя виросте у великого пса.

Сем любив спати в ліжку господині і свято вірив, що його власний кошик створений виключно для денного сну. Та й не міг Сем залишити Емілі одну! Адже він має її охороняти!

Отже, тієї ночі він безтурботно сопів під пуховою ковдрою, коли його розбудив слабкий шум. Цуценя сонно розплющило око, і його затишне гніздечко знову заворушилося. Сем підвівся і обурено гавкнув. Чому Емілі раптово почала повертатися? Її було зовсім не видно за кількома ковдрами, так що цуценя попрямувало до узголів’я ліжка, нечутно ступаючи м’якими лапками.

Він мав намір з’ясувати, в чому справа. Емілі щось бурмотіла і тихо стогнала уві сні, нервово стискаючи подушку. Сем перелякався і заскавулів їй на вухо, але дівчинка його не почула. Цуценя з занепокоєнням на неї подивилося. З Емілі явно щось трапилося. Він вирішив піти на крайні заходи і доторкнувся холодним носом їй у шию. Це вже її точно розбудить!

– Ой! – пискнула Емілі і сіла в ліжку. На її обличчі змішалися полегшення та страх. Вона ніжно обійняла цуценя. – Ох, Сем, ну і моторошний сон мені наснився! Справжній жах про тих дивних людей, які стежили за нами у парку. – Емілі зіщулилася, і Сем співчутливо лизнув її в руку. Він не зрозумів жодного слова, але здогадався, що дівчинка чимось стривожена.

Емілі похитала головою: вона ще не встигла прийти до себе. Сон уже почав забуватися. У пам’яті спливали лише образи десятка собак та їхній сумний гавкіт. Але Емілі пам’ятала, як сильно налякав її цей сон, і не хотіла його згадувати.

Сем притулився до господині, намагаючись заспокоїти.

– О, Сем… – сонно прошепотіла Емілі і опустила голову на подушку. – Я тебе люблю.

Ці слова цуценя розуміло. Емілі часто їх повторювала, і вони означали щось дуже важливе.

«Я теж дуже тебе люблю, – подумав Сем. – І ніколи тебе не залишу. А тепер спи!»

Цього разу цуценя примостилося біля плеча Емілі, готове захищати її від усього на світі.

Ось тільки наступного дня ніхто не вибіг їй назустріч, коли Емілі повернулася додому зі школи. Зазвичай Сем біг до неї коридором з веселим гавканням, готовий гладитися і обійматися, але цього разу золотистий клубочок щастя не крутився біля дверей. Поки мама знімала з Джека пальто, Емілі перевірила, чи немає Сема на другому поверсі. Коли вона спустилася на кухню, мама вже заварювала чай, попутно втовкмачуючи Джеку, чому не можна щодня харчуватися рибними паличками і доводиться іноді їсти спагетті. Вона навіть не помітила, як Емілі промчала повз неї і вибігла в сад.

І там Сема не було. Втім, не слід було і очікувати побачити цуценя в саду: мама нізащо не випустила б його гуляти перед тим, як піти забирати Емілі зі школи, але дівчинка вже впадала у відчай! Внизу його немає, нагорі теж, а якщо й у саду пусто… Де ж Сем?

– Мам, я ніде не можу знайти Сема! – Вигукнула Емілі, вриваючись назад на кухню.

– Не грюкай дверима, Емілі, – попросила її мама, заглядаючи в холодильник.

– Вибач, мамо. Де Сем?

– Мабуть, спить на другому поверсі. Принаймні він там відпочивав, коли ми йшли. Мені так здається.

– Мама все ще не бачила причин для занепокоєння. – Ти дивилась у саду?

– Я щойно звідти! – Видихнула Емілі і схопила маму за руку, привертаючи її увагу. – І нагорі його немає, я вже перевірила. Його ніде немає, мамо!

– Та не може бути, – спокійно сказала мама. Вона нарешті обернулася до доньки, але поки що не поділяла її тривоги. – Хіба що я випадково його замкнула в одній із кімнат, коли пилососила підлогу. Перевір всі наші спальні.

Джек відволікся від іграшкових екскаваторів, які він пускав їздити кухонним столом, і послужливо пояснив:

– Ні, мамо, Сем пішов з тітонькою.

Мама з донькою переглянулися, і Емілі злякано ахнула.

– З якою тітонькою? – прошелестіла вона.

Джек знизав плечима:

– Ну, вона прийшла взяти Сема на якийсь час. Ти тоді була нагорі, мамо.

Мама опустилася навколішки перед його стільцем і спробувала домогтися від Джека докладніших пояснень, але це виявилося не так просто. Вранці він катався на своєму триколісному велосипеді садом, коли у ворота заднього двору зазирнула незнайома дама. Вона сказала, що візьме цуценя на якийсь час і пізніше його поверне.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Щенок Сем или Украденное счастье“
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: