TOU

Тигровий Ворон

Казки Юйї Вісландер

Був ясний осінній день. Сяяло сонце. На небі ні хмаринки. По пасовищу ходили корови.

Мама Му підвела голову і подивилася на всі боки, але Ворона ніде не було.

Вона почула голос якогось птаха і подивилася на дерево. Ні, це не Ворон, а якась маленька зелена пташка.

Вона почула якісь схожі звуки біля ставка. Ні, і це не Ворон, а качка.

Вона почула ще щось схоже, це долинало звідкись здалеку, за стайнею.

Ні, це знову не Ворон, це курка.

– Все нема і нема Ворона, – сказала Мама Му. – А шкода. Так приємно, коли він прилітає сюди і галасує.

– Гр-р-р, – сказав хтось дуже низьким голосом.

– Гр-р-р? – сказала собі Мама Му і подивилася на небо. — Мені здалося, що хтось сказав «гр-р-р». Чимось схоже на Ворона, проте…

— Гр-р-р, —ще раз хтось сказав басом.

— Мені знову здалося, що хтось сказав «гр-р-р».

Мама Му подивилася у бік ставка. Кря, кря. У бік корівника. Кут-кудах-тах-тах.

– Ні, – сказала вона. — Це якийсь інший птах. А не Ворон.

Але тут вона знову почула той самий звук.

– Гр-р-р, Мамо Му.

– Му-у, – сказала Мама. — Це все-таки Ворон. Десь тут. Але де?

– Тут, – сказав низький голос.

Тут Мама Му щось побачила у високій траві, щоось сіре з чорними плямами на крилах, хвості та голові.

– А, привіт, Вороне! – сказала вона. — Так ось ти де.

– Привіт, Мамо Му, – сказав Ворон басом.

— А що ти сьогодні ходиш пішки? – Запитала Мама Му. — Ти що, більше не  літаєш? Будеш повзати?

— Більше не називай мене Вороном, — сказав Ворон.

— Не можна тебе називати Вороном, Вороне? – запитала Мама Му. — А як мені тебе називати?

– Називай мене Тигровим Вороном! — сказав Ворон тигровим голосом.

– Але як же так, Вороне… – сказала Мама Му.

— З ким це ти говориш?

– З тобою, Тигровий Ворон, – сказала Мама Му.

– Гр-р-р! Ну, то що ти хочеш?

– Чому треба тебе називати Тигровим Вороном? – Запитала Мама Му.

— Тому що я і є Тигровий Ворон.

– Ти і є Тигровий Ворон? – сказала Мама Му. — А я й не знала.

— Ти корова, Мамо Му. Не забувай. Що ви знаєте, корови!

Тигровий Ворон ворушився у високій траві. Мама Му ледь могла розгледіти його.

— Ти думаєш, що моя мама була сірою з чорними плямами та дзьобом? — запитав він.

— Му-у, мені так здається.

— Ти гадаєш, що моя мама вміла літати?

— Му-у, мені так здається.

— Ти гадаєш, що моя мама була вороном?

— Му-у, мені так здається. Хіба це все не так?

Ворон вискочив із трави одним стрибком. І злетів на високий камінь.

— Мама-ворон, і це в мене? Ну ні! Кар-р-р! – закричав він і змахнув крилом. –

Моя мама була смугастою і з довгим хвостом!

– Невже?

– Моя мама підкрадалася в траві! – сказав Ворон.

– Невже?

У Ворона злетіли брови. Він змахнув крилом.

– Моя мама – тигриця! – сказав він. – Кар-р-р! Гр-р-р!

Стоячи на камені. Ворон почав дивитися на всі боки. І щось побачив.

— Бачиш качок, Мамо Му? – сказав він низьким голосом.

– Так, – сказала Мама Му. — Вони плавають і пірнають у своєму ставку. Їм там дуже добре.

– Гр-р-р. У них на це залишилося дуже мало часу, — сказав Ворон і зісковзнув з каменя.

– Му-у. В чому справа?

— Тигровий Ворон підкрадається до качок, — сказав Ворон і поліз у високу траву.

Мама Му крикнула йому:

— Не смій підкрадатись до качок, Вороне!

Але він уже поповз  по траві до ставка. Мама Му майже не чула його. Тільки коли він гарчав. Потім він поповз через очерет.

«Мабуть, він виглядає смугастим, коли повзе очеретом, — подумала Мама Му. – Це треба визнати».

Ворон уже майже досяг мети. Одні качки хлюпалися в ставку, інші їли. Дехто сховав голову під крило. Дехто тихо покрекував. Все було тихо та спокійно. Ворон загарчав. Розбігся і…

Все миттєво змінилося.

– Е-е-е, гр-р-р!

Ворон вискочив із очерету. Качки смертельно перелякалися. Ох! Ох! Кря кря! Попливли, стрибнули, полетіли, пірнули — у різні боки. Хлюп, хлюп, хлюп, буль-буль.. Деякі качки сховалися в очереті. А Ворон гарчав, кричав і плескав крилами.

Він був у захваті. Повернувшись до Маму Му, Ворон був дуже веселий.

— Подивися на них, — сказав він і показав на ставок.

Качки розлетілися на всі боки. А Мама Му засмутилася.

– Му-у, Вороне, – сказала вона. — Чи це не надто?

– Ні, – сказав він. – А чому ти питаєш?

— Качечки так мирно відпочивали.

— Але ж вони вже покинули відпочивати, сама бачиш, — сказав Ворон. — Ти тільки глянь на них. Усі до однієї стрибають. Весело!

— Бідолахи.

— Вони, звичайно, не очікували, що на них із очерету вискочить Тигровий Ворон, — сказав Ворон. — Але ж до такого треба бути завжди готовим!

— Му-у, — сказала Мама Му й допитливо подивилася на Ворона. – У тебе що ж, і справді мама – тигриця, Вороне?

– Гр-р-р! Так.

– А тато – ворон?

– Кар-р-р. Так.

— Мама-тигриця та тато-ворон. Мама, яка говорила “Гр-р-р”, та тато, який говорив “Кар-р-р”. Дивно це. Хіба тато і мама не мають бути однаковими?

– Ну ні. Кар-р-р, – сказав Ворон. — Тато і мама ніколи не бувають однаковими. Тато є тато, а мама є мама.

Сказане йому так сподобалося, що він захотів сказати це ще раз. Він стрибнув на камінь, змахнув крилом і промовив:

Тато є тато, а мама є мама,

Я вперто повторюю це.

Ще, не родившись, мав би мороку,

Якби це було не так.

— Ворон, це правда, що в тебе мама тигриця? — спитала ще раз Мама Му.

— Н-ну, звісно— сказав Ворон. — Як не крути, так воно й є.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

“Мама Му и ворон”

Джуджа Висландер

Видавництво: “Азбука”, 2008 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: