У Греції

Кілька літ пробув Езоп у фараона Нектанеба, як милий гість, та вкінці затужив за рідною країною, за Грецією.

Сталася до цього добра нагода. Саме вертав туди Ксеній, вождь наємних гелєнських військ фараона, який теж затужив за вітчизною. На чужині обидва заприязнилися й Ксеній запросив його до себе до міста Дельфи.

— Будеш жити в мене; як у себе дома й працювати дальше на славу міста Геляди.

Езоп згодився.

У приятеля жилося Езопові гарно. Жили обидва як брати рідні. Та дельфійські громадяни не злюбили Езопа тільки тому, що говорив їм усе й усюди правду. А вже найбільше зненавиділи його тоді, коли на одних народних зборах сказав їм байку про киї, що пливають по воді.

А було це так! Треба було посилати послів до Атен. І вибрали між послами Ксенія, Та Ксеній мав між провідниками юрби чимало противників, може й тому, що був приятелем Езопа.

Вони стали горлати проти Ксенія, І народ, що перед хвилиною сам вибрав Ксенія, тепер став кричати, що Ксенія не треба посилати, що він не може бути послом.

Тоді виступив Езоп.

— Мужі дельфійські, послухайте байки:Раз кинув хтось кілька київ на воду. І згорділи вони дуже: Ось ми пани, казали вони, а ви хвилі слуги наші, мусите нас носити! Хвилі нічого не відповіли, тільки понесли їх на вир і там довго, довго крутили й кидали ними, аж у кінці одних із них повикидали на беріг, а других повбивали в намул. Оці киї — це ви, мужі дельфійські. Крутії вертять вами, як оцей вир киями — а ви сліпо йдете за цими крутіями-об-

манцями. І така вас доля чекає.

— Чуєте, чуєте! — закричали ці ж таки крутії — він, цей приблуда, зове нас киями. — Чи ви можете знести, таку обиду?

Зашумів народ, як гніздо шершенів, але на майдані не було вже ні Езопа, ні Ксенія.

І було б може на тому й покінчилося. Та противники обох приятелів не спали.

Таки того вечора дістав Езоп зазив від головного жерця Аполонового храму, щоб удався до храму в вельми важній справі. Езоп пішов. Жрець показав йому нову по- судину храму, яку саме прислали з Атен у дар за пророцтво. Він спитав у Езопа: Чи не знає він, як бувалий у світі, купця, який купив би потайки цю посудину? Ми й так маємо її багато. Храм не зубожіє, а ми можемо заробити — я частину заробітку відступаю тобі за посередництво.

— Ні, ніколи! — крикнув Езоп — я краденим не торгую — відповів він з обуренням.

— Як ні, то ні — відповів жрець — а відтак додав:

— Я тільки так пробував тебе, бо люди говорять власне, що ти й Ксеній збагатилися.

— Хто, хто сміє таке говорити? — закликав із обуренням Езоп.

— Люди — відповів жрець.

— Назви мені їх.

— Не назву — відповів жрець.

Обурений вернув Езоп додому.

На другий день рано рознеслася по місті вістка, що багаті дари щойно прислані Атенцями пропали. І явно вказували, що це не зробив ніхто інший, тільки Езоп. Бо сторожі бачили, як він входив пізно під ніч у храм.

Поставили Езопа перед суд. І хоч Езоп боронився знаменито, хоч представив докладно все, як було — ніщо не помогло. Суд засудив його на скинення зі скали.

Обурений Ксеній закликав по засуді:

— Така народна вдяка для заслужених людей. Але пам’ятайте, що народ, який не вміє цінити великих людей своїх, не варта зватися народом!

Вістка про Езопову смерть рознеслася скоро по всій Греції, І з відусіль вислано досвідчених людей, щоб розслідили справу. Почався суд і винуватців Езопової смерті покарано. За старанням Ксенія, який належав тепер до старшини, поставлено Езопові на майдані перед храмом величавий пам’ятник який довго відтак говорив дельфійцям і всім грекам, що сходилися з усіх усюдів на дельфійські ігрища, про славу невільника фригійця та про невдяку громадян.