TOU

У пошуках сну

Казки Юхана Саара

Добре, коли сон приходить одразу. А якщо він не хоче приходити — правда ж, погано? Дуже погано. Таке трапилося з одним хлопчиком, і тому він був геть нещасний.

Ім’я цього хлопчика, скажімо, було Мярт. Але друзі називали його Сонько-Мярт, бо він полюбляв уранці довгенько поспати. Іноді він прокидався вчасно, та завжди ще ніжився у постелі. Лежав годину, другу і ще з годину солодко позіхав. А коли вставав, сонце підбивалося вище від найвищих димарів і схилялося додолу.

Гадаєте, Мярт, після довгого сну був бадьорий і спритний?! О ні! Довге вилежування так його втомлювало, що хлопчик навіть ходив з заплющеними очима. І сон втомить, коли не вмієш відпочивати розумно.

Ось послухайте! Під час ігор Мярту завжди випадали такі ролі, коли не треба було нічого робити і навіть нічого говорити. Інакше й не можна було, бо що вдієш з хлопчиком, який у розпалі гри ні з того ні з сього засинає.

Та ось знову настала пора сну. І знову Мярт був сам не свій. Ніяк не міг заснути. Все, що він не доробив, не дограв удень, тепер стовпилося одне перед одним і відлякувало од хлопчика сон. Мярт міцно-міцно заплющував очі, але й це не допомагало. Сон не приходив. Мярт думав, думав і вирішив піти пошукати сон. Він тихенько встав, одягнувся і вийшов з хати.

Де ж його шукати? Надворі було вже темно. Лише сяяли електричні вогні, а вдалині на будівельному майданчику гуркотів баштовий кран. До нього Мярт і попрямував. Адже кран мав довжелезну стрілу, яка могла бачити все місто.

«Може, кран побачить, де тепер ходить сон?» — думав Мярт. Він зупинився біля крана, задер голову і крикнув:
— Гей, дядечку кране! Чи ти бачив сон?

Кран підхопив стрілою штабель цегли, підняв його на риштування і  відповів хлопчикові:
— У мене термінова робота, і я не маю часу бачити сон.
— А я мушу його побачити,— пояснив зажурено Мярт.— Мені треба спати, та сон не приходить. Адже він має бути десь отут.

Кранові стало жаль хлопчика.
—Прибери каміння з-під моїх коліс, тоді я зможу покотитися вперед і поглянути,— відповів кран Мяртові.
Мярт гаряче взявся до роботи. Прибрав каміння з-під коліс крана і склав його гарненько у штабель. До речі, це була не легка робота, і хлопчик добряче натомився.
— Дякую! — проскрипів кран і, гуркочучи, покотився вперед. Невдовзі він зупинився і почав обертати навколо довгою стрілою.
— Дивися, здається, він там! — вигукнув кран і кивнув стрілою у напрямі сусіднього кварталу.— Він, мабуть, у новому будинку засипляє двох хлопчиків, які вдень добре попрацювали в садку.

Мярт подякував і пішов уздовж вулиці, в той бік, куди показувала стріла. Але далі йти він не міг — глибока канава перетинала вулицю. Канаву викопали робітники, щоб прокласти до нового будинку водогін.
Біля канави Мярт зупинився.
«Можливо,— думав він — сон тому й не приходить, що не може перейти цю канаву. І поки він обходить — мине чимало часу».

Хлопчик побіг знову на будівельний майданчик. Там він схопив одну дошку і потяг її до канави. З великим зусиллям Мярт перекинув дошку через канаву. Потім збігав знову і притягнув ще дощок. Так він бігав разів з п’ять. Вийшов гарний місток. Тепер люди могли переходити через канаву. І перший, хто пройшов містком, був він сам. Мярт аж упрів, але був радий від того, що прислужився людям.

Хлопчик пішов довгою освітленою вулицею назустріч сну. Ішов повільно. Він дуже стомився,— важко було стриматись, щоб не заплющити очей.
«Дивно!» — думав Мярт і йшов далі.

— Туу-туут! — гукнула його поливальна машина, що їхала навпроти. Навколо дзюркотіла вода.
— Дядьку, чи ви бачили сон? — спитав Мярт у водія, котрий визирнув з кабіни, з цікавістю розглядаючи пізнього подорожнього.
— Чи бачив я сон? — здивувався водій.— Чому ж ні — щоночі, коли лягаю спати, то бачу сон.
— А коли не спите, що тоді? — жалісливо спитав Мярт.— Я чекав на нього вдома у ліжку довго-довго. Він не прийшов, і я гайнув його шукати. Ви, може, його десь бачили?
— Мені здається, що він давно чекає на тебе вдома, — посміхнувся водій, зазираючи в Мяртові очі.

Шофер підняв хлопчика, посадив поруч себе, і вони помчали притихлими вулицями до Миртового будинку.
Тихо-тихо увійшов Мярт до кімнати, тихенько роздягся і пірнув у постіль. І щойно голівка торкнулася подушки, Мярт заснув. Сон і справді вже давно чекав на хлопчика…

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вечірні казки”
Юхан Саар
Переклад з естонської – О. Завгородній
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1971р.

1 Коментар
  • Люба
    15.02.2022 22:26

    Казка вчить вночі , техенько йти з дому, лазити на будівництві, спілкуватись з незнайомим дядькою ще й серед ночі сідати до нього в машину. Не хороша казка .

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: