У солодкому морквяному лісі

Заєць найдужче любив моркву.
Він сказав:
— Я б хотів, щоб у лісі замість ялинок росли морквини.

Білка найдужче любила горіхи.
Вона сказала:
— Я б хотіла, Зайцю, щоб замість зеленої гички на твоїх морквинах росли горіхи.

Ведмедик найдужче любив мед.
Він сказав:
— Я б хотів, щоб восени йшли повільні медові дощі.

Їжачок найдужче любив сушені гриби.
Він сказав:
— Нехай твої дощі, Ведмедику, почнуться після того, як я наберу грибів.

І так воно все й вийшло. Замість ялинок за одну ніч виросли морквини. Заєць спиляв дві й поволік до себе в дім.
На морквяних хвостиках виросли горіхи. Білка набрала їхній повен кошик і заховала в дуплі найтовстішої морквини.
Їжачок ходив поміж морквин і збирав гриби.
А під осінь полили повільні медові дощі.
Заєць їв моркву з медом. Білка — горіхи з медом. Їжачок — гриби з медом.
А Ведмедик цілими днями стояв на морквяній галявині з роззявленою пащею, і лише коли темніло, — зовсім ненадовго, зовсім на трішечки, — гарненько вилизавши всі чотири медові лапи, лягав спати…
А всі вовки з лісу пішли. Адже вовки не люблять солодкого.