ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

У ведмежачу годину

Казки Геннадія Циферова

Коли я був маленький, я ходив у дитячий садок. Нещодавно я дізнався, що й звірі теж ходять.

Так, так. Мій знайомий ослик і його друзі, порося і ведмедик, придумали, наприклад, свій дитсадок.
І у них все, як у справжньому дитсадку.
Навіть розклад є, коли вони що роблять.
Ось, наприклад, вранці. Вранці вони слонячать, а це значить — добре і багато їдять.
Потім свинячать. Ну, це й без пояснення зрозуміло. Просто сидять у брудній калюжі.
Потім вони каченячать — миються.
І знову слонячать — обідають.
А після обіду ведмежачать — міцно сплять.
Дуже гарний розклад, чи не правда? Коли я його прочитав, він мені дуже сподобався. Так сподобався, що вирішив я сам пожити у дитсадку.
Цілий рік я жив там, слонячив, каченячив, а іноді, якщо з кимось траплялося щось кумедне, я це записував.
Ось чому я назвав ці казки «У ведмежачу годину». Я писав їх, коли всі спали.

Як ослик купався
Прийшов довговухий до річки, а вода холодна. Опустив він ніжку і зацокотів зубами: кккк…
Визирнуло з води жабеня і запитало
— Чого ви тут цокаєте: кккк!
Осликові стало соромно, що він боїться холодної води.
— А я, я тому що кккк… Просто я їм дерев’яні колоди. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — сказало жабеня. — Отже, ви — той самий страшний крокодил.
— Абсолютно точно, — кивнув ослик.
— А, вибачте, будь ласка, — знову запитало жабеня, — а крім колод, ви ще щось можете їсти? Я чув, потяг, навіть.
— Абсолютно точно, — кивнув ослик.
— Ну, а чому тоді, — заквакало жабеня, — ви такий худий?
— Просто, — відповів ослик, — спізнився сьогодні з’їсти потяг. Я прийшов, а він поїхав в Африку гріти животик.
— Зрозуміло, — сказало жабеня. — В Африці спекотно. І якщо там довго гріти живіт, він розтане, і замість потяга вийде корито.
— Ну то й що, — сказав ослик. — Адже корито з’їсти ще простіше.
— От, от, — застрибало жабеня, — я теж так подумав. Чому і заговорив про потяги. Любий крокодиле, у мене є корито. У ньому мама купає мене в чистому дощику. Мені це не подобається. Адже я… люблю бруд. Не допоможете? Чи не з’їсте це кляте корито на сніданок?
І тут ослик зареготав.
— Ото вже хитрун! Я хотів його обдурити, а виходить, він обдурив мене. Тож слухай, замазуро. Я не крокодил, звичайно. Але якщо ти не будеш митися, з’явиться справжній крокодил і з’їсть тебе. Більше за всякі колоди та корита вони люблять брудних жаб. Мийся швидше!

Де мотузочка?
Ослик любив казати «Все на світі просто, просто». Це, нарешті, набридло Ведмедику, і він сказав:
— Якщо все просто, то поясни, наприклад, чому зірки висять на небі і не падають. Хіба це просто?
— Звичайно, — сказав ослик. — Вони на ниточці.
— Ну, а Земля?
— Земля — вона велика і товста. Вона на мотузочці.
— А цікаво знати, — буркнув ведмедик, — де та мотузочка?
— Мабуть, десь є. Просто треба подивитися.
Вони пішли й подивилися. Спочатку вони побачили кілочок. Потім мотузочку. А на мотузочці — маленьке, маленьке ягня.
— Ось, — зареготав ведмедик, — одне ягня тримає всю нашу Землю! Хіба це не смішно, ослику?
— Ні, — зітхнув ослик, — це зовсім сумно. Адже дуже важко такому маленькому тримати таку велику Землю!

Не фантазуй
Ослик і його друзі завжди просипали. І от одного разу сказав ослик:
— Треба щось робити.
— Так, — сказав Ведмедик. — Півника б завести непогано. Він будить.
— А що таке півник — запитав дурний ослик.
— Ну, як тобі пояснити, — зацмокав Ведмедик. — По-перше, у нього гребінь.
— Гребінь, — не дослухав ослик, — знаю, це те, чим гребуть.
І він одразу ж побіг на луг, знайшов граблі й поставив їх на потилицю.
— Ось, здається, півник.
— Е-е-е-е, — засміявся Ведмедик. — Не півник, а телевізор.
— Телевізор — здивувався ослик. — А що це?
— Це дуже складна річ, — сказав Ведмедик.
— Ведмедику, — спитав ослик, — ну, а що їсть ця складна річ?
— Лампочки, любий ослику, лампочки. Якщо в телевізора відкрити живіт — там самі лампочки.
— Самі лампочки. Ну то й що? — Ослик усміхнувся, взяв торбу і пішов у місто.
— Тридцять лампочок. На обід, на сніданок і на вечерю, — сказав він продавцеві.
І всі тридцять лампочок зникли в животі ослика. Ослик погладшав, а під вечір засвітився.
Так, лампочки горіли у нього в животі, а всі думали: «А чи ослик це? Може, це маленький тролейбус?»
Ну, звичайно, ви не забули, що на потилиці в ослика стирчали граблі, а ланцюжок вогників світився навкруг живота. І якби ви побачили ослика, то не впізнали б його. Ви б помилилися. Помилилися. Того вечора помилялися всі.
Кожен ставав за осликом у чергу і чекав, коли той його відвезе.
Але ослик не міг везти стільки народу. І він утік.
Але бувають же такі люди! Вони всюди бігали за осликом і кричали:
— Неподобство! Цей тролейбус відмовляється їхати. А хто дозволив йому, він же міський транспорт!
Врешті-решт справа кінчилася тим, що прийшов міліціонер.
Він узяв тролейбус за вушко і повів у міліцію. Там тролейбус поставили в кут, і він простояв у ньому всю ніч.
А до ранку вогні згасли, гребінь впав, і всі побачили:
— Та це ж дурненький ослик!
Ослика відпустили додому і попросили більше не фантазувати. Не уявляти себе ані півнем, ані телевізором.

Пироги
Одного разу ослик, поросятко та ведмедик пекли пироги. І раптом ослик сказав:
— А ви знаєте, нещодавно я читав стару книгу. Там човни називалися дуже схоже — піроги. Мабуть, їх теж пекли?
— Звичайно, пекли, — заверещало порося. — А якщо вони починали текти, то дірочки затикали родзинками.
— Хо-хо! — зареготав ведмедик. — А це дуже смачно. Давайте спечемо таку пірогу і трохи поплаваємо в ній.
— Ура! — закричали ослик та порося і взялися за діло.
Дивна вийшла пірога. Смачна і велика-велика. Навіть слон зміг би в ній плавати. А ослик, поросятко та ведмедик всілися зовсім вільно. І попливли.
День пливли, два.
Їсти захотіли. З’їли шоколадні вітрила.
День пливли, два.
Їсти захотіли. З’їли пряникові весла.
День пливли, два.
Їсти захотіли. Стали виколупувати родзинки.
І тут пірога пішла на дно.
— Здається, тонемо, — зарохкало порося.
— Так, так, — відповів ослик, — вже давно.
— Що ж робити! — закричав Ведмедик.
— Ко-ло-оо. Під час катастроф завжди-и потрібне рятувальне ко-ло-о, — заплакав ослик, — потрібне ко-ло-о.
— А, — забурчав ведмедик, знаю. Коло- це таке кругле. Ведмедик подивився на кожного з них і сказав:
— Порося буде колом, воно найкругліше.
Ослик і ведмедик сіли поросяті на спину і попливли.
Вони пливли так до самого берега. І тільки рибам було шкода поросятка. Вони зітхали й говорили:
— У цього кола дуже сумний вигляд, мабуть у ньому дірки: він без кінця хрипить і рохкає.

Доріжка
Ти знаєш, як умів ослик жартувати. Власне кажучи, це було єдине, що його виручало.
Ось, наприклад, одного разу був такий випадок.
Пішов ослик на луг ловити метеликів. Ходив, ходив — нікого. Та раптом під кущами — щось велике, плямисте.
«О, — подумав ослик, — це метелик!»
І ослик накрив його сачком. А метелик як загарчить:
— Яке неподобство! Хто посмів це зробити!
— Я, — сказав ослик. — І зовсім це не неподобство. От ти поводиш себе жахливо, метелику, якщо так гарчиш. Метелики не повинні гарчати.
— Та я не метелик, — знову загарчало під кущем, — я тигр.
— Тигр, — злякався ослик. — Рятуйтеся! — І одразу ж подумав — Ні, ти не тигр, — сказав він. — Який же ти тигр, якщо в тебе на голові ковпак? Ти просто блазень.
— Який ще блазень? — здивувався тигр.
— Гороховий, — сказав ослик. — І тобі треба їсти горох.
— А це смачно? — спитав тигр.
— Смачніше за все-все на світі! — відповів ослик.
— А дай покуштувати, — попросив тигр.
— Гаразд, — сказав ослик. — Тільки спочатку ти зробиш те, про що я попрошу. Отже, значить, я тебе два рази стукну, а ти промовчиш.
— Гаразд, — кивнув тигр, — трішки потерплю заради твого гороху.

А ослик мерщій побіг додому і сказав:
— А ви знаєте, поросятко та ведмедику, я купив чудову доріжку. Таку в смужечку… Погляньте.
І показав на тигра.
Поглянули друзі і заплакали:
— Навіщо ти привів його, він нас з’їсть!
— Боягузи, — закричав ослик. — До чого дожили, доріжок навіть стали боятися. А ну, дивіться, зараз я буду вибивати з неї пил.
І ослик змахнув палицею і з усієї сили вдарив тигра по носі.
— Ой, — закричав тигр. — Не треба мені гороху. Не треба!
І він затиснув ніс лапою і втік до лісу.
Ну, а ослик? Ти гадаєш, він радів? Ні, він був справжній жартівник. Тому він сказав із сумом:
— Ну от бачите, що ви наробили. Все вам не подобається. Через вас втекла така гарна доріжка. Ніколи я її більше не побачу.
І тут ослик заплакав, а ведмедик і порося стали його втішати:
— Пробач нам, ми такі дурні.

Літачок
Ослик ходив і з самого ранку кричав: «Уу-уу!»
— Що ти робиш? — спитав ведмедик.
— Моторчик, — сказав ослик.
— А навіщо?
— Розумієш, — пояснив ослик. — Я зробив дерев’яний літак, а він не літає. Немає моторчика. Ось тепер, якщо я в нього сяду і закричу, як моторчик, «уу», то він, мабуть, полетить.
— Звичайно, полетить! — закричав дурний ведмедик.
Йому дуже хотілося літати.
І вони одразу ж сіли на літачок.
— Уу-уу-уу, — загудів ослик.
Але літак не рухався.
— Чому ти не летиш? — спитав ослик у літака. — Хіба не чуєш, як гуде твій моторчик?
— Чую, — відповів літачок.
— Тоді в чому ж справа? — тупнув ногою ослик.
— А мені здається, — сказав літачок, — що в мене не той моторчик. Справжні мотори треба заводити.
— Ах так! — розсердився ослик. — Я справжній моторчик. — І він махнув хвостиком і крикнув ведмедику — Заводь!
Ведмедик схопив ослика за хвіст і смикнув.
І ослик вже ладен був крикнути: «у-уу!»
Але ведмедик дуже сильно смикнув. І тому замість «уу» ослик раптом крикнув: «Ай-ай-ай!» І зовсім злякався. І не полетів. Адже моторчики не можуть літати, коли замість «уу» кажуть раптом «ай».

Суперечка
Ослик і ведмедик завжди сперечалися. Це тому, що один казав «все приходить», а інший — «все йде».
Прокидався вранці ведмедик і радів:
— Дивись, настав ранок!
— Ну так, — плакав ослик, — адже пішла ніч.
І вдень було так само. Знову кричав ведмедик:
— День з’явився!
І знову плакав ослик:
— Ну так, адже ранок пішов.
А одного разу було ось що. До них у гості прийшов слон.
— Дивись, дивись! — закричав Ведмедик. — До нас прийшов слон!
— Ну так, — заплакав ослик, — адже він пішов з дому.

Град
Коли був град, ослик завжди ховався. Боляче було. У той град він теж сховався, але раптом подумав: «Так, я сиджу в будиночку і мені не боляче, але ж будиночку боляче. Треба його сховати».
Ослик заліз на дах і закрив будиночок парасолькою.
— Все добре, — сказав він.
Але раптом знову подумав: «Тепер мені не боляче, але парасольці, напевно, боляче. Як же бути?»
— Дурний ослик, — забурчав ведмедик. — Усіх від граду ніколи не сховаєш. Комусь все ж таки буде боляче.
— Якщо так, — сказав ослик, — нехай буде боляче мені. — І він зробив над парасолькою дах і став по ньому бігати — захищати його від граду.
Нарешті град скінчився.
Ведмедик потиснув осликові вушко і сказав:
— Ти дуже добрий…
— Що ти, що ти! — замахав на нього ослик вухами. — Просто я жалісливий ослик, і мені всіх шкода.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Большая книга сказок“

Геннадий Цыферов

Видавництво: “Махаон”, 2011 р.

1 Коментар
  • Тетяна
    24.01.2022 22:13

    Не казки , а бредятина.Без логіки і фантазії.

    0
    1
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: