TOU

У ведмежачу годину

Казки Геннадія Циферова

Коли я був маленький, я ходив у дитячий садок. Нещодавно я дізнався, що й звірі теж ходять.

Так, так. Мій знайомий ослик і його друзі, порося і ведмедик, придумали, наприклад, свій дитсадок.
І у них все, як у справжньому дитсадку.
Навіть розклад є, коли вони що роблять.
Ось, наприклад, вранці. Вранці вони слонячать, а це значить — добре і багато їдять.
Потім свинячать. Ну, це й без пояснення зрозуміло. Просто сидять у брудній калюжі.
Потім вони каченячать — миються.
І знову слонячать — обідають.
А після обіду ведмежачать — міцно сплять.
Дуже гарний розклад, чи не правда? Коли я його прочитав, він мені дуже сподобався. Так сподобався, що вирішив я сам пожити у дитсадку.
Цілий рік я жив там, слонячив, каченячив, а іноді, якщо з кимось траплялося щось кумедне, я це записував.
Ось чому я назвав ці казки «У ведмежачу годину». Я писав їх, коли всі спали.

Як ослик купався
Прийшов довговухий до річки, а вода холодна. Опустив він ніжку і зацокотів зубами: кккк…
Визирнуло з води жабеня і запитало
— Чого ви тут цокаєте: кккк!
Осликові стало соромно, що він боїться холодної води.
— А я, я тому що кккк… Просто я їм дерев’яні колоди. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — сказало жабеня. — Отже, ви — той самий страшний крокодил.
— Абсолютно точно, — кивнув ослик.
— А, вибачте, будь ласка, — знову запитало жабеня, — а крім колод, ви ще щось можете їсти? Я чув, потяг, навіть.
— Абсолютно точно, — кивнув ослик.
— Ну, а чому тоді, — заквакало жабеня, — ви такий худий?
— Просто, — відповів ослик, — спізнився сьогодні з’їсти потяг. Я прийшов, а він поїхав в Африку гріти животик.
— Зрозуміло, — сказало жабеня. — В Африці спекотно. І якщо там довго гріти живіт, він розтане, і замість потяга вийде корито.
— Ну то й що, — сказав ослик. — Адже корито з’їсти ще простіше.
— От, от, — застрибало жабеня, — я теж так подумав. Чому і заговорив про потяги. Любий крокодиле, у мене є корито. У ньому мама купає мене в чистому дощику. Мені це не подобається. Адже я… люблю бруд. Не допоможете? Чи не з’їсте це кляте корито на сніданок?
І тут ослик зареготав.
— Ото вже хитрун! Я хотів його обдурити, а виходить, він обдурив мене. Тож слухай, замазуро. Я не крокодил, звичайно. Але якщо ти не будеш митися, з’явиться справжній крокодил і з’їсть тебе. Більше за всякі колоди та корита вони люблять брудних жаб. Мийся швидше!

Де мотузочка?
Ослик любив казати «Все на світі просто, просто». Це, нарешті, набридло Ведмедику, і він сказав:
— Якщо все просто, то поясни, наприклад, чому зірки висять на небі і не падають. Хіба це просто?
— Звичайно, — сказав ослик. — Вони на ниточці.
— Ну, а Земля?
— Земля — вона велика і товста. Вона на мотузочці.
— А цікаво знати, — буркнув ведмедик, — де та мотузочка?
— Мабуть, десь є. Просто треба подивитися.
Вони пішли й подивилися. Спочатку вони побачили кілочок. Потім мотузочку. А на мотузочці — маленьке, маленьке ягня.
— Ось, — зареготав ведмедик, — одне ягня тримає всю нашу Землю! Хіба це не смішно, ослику?
— Ні, — зітхнув ослик, — це зовсім сумно. Адже дуже важко такому маленькому тримати таку велику Землю!

Не фантазуй
Ослик і його друзі завжди просипали. І от одного разу сказав ослик:
— Треба щось робити.
— Так, — сказав Ведмедик. — Півника б завести непогано. Він будить.
— А що таке півник — запитав дурний ослик.
— Ну, як тобі пояснити, — зацмокав Ведмедик. — По-перше, у нього гребінь.
— Гребінь, — не дослухав ослик, — знаю, це те, чим гребуть.
І він одразу ж побіг на луг, знайшов граблі й поставив їх на потилицю.
— Ось, здається, півник.
— Е-е-е-е, — засміявся Ведмедик. — Не півник, а телевізор.
— Телевізор — здивувався ослик. — А що це?
— Це дуже складна річ, — сказав Ведмедик.
— Ведмедику, — спитав ослик, — ну, а що їсть ця складна річ?
— Лампочки, любий ослику, лампочки. Якщо в телевізора відкрити живіт — там самі лампочки.
— Самі лампочки. Ну то й що? — Ослик усміхнувся, взяв торбу і пішов у місто.
— Тридцять лампочок. На обід, на сніданок і на вечерю, — сказав він продавцеві.
І всі тридцять лампочок зникли в животі ослика. Ослик погладшав, а під вечір засвітився.
Так, лампочки горіли у нього в животі, а всі думали: «А чи ослик це? Може, це маленький тролейбус?»
Ну, звичайно, ви не забули, що на потилиці в ослика стирчали граблі, а ланцюжок вогників світився навкруг живота. І якби ви побачили ослика, то не впізнали б його. Ви б помилилися. Помилилися. Того вечора помилялися всі.
Кожен ставав за осликом у чергу і чекав, коли той його відвезе.
Але ослик не міг везти стільки народу. І він утік.
Але бувають же такі люди! Вони всюди бігали за осликом і кричали:
— Неподобство! Цей тролейбус відмовляється їхати. А хто дозволив йому, він же міський транспорт!
Врешті-решт справа кінчилася тим, що прийшов міліціонер.
Він узяв тролейбус за вушко і повів у міліцію. Там тролейбус поставили в кут, і він простояв у ньому всю ніч.
А до ранку вогні згасли, гребінь впав, і всі побачили:
— Та це ж дурненький ослик!
Ослика відпустили додому і попросили більше не фантазувати. Не уявляти себе ані півнем, ані телевізором.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Большая книга сказок“

Геннадий Цыферов

Видавництво: “Махаон”, 2011 р.

1 Коментар
  • Тетяна
    24.01.2022 22:13

    Не казки , а бредятина.Без логіки і фантазії.

    0
    1
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: