У веселого чоловіка, завжди весело

Колись у місті Багдаді царював халіф Гарун-аль-Рашид. Халіф Гарун-аль-Рашид мав звичку гуляти перевдягненим і вивідувати, що відбувається в його столиці. Якось уночі перевдягнувся він дервішем (мандрівником) і пішов глухою вулицею. Раптом з дому якогось бідняка долинули до нього звуки музики та співи. Зупинився він, подумав-подумав і з цікавості Увійшов до хати. Увійшов і бачить: порожня кімната, голі стіни. Перед вогнем, на розстеленому килимку, сидять за бідною вечерею господар та музиканти. Всі вони грають, співають та веселяться.

– Мир вам, веселі люди! – кланяється дервіш господареві будинку.

– Ласкаво просимо, дервіш-баба (баба – шанобливе звернення до старшого), ласкаво просимо поїсти посланий богом хліб і повеселитися разом з нами, – запрошує господар будинку.

Саджають дервіша поруч себе і продовжують свій бенкет.

Пізно вночі господар розплатився з музикантами, і вони пішли.

Коли вони пішли, дервіш питає господаря:

– Як звати тебе, друже?

– Гасан.

– Не ображайся, якщо я спитаю, брате Гасан: чим ти займаєшся, скільки грошей заробляєш, що проводиш час за бенкетом?

– Для бенкету не треба багато грошей, дервіш-баба, – відповідає господар. – Людина може весело жити і на найменший заробіток. Я швець, ремонтую взуття і заробляю на день зовсім небагато. Увечері половину грошей я витрачаю на їжу, а на іншу половину наймаю музикантів, яких ти бачив. Радіємо і веселимося. А коли бог посилає такого шановного гостя, як ти, стаємо ще веселішими.

– Хай буде безмірною твоя радість, Гасане, але якщо раптом зникне цей маленький заробіток, що ти тоді робитимеш?

– Чому він має зникнути, дервіш-баба?

– А раптом халіфу надумається наказати, щоб не було більше шевців?

– Та ти що! Хіба халіфу більше робити нічого? Та і чим завинили шевці перед халіфом? А якщо вже таке станеться, то будем думати. А тепер давай спати, дервіш-баба. Бог милостивий, у веселого чоловіка завжди буде весело! Така вже його доля – як візьметься за нього, так і піде.

– Гаразд. Дай боже, щоб було так, – сказав дервіш, і вони полягали спати.

Рано-вранці дервіш пішов. Незабаром після його відходу придворні глашатаї заповнюють вулиці та площі Багдада і оголошують: халіф наказує всім шевцям закрити свої майстерні. З цього дня ніхто не сміє займатися шевським ремеслом, а хтось порушить наказ – тому голову геть.

І у бідолашного Гасана виривають із рук шило, б’ють по потилиці і виганяють із тісної крамнички та зачиняють двері.

Наступної ночі Гарун-аль-Рашид, знову перевдягнений дервішем, іде блукати містом. Знову проходить вулицею, на якій живе веселий Гасан, і знову чує звуки музики та співи з його будинку. Заходить.

– А-а! Ласкаво просимо, дервіш-баба, ласкаво просимо, сідай.

Сідають, їдять, п’ють, грають, співають і веселяться до півночі.

Опівночі музиканти отримують свою плату та йдуть. Залишаються господар та гість.

– Знаєш, що трапилося, дервіш-баба?

– А що сталося?

– Саме те, що ти передбачив учора ввечері. Сьогодні халіф видав наказ заборонити шевцям працювати.

– Що ти говориш! – дивується гість. – Але звідки ж ти взяв гроші, щоб сьогодні ввечері знову влаштувати бенкет?

– Знайшов глиняний глечик і тепер продаю воду. З того, що заробив за день, половину витратив на їжу, а решту дав музикантам і знову бенкетую.

– Ну, а якщо халіф і воду продавати заборонить, що тоді робитимеш?

– А який збиток завдаємо ми халіфу? Чому він має заборонити? І навіщо мені зараз про це сумувати! Коли заборонить, то й подумаю. Не бійся, друже, завжди знайдеться шматок хліба і куточок, де можна веселитися.

– Хай будуть вічними веселощі біля твого вогнища, о Гасан!

Рано-вранці весь Багдад здригнувся від крику придворних глашатаїв. Оголошували вони, що халіф Гарун-аль-Рашид наказує: «Вода є дар божий, і з цього дня ніхто не сміє продавати її за гроші, і перебити всі глечики!”

І в бідолашного Гасана, коли він пішов по воду, теж розбили глечик. І повернувся Гасан ні з чим.

Наступної ночі халіф знову перевдягнувся дервішем і йде блукати містом. Знову наближається до будинку веселого Гасана – і знову веселощі, звуки музики, пісні. Заходить.

– А-а! Дервіш-баба, ласкаво просимо, ласкаво просимо, сідай, бенкетуватимемо. День продовжимо, вечір весело проведемо. Повеселімося, дервіш-баба! Краще веселитися, аніж сумувати.

– Звичайно, веселощі набагато кращі. Смерті нікому не обминути, а тому хто може – нехай веселиться! – вигукує дервіш і сідає поряд із Гасаном.

Пізно вночі музиканти отримують свою плату та йдуть. Залишаються дервіш та господар.

– Братику Гасан, що це я чув сьогодні? Говорять, халіф заборонив продавати воду. Це правда?

– Правда. Перебили всі наші глечики! Ти, братику, став справжнім пророком що не скажеш, наступного дня збувається.

– Але ти знову бенкетуєш? Де взяв грошей?

– О, якби людина не мала жодної потреби, крім грошей! Знайти гроші неважко, дервіш-баба. Найнявся до одного господаря і заробив трохи за день. Половину заробітку витратив на їжу, а решту віддав музикантам і продовжую веселитися. Справа не в грошах, а в тому, яка душа в людини, дервіш-баба.

– Життям своїм клянуся, що з такою душею ти гідний бути при дворі халіфа! – Вигукнув дервіш.

Сторінки: 1 2