Учень кравця

Жив колись кравець, а в того кравця був учень. Покликав одного разу шах кравця і каже:
— Візьми крам і щоб завтра вранці приніс мені таке вбрання, якого ще світ не бачив. А не принесеш — з то­бою мої кати поговорять.
Прийшов кравець додому, гукнув свого учня, й по­чали вони шити вбрання для шаха. Цілу ніч просиділи. А на світанку учень кравця так стомився, що заснув.
Будить його кравець та й каже:
— Не спи, хлопче, бо як не впораємося з роботою, попаде нам від шаха.
Прочумався юнак, поводить звивовано очима.
— Учителю, я лише на якусь мить задрімав, а мені приснився сон.
— Що ж то за сон тобі приснився? — питає кравець.— Розкажи мені, може, я його відгадаю.
— Хоч сердься, хоч не сердься, вчителю,— каже учень,— але я не розкажу цього сну, поки він не збу­деться.

Ледь розвиднялося, шах вийшов за звичкою на про­гулянку.
Йде він вулицею, аж бачить — у хаті кравця вікно, світиться.
Зазирнув він у щілину: сидять кравець з своїм уч­нем за роботою й розмовляють. Шах постояв під две­рима й підслухав їхню розмову.
За ніч вбрання для шаха було пошите, тож уранці вчитель загадав учневі віднести його в палац. Шах за­брав своє вбрання й несподівано для юнака почав роз­питувати його про сон, та юнак відповів, що розкаже сон тільки тоді, коли він збудеться. Шах разгнівався і наказав посадити учня кравця у в’язницю. Так і пішло — шах щодня викликав його до себе й наказував розпо­вісти свій сон, але юнак відмовлявся. І шах щоразу лютував і відсилав його знов у в’язницю.
А та в’язниця виходила однією стіною у двір дочки шаха. Учень кравця підкопався під ту стіну, вибрав каміння і одного вечора вийшов із в’язниці.

Швидко темніло, і хлопець зайшов до покоїв доньки шаха. Вона спала в ліжку, а біля її узголів’я і в ногах сиділи й куняли служниці.
Оглянув учень кравця кімнату й побачив тарілку з пловом. У в’язниці його морили голодом, тож він од­разу накинувся на їжу, а, наївшись, знову повернувся у в’язницю.
Прокинулася донька шаха й побачила, що хтось її плов з’їв. «Не інакше, як служниці поїли»,— подумала вона й розсердилася на них. Але служниці присягалися, що вони до плову й не торкалися.
Донька шаха славилася своєю мудрістю, могла відгадати найважчі загадки, тож вона відразу збагнула, що сюди приходив хтось чужий.
Минуло три дні й три ночі, і щоразу повторялося те саме.
Доньці шаха увірвався терпець, і вона вирішила застукати злодія на гарячому.
Однієї ночі вона не спала й почула, як відчинили­ся двері і незнайомий юнак заліз до кімнати, сів біля тарілки з пловом і з’їв його до крупинки. Він уже зби­рався йти, як донька шаха скочила, схопила його за руку й запитала, хто він і чого сюди прийшов.
Учень кравця розповів їй усе по правді; що з ним сталось, і сподобався їй. Вона пожаліла його й відпустила.

Тим часом шах сусідньої країни прислав свого посла, той накреслив на міському майдані круг і вимагав від шаха цієї країни відгадати, що цей круг означає. Якщо шах не зможе відповісти, то хай готується до війни.
Прийшов шах до своєї доньки, розповів їй про це й попросив відгадати загадку.

Подумала дочка та й каже:
— Не можу я відгадати. Хай цю загадку відгадають люди, які сидять у в’язниці. їм нічого робити, тільки й клопоту, що думати.
Пішов шах, а донька звеліла охоронцям привести із в’язниці учня кравця. Коли вони залишилися віч-на-віч, вона розповіла йому про свою розмову з бать­ком.
— Завтра батько мій,— каже вона,— викличе тебе й запитає, що означає накреслений круг. Ти скажеш, що відгадаєш цю загадку, але хай він видасть за тебе свою дочку. А вже тоді ти поясниш, що круг цей означає, ніби весь світ належить сусідньому шахові. А потім пі­деш на майдан і поділиш той круг навпіл. Це означа­тиме, що половина світу належить моєму батькові, а друга половина сусідньому шахові. Тоді посол сусід­нього шаха покладе на круг лук: сусідній шах оголо­шує нам війну. А ти покладеш на цей лук меч: наш шах не боїться війни. Коли посол сипне туди проса, мовляв, у сусіднього шаха стільки війська, скільки зер­няток проса. А ти, не довго думаючи, випустиш півня — хай знають, що наше військо так розправиться з їхнім військом, як півень з просом.
Сказала це донька шаха й відпустила юнака.

На другий день шах покликав учня кравця до себе й знову зажадав, щоб той розповів свій сон. Але юнак затявся на своєму. Тоді шах запитав його, що означає накреслений на майдані круг. А юнак відповів, що від­гадає цю загадку лише тоді, коли шах видасть за нього свою дочку.
— Хай буде так,— каже шах.
І юнак пояснив, що означає круг, а тоді пішов на майдан і поділив круг навпіл. Побачив це посол су­сіднього шаха й поклав лук і стріли. А юнак ска­зав, щоб принесли меч і поклали його на лук. Посол насипав на землю просо, а юнак звелів принести півня, який почав дзьобати зерно. Так учень кравця переміг посла.

Минув якийсь час, і сусідній шах прислав цьому ша­хові рівну палицю, щоб він визначив, де її основа, а
де вершина. А через посла він переказав, що коли шах не відгадає, то хай готується до війни.
Пішов шах до дочки, щоб вона розгадала цю загад­ку. А вона знову послала його до учня кравця.
Шах пішов, а дочка тим часом покликала юнака й каже:
— Тепер саме час нам і шлюб узяти. Як дасть батько згоду, тоді відгадаєш цю загадку. А відгадується вона ось як. Хай він кине ту палицю у воду, і той кінець, що вирине одразу з води, буде її вершиною, а дру­гий — основою.
Сказала вона це й відпустила юнака.

А наступного дня щах знову покликав учня кравця й зажадав, щоб він розповів свій сон. І цього разу юнак відмовився. Тоді шах звелів йому відгадати за­гадку, з якою прийшов посол сусіднього шаха. Юнак погодився допомогти шахові, але з умовою, що він візьме, нарешті, шлюб із його дочкою. Що було робити шахові? Довелося дати згоду. Тоді юнак кинув палицю у воду, як його навчила шахівна, і визначив, де її основа й вершина.
Отак і цього разу юнак переміг посла.

Минуло ще кілька місяців, і сусідній шах прислав листа, в якому запрошував до себе в гості чоловіка, який відгадав його загадки.
Учень кравця розповів про це своїй дружині, і вона написала листа доньці сусіднього шаха, яка теж слави­лася своїм умінням відгадувати найважчі загадки, щоб вона боронила її чоловіка від кривд свого батька — шаха.
Узяв учень кравця листа й поїхав до сусіднього шаха, віддав його доньці сусудіднього шафа. А сусідній шах надумав звести зі світу хлопця, бо дуже був лютий на нього за ту гань­бу, якої зазнав його посол. І він загадав учневі кравця таке, що його ніхто й ніколи не зробив би: пошити із скелі халат. А не пошиє — хай жде смерті.

Пішов учень кравця до доньки шаха й розповів їй про все.
— Не бійся,— каже вона,— як мине сорок днів і шах запитає, чого ти не пошив халата, скажеш, що тобі не дали ниток. Принесуть тобі шахові слуги нитки, а ти скажеш, що тобі треба нитки, зсукані з піску.
Коли шах здивується, чи ж можна зсукати нитки з піску, скажеш йому, можна так само, як шити із скелі халат.
Зробив учень кравця так, як йому порадила шахівна, і шахові сподобалася кмітливість юнака. Відпустив він учня кравця й дав йому великі подарунки.

Повернувся той додому, і через рік у нього народився хлопчик, а ще через рік — другий.
Якось сидів учень кравця і тримав на одному коліні старшого сина, а на другому — молодшого. В цей час зайшов до кімнати шах. Учень кравця хотів устати й шанобливо вклонитися йому, але шах поклав йому ру­ку на голову й питає:
— Ну, то який же тобі сон наснився?
— Тепер я розкажу тобі свій сон,— засміявся учень кравця.— Снилося мені, ніби я сиджу, а в мене на кож­ному коліні по зірці, а над головою сонце сяє.