TOU

Учень кравця

Азербайджанські народні казки

Жив колись кравець, а в того кравця був учень. Покликав одного разу шах кравця і каже:
— Візьми крам і щоб завтра вранці приніс мені таке вбрання, якого ще світ не бачив. А не принесеш — з то­бою мої кати поговорять.
Прийшов кравець додому, гукнув свого учня, й по­чали вони шити вбрання для шаха. Цілу ніч просиділи. А на світанку учень кравця так стомився, що заснув.
Будить його кравець та й каже:
— Не спи, хлопче, бо як не впораємося з роботою, попаде нам від шаха.
Прочумався юнак, поводить звивовано очима.
— Учителю, я лише на якусь мить задрімав, а мені приснився сон.
— Що ж то за сон тобі приснився? — питає кравець.— Розкажи мені, може, я його відгадаю.
— Хоч сердься, хоч не сердься, вчителю,— каже учень,— але я не розкажу цього сну, поки він не збу­деться.

Ледь розвиднялося, шах вийшов за звичкою на про­гулянку.
Йде він вулицею, аж бачить — у хаті кравця вікно, світиться.
Зазирнув він у щілину: сидять кравець з своїм уч­нем за роботою й розмовляють. Шах постояв під две­рима й підслухав їхню розмову.
За ніч вбрання для шаха було пошите, тож уранці вчитель загадав учневі віднести його в палац. Шах за­брав своє вбрання й несподівано для юнака почав роз­питувати його про сон, та юнак відповів, що розкаже сон тільки тоді, коли він збудеться. Шах разгнівався і наказав посадити учня кравця у в’язницю. Так і пішло — шах щодня викликав його до себе й наказував розпо­вісти свій сон, але юнак відмовлявся. І шах щоразу лютував і відсилав його знов у в’язницю.
А та в’язниця виходила однією стіною у двір дочки шаха. Учень кравця підкопався під ту стіну, вибрав каміння і одного вечора вийшов із в’язниці.

Швидко темніло, і хлопець зайшов до покоїв доньки шаха. Вона спала в ліжку, а біля її узголів’я і в ногах сиділи й куняли служниці.
Оглянув учень кравця кімнату й побачив тарілку з пловом. У в’язниці його морили голодом, тож він од­разу накинувся на їжу, а, наївшись, знову повернувся у в’язницю.
Прокинулася донька шаха й побачила, що хтось її плов з’їв. «Не інакше, як служниці поїли»,— подумала вона й розсердилася на них. Але служниці присягалися, що вони до плову й не торкалися.
Донька шаха славилася своєю мудрістю, могла відгадати найважчі загадки, тож вона відразу збагнула, що сюди приходив хтось чужий.
Минуло три дні й три ночі, і щоразу повторялося те саме.
Доньці шаха увірвався терпець, і вона вирішила застукати злодія на гарячому.
Однієї ночі вона не спала й почула, як відчинили­ся двері і незнайомий юнак заліз до кімнати, сів біля тарілки з пловом і з’їв його до крупинки. Він уже зби­рався йти, як донька шаха скочила, схопила його за руку й запитала, хто він і чого сюди прийшов.
Учень кравця розповів їй усе по правді; що з ним сталось, і сподобався їй. Вона пожаліла його й відпустила.

Тим часом шах сусідньої країни прислав свого посла, той накреслив на міському майдані круг і вимагав від шаха цієї країни відгадати, що цей круг означає. Якщо шах не зможе відповісти, то хай готується до війни.
Прийшов шах до своєї доньки, розповів їй про це й попросив відгадати загадку.

Подумала дочка та й каже:
— Не можу я відгадати. Хай цю загадку відгадають люди, які сидять у в’язниці. їм нічого робити, тільки й клопоту, що думати.
Пішов шах, а донька звеліла охоронцям привести із в’язниці учня кравця. Коли вони залишилися віч-на-віч, вона розповіла йому про свою розмову з бать­ком.
— Завтра батько мій,— каже вона,— викличе тебе й запитає, що означає накреслений круг. Ти скажеш, що відгадаєш цю загадку, але хай він видасть за тебе свою дочку. А вже тоді ти поясниш, що круг цей означає, ніби весь світ належить сусідньому шахові. А потім пі­деш на майдан і поділиш той круг навпіл. Це означа­тиме, що половина світу належить моєму батькові, а друга половина сусідньому шахові. Тоді посол сусід­нього шаха покладе на круг лук: сусідній шах оголо­шує нам війну. А ти покладеш на цей лук меч: наш шах не боїться війни. Коли посол сипне туди проса, мовляв, у сусіднього шаха стільки війська, скільки зер­няток проса. А ти, не довго думаючи, випустиш півня — хай знають, що наше військо так розправиться з їхнім військом, як півень з просом.
Сказала це донька шаха й відпустила юнака.

На другий день шах покликав учня кравця до себе й знову зажадав, щоб той розповів свій сон. Але юнак затявся на своєму. Тоді шах запитав його, що означає накреслений на майдані круг. А юнак відповів, що від­гадає цю загадку лише тоді, коли шах видасть за нього свою дочку.
— Хай буде так,— каже шах.
І юнак пояснив, що означає круг, а тоді пішов на майдан і поділив круг навпіл. Побачив це посол су­сіднього шаха й поклав лук і стріли. А юнак ска­зав, щоб принесли меч і поклали його на лук. Посол насипав на землю просо, а юнак звелів принести півня, який почав дзьобати зерно. Так учень кравця переміг посла.

Минув якийсь час, і сусідній шах прислав цьому ша­хові рівну палицю, щоб він визначив, де її основа, а
де вершина. А через посла він переказав, що коли шах не відгадає, то хай готується до війни.
Пішов шах до дочки, щоб вона розгадала цю загад­ку. А вона знову послала його до учня кравця.
Шах пішов, а дочка тим часом покликала юнака й каже:
— Тепер саме час нам і шлюб узяти. Як дасть батько згоду, тоді відгадаєш цю загадку. А відгадується вона ось як. Хай він кине ту палицю у воду, і той кінець, що вирине одразу з води, буде її вершиною, а дру­гий — основою.
Сказала вона це й відпустила юнака.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Азербайджанські народні казки”
Упорядник – Айдин Абілов
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: