TOU

Удовенко

Білоруські народні казки

Сталося якось в одній країні велике лихо: налетів звідкілясь дев’ятиголовий змій Чудо-Юдо й ухопив з неба сонце й місяць…

Горюють люди, плачуть: і темно без сонця, і холодно.

А жила в тій країні бідна вдова. І мала вона малого сина – так років із п’ять. Тяжко жилося вдові в голоді та в холоді. Одна тільки й утіха була, що синок розумний та відважний росте.

І жив там недалеко багатий крамар. Був у нього син – таких же років, як удовин.

Заприятелював крамаренко з удовенком. Бувало, як прокинеться, так і біжить до нього гратися. Пограються в хаті, при скалці, а потім ідуть на вулицю. Звісно, діти: треба ж їм і колесо покачати, і на річку побігти.

Усе було 6 добре, коли б не це лихо – невесело гратися без сонця…

Одного разу удовенко каже крамаренкові:

– Ех, якби я те їв, що ти, то став би богатирем, а тоді Чудо-Юдо переміг би, сонце-місяць у нього відібрав би й на небо повісив би!

Прийшов крамаренко додому й розповів батькові, що йому удовенко говорив.

– Не може того бути! – дивується крамар.– Піди поклич його на вулицю – хочу сам послухати.

Пішов крамаренко до приятеля, кличе його гратися.

– Я їсти хочу,– відповідає удовенко.– А в нас і шматочка хліба нема…

– Ходімо на вулицю, я тобі винесу хліба.

Повернувся крамаренко додому, взяв окрайчик хліба, виніс приятелеві.

З’їв удовенко хліб, повеселішав.

– Чи пам’ятаєш, що ти мені вчора говорив про Чудо-Юдо? – питається крамаренко.

– Пам’ятаю.

І переказав слово в слово, що він вчора говорив про Чудо-Юдо.

Крамар стояв за ворітьми й усе чув на власні вуха.

«Еге ж,– подумав він собі,– це, мабуть, не простий хлопець. Треба взяти його до себе. Побачимо, що буде».

Узяв крамар у свій дім удовенка, почав годувати його тим, що сам їв. Бачить, і справді – росте удовенко як на дріжджах. Через рік чи два став такий дужий, що й самого крамаря повалить. Написав тоді крамар цареві: «Так і так, ваша царська величність, живе в мене удовенко, він береться, як виросте, Чудо-Юдо перемогти, сонце й місяць на небо повернути…»

Цар прочитав і відписує: «Зараз же доставити удовенка в мій палац».

Запріг крамар пару коней, посадив удовенка на воза й повіз до царя.Удовенко (білоруська казка)

– Чим тебе, удовенку, годувати, щоб ти виріс богатирем? – питається цар.

– Годуйте мене три роки воловою печінкою,– відповідає удовенко.

Цареві волів не купувати: наказав – і почали різати волів, печінкою годувати удовенка.

Росте тепер удовенко ще краще, як на крамаревих харчах. І гуляє в царських палацах із царенком – однолітком.

Минуло три роки. Каже удовенко цареві:

Тепер я піду Чудо-Юдо шукати. Але хочу, щоб твій син і крамаренко були в мене за товаришів. Усе ж веселіш у дорозі.

– Добре,– погоджується цар. – Нехай ідуть з тобою.

Аби тільки Чудо-Юдо перемогли.

Надіслав він крамареві листа, щоб син у палац з’явився. Дуже не хотілося крамареві пускати сина у велику й небезпечну дорогу, та з царем сперечатися не будеш.

Приїхав крамаренко до царського палацу. Тоді удовенко й каже царенкові:

– Скажи батькові, щоб він викував мені булаву, пудів на шість. Буде чим від собак оборонятись, а то я їх боюся.

– І мені,– каже крамаренко,– хоча б пудів на три…

– А я що ж, гірший за вас: мені також треба в дорогу булаву, хоча б пудів на два,– каже царенко.

Пішов він до батька, сказав йому. Цар повелів ковалям викувати хлопцям по булаві: удовенкові на шість пудів, крамаренкові – на три, своєму – на два.

Узяв удовенко свою булаву, вийшов у чисте поле і жбурнув її в небо. Пробула булава в небі годин зо три й летить назад. Удовенко виставив праву долоню. Булава торохнулася об долоню й переламалася навпіл.

Розізлився удовенко й каже царенкові:

– Скажи батькові, щоб не вводив в оману! З такою булавою і я загину, і ви. Нехай звелить ковалям, щоб викували мені булаву міцну й велику – пудів на шістнадцять.

– А мені пудів на шість! – каже крамаренко.

– А мені – на три! – каже царенко.

Пішов він до батька і сказав йому про це.

Викликає цар до себе ковалів:

– Ви, такі-сякі, що собі думаєте! Чому неміцну булаву викували удовенкові?

І велить їм, щоб викували три нові булави – більші й міцніші. Ковалі стук та грюк – викували три нові булави.

Узяв удовенко свою булаву, вийшов у чисте поле і жбурнув її в небо. Пробула булава в небі з ранку до вечора й летить назад. Удовенко підставив коліно – булава вдарилася об нього й переламалася навпіл!

Пішов удовенко з приятелями сам до царя:

– Коли ви хочете, щоб я Чудо-Юдо переміг і сонце-місяць у нього відібрав, то звеліть мідникам, нехай виллють мені міцну булаву пудів на двадцять п’ять, щоб вона не ламалася.

Крамаренко каже:

– А мені на дев’ять пудів!

Царенко каже:

– А мені й на шість досить.

Покликав цар мідників і звелів їм вилити без ніякого шахрайства три булави: одну на двадцять п’ять пудів, другу на дев’ять, третю на шість.

Удовенко (білоруська казка)Узяв удовенко мідну булаву в руки, повеселішав – сподобалася вона йому. Потім вийшов у чисте поле, жбурнув булаву в небо. Залетіла булава за найвищі хмари. Цілий день і цілу ніч ходив удовенко полями, лугами, чекав булави. Нарешті, на світанку, чує: летить булава з-за хмар.

Підставив удовенко плече – булава вдарилася й покотилася на землю ціла.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Білоруські народні казки”
Видавництво “Веселка”, м. Київ, 1987р.
Упорядкування – Григорій Півторак.
Ілюстрації – Катерина Штанко

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: