Ухти-Тухти

Потім вони погасили вогонь у каміні, вийшли з кухні, замкнули за собою двері, а ключ сховали під поріг.

Ухти-Тухти стала спускатися стежкою, і Люсі за нею. А назустріч до них виходили з лісу різні звірята.

Першим з гущі папороті вискочив — скок, скок! — довговухий кролик. Ухти-Тухти віддала йому синій піджачок.

Потім на стежку вибігло мишеня і отримало свою чистеньку жовту курточку.

І ось так всім, хто виходив на стежку, — і звірятам, і птахам — Ухти-Тухти віддавала їхні сукні, або штанці, або білизну. І всі вони дякували добрій Ухті-Тухті.

А коли нарешті стежка дійшла до хутора, все було вже роздано і залишилися тільки чисті хусточки і фартух Люсі.

Тоді Люсі перелізла через паркан і обернулася, щоб подякувати Ухті-Тухті та побажати їй доброї ночі.

Та раптом (ні, ви тільки подумайте!)… раптом Люсі побачила, що Ухти-Тухти, не чекаючи подяки і навіть не попрощавшись, з усіх ніг біжить на гору! Але де ж подівся її чепчик в оборочках? І куди зникли її шаль, сукня, нижня спідниця? І яка вона раптом стала маленька-маленька, коричнева, вся покрита голочками!.. Ну зовсім як їжачиха!

Кажуть, що маленька Люсі просто заснула біля огорожі, і все це їй наснилося. Можливо. Але звідки ж тоді взялися носові хустинки і фартух, заколоті великою шпилькою?

Що ж стосується дверей, які ведуть до печерки, де живе Ухти – Тухти, то я сама їх бачила.

І з Ухти-Тухти я теж дуже добре знайома.

Сторінки: 1 2