Уперте кошеня
Василь Бірюков
Вийшло кошенятко на вулицю. Побачило, як горобець з одного дерева на інше перелетів, і сказало:
— І я так можу.
— Не зможеш,— зауважив півник.— Літати можуть тільки птахи, та й то не всі.
— А я зможу,— стояло на своєму вперте кошеня. Залізло на дерево і стрибнуло. І полетіло на землю. Добре, що на кущ упало, не дуже забилось.
— Бачиш,— мовив півник, — я ж попереджав…
— Казав, попереджав… Це я слабко відштовхнувся. Якби сильніше, то полетів би…
Біля ставу паслися гуси. Гусенята з невисокого берега стрибали у воду. Плавали і весело пищали.
— І я так умію,— нявкнуло кошеня.
— Так плавати можуть тільки гуси та качки,— відповів півник.
— А що тут особливого,— пирхнуло кошеня.— Стрибнув і пливи. Ось дивись…
Розбіглося кошеня і стрибнуло в ставок. Забарабанило лапками по воді й закричало:
— Тону-у-у!
Підплив старий гусак. Узяв кошеня за шкірку і викинув на берег. Та ще й ущипнув боляче.
— От бачиш,— сказав півник.— Було б не лізти у воду.
— То я не так ногами працював. Треба було усіма чотирма, а я тільки передніми…
На високій тополі заспівав шпак. Кошеня глянуло на нього й пхикнуло:
— І я так умію.
Півник засміявся.
— Умію, умію,— торохтіло вперте кошеня.— Ось по-слухай.
Подряпалося на тополю й занявкало. Та так голосно й пискливо, що з дому вибігла господиня.
— Вмовкни там! — лаялась вона.— Дітей поперелякувало.
Колобком скотилося кошеня з дерева.
— То як? — засміявся півник.
— Ніяк,— сердито відповіло кошеня. Але замислилося й нарешті вмовкло.
Джерело:
“Веселий ярмарок”
Збірник №5
Видавництво: “Радянський письменник”
м. Київ, 1987 р.