Уперте кошеня

Вийшло кошенятко на вулицю. Побачило, як горобець з одного дерева на інше перелетів, і сказало:

— І я так можу.

— Не зможеш,— зауважив півник.— Літати можуть тільки птахи, та й то не всі.

— А я зможу,— стояло на своєму вперте кошеня. Залізло на дерево і стрибнуло. І полетіло на землю. Добре, що на кущ упало, не дуже забилось.

— Бачиш,— мовив півник, — я ж попереджав…

— Казав, попереджав… Це я слабко відштовхнувся. Якби сильніше, то полетів би…

Біля ставу паслися гуси. Гусенята з невисокого берега стрибали у воду. Плавали і весело пищали.

— І я так умію,— нявкнуло кошеня.

— Так плавати можуть тільки гуси та качки,— відповів півник.

— А що тут особливого,— пирхнуло кошеня.— Стрибнув і пливи. Ось дивись…

Розбіглося кошеня і стрибнуло в ставок. Забарабанило лапками по воді й закричало:

— Тону-у-у!

Підплив старий гусак. Узяв кошеня за шкірку і викинув на берег. Та ще й ущипнув боляче.

— От бачиш,— сказав півник.— Було б не лізти у воду.

— То я не так ногами працював. Треба було усіма чотирма, а я тільки передніми…

На високій тополі заспівав шпак. Кошеня глянуло на нього й пхикнуло:

— І я так умію.

Півник засміявся.

— Умію, умію,— торохтіло вперте кошеня.— Ось по-слухай.

Подряпалося на тополю й занявкало. Та так голосно й пискливо, що з дому вибігла господиня.

— Вмовкни там! — лаялась вона.— Дітей поперелякувало.

Колобком скотилося кошеня з дерева.

— То як? — засміявся півник.

— Ніяк,— сердито відповіло кошеня. Але замислилося й нарешті вмовкло.