TOU

Уперте зайченя

Узбецькі народні казки

Жило було одне маленьке зайченя, звали його Упертюх. Він ніколи нікого не слухався, все робив по-своєму. І ось що з цього вийшло.

Упертюх любив їздити верхи, і батько – заєць купив йому смирну ослицю з маленьким віслючком. Сів упертюх на свою ослицю і поїхав у гості до тітки. А щоб потрапити до неї, треба було проїжджати через колючі зарості.

Дорогою зустрів Упертюх братів-зайченят. Вони закричали:

– Повернися, Упертюху! Колючі зарості – небезпечне місце. Не можна туди одному їздити.

А Упертюх у відповідь тільки лапкою махнув і поїхав далі.

Хіба такого переконаєш!

Їде він собі, знати нічого не хоче, ослицю легенько паличкою поганяє. Маленький віслючок ззаду біжить, ніжками вибрикує, дзвоником дзвонить.

А в колючих заростях жили лис-батько, лисиця-мама і маленьке лисеня.

Почуло лисеня – дзвіночок десь дзеленчить. Нагострило вушка, послухало, послухало і каже:

– Це Упертюх на своїй ослиці їде, а за ним біжить маленький віслючок.

– Ось ми йому зараз покажемо, як їздити через наші колючі зарості. Я в нього ослицю заберу! – сказав лис – батько.

– А я – віслючка! – сказав лисиця – мама.

– А я його догола роздягну! – сказало маленька лисеня.

А Упертюх їде собі, біди не чує. Ось доїхав він до середини колючих заростів.

Час наблизився до обіду, жарко, душно, сонце пече. Маленький віслючок втомився, почав відставати. Щоб він не загубився, Упертюху доводилося весь час оглядатися і кликати його: «Хут-хут-хут!» В Упертюха навіть шия розболілася. Він і подумав: «Раз дзвіночок дзвенить, значить віслючок слідом біжить. Навіщо мені даремно озиратися, шию ламати? І перестав озиратися.

А лисиці – мамі тільки цього й треба. Підкралася тихенько ззаду, зняла з віслючка дзвіночок і прив’язала його на хвіст ослиці. А віслючка, хитра лисиця за собою повела.

Їде Упертюх далі, дзвіночок дзвенить, отже, думає, віслючок слідом біжить. Так він доїхав до повороту дороги.

Раптом з-за кущів вискочив лис – батько.

– Гей, зайченя, куди це ти їдеш сам один?

Упертюх тільки подумав: «Як би цей хитрий лис мого віслючка не вкрав», озирнувся, а віслючка вже й нема.

– Ой, ой, мій віслючок! – Заплакав Упертюх. – Де ти, мій бідний віслючок?

Завиляв лис хвостом і каже так ласкаво:

– Не плач, любий. Віслючок твій стоїть за отим кущем не знає, куди йому далі йти. Біжи, прижени його. А я поки що ослицю посторожую.

Зрадів Упертюх, зліз з ослиці і побіг назад до повороту дороги. А лис заскочив на ослицю і зник в заростях.

Добіг Упертюх до куща, дивиться, – ніякого віслючка там немає. Повернувся назад, а за лисом і ослицею слід пропав.

Злякався Упертюх: «Тут, мабуть, і мене самого вкрадуть». І пустився бігти.

Добіг Упертюх до ставка, зупинився води попити. Бачить: сидить на березі маленьке лисеня і гірко плаче.

– Ти чого плачеш? – Запитав Упертюх.

– Братику, – відповідає лисеня, – я потрапив у біду. Мати дала мені золоту монетку і послала на базар. А я ту монетку впустив у воду. Тепер мене мама вб’є.

І лисеня заплакало ще гірше. Пожалів Упертюх лисеня, почав його втішати:

– Не плач. Сльозами горю не допоможеш. Лисеня витерло сльози і питається:

– Ти вмієш плавати?

– Вмію, – відповідає Упертюх.

– Якщо вмієш, то дістань мені золоту монетку. Я тобі за це десять срібних монет дам.

«Десять срібних монет! – подумав Упертюх. – Та за такі гроші можна другу ослицю з віслючком купити!» І погодився.

Спритно скинув він з себе одяг і пірнув у ставок.

Лисеня розсміялося:

– Ось я і роздів Упертюха догола – схопило одяг зайченяти і втекло.

А Упертюх довго шукав на дні ставка золоту монетку. Нічого не знайшов, виліз із води. Дивиться, а на березі – ні лисенятка, ні одягу. Так і прибіг додому голий.

З того часу Упертюх слухався добрих порад, і в колючі зарості вже не ходив.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Узбекские народные сказки”
Видавництво: “Государственное издательство Узбекской ССР”
м. Ташкент, 1955 р.

2 коментарі
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: