TOU

В рідному лісі

Казки Сергія Козлова

Зранку заєць як вийшов із дому, так і загубився у неосяжній красі осіннього лісу.
«Давно вже час снігу впасти, — думав Заєць. — А ліс стоїть теплий та живий». Зустрів Заєць Лісову Мишу.
– Гуляєш? – сказав Заєць.
– Дихаю, – сказала Мишка. — Надихатись не можу.
— Може, зима забула про нас? — спитав Заєць. — До всіх прийшла, а до лісу навіть не зазирнула.
– Мабуть, – сказала Мишка і поворушила вусиками.
— Я ось як думаю, — сказав Заєць. — Якщо її досі немає, то вже й не зазирне.
– Що ти! – сказала Мишка. – Так не буває! Не було ще такого, щоби зима пройшла стороною.
— А як не прийде?
— Що про це говорити, Зайцю? Бігай, дихай, стрибай, поки лапи стрибають і ні про що не думай.
— Я так не вмію, — сказав Заєць. — Я все маю знати наперед.
— Багато знатимеш — скоро постарієш.
— Зайці не старіють, — сказав Заєць. – Зайці вмирають молодими.
– Це чому ж?
– Ми бігаємо, розумієш? А рух – це життя.
– Хі хі! – сказала Мишка. — Ще якимось стареньким будеш.

Вони разом йшли стежкою і не могли намилуватися своїм лісом.
Він був весь прозорий, м’який, рідний. І тому, що в ньому було так добре, на душі у Зайця та Мишки стало сумно.
— Ти не сумуй, — сказав Заєць.
– Я не сумую.
— Сумуєш, я бачу.
— Та зовсім не сумую, просто сумно.
— Це минеться, — сказав Заєць. — Насипле сніг, треба буде плутати сліди. З ранку до вечора бігай і заплутуй.
– А навіщо?
– Дурна ти. З’їдять.
– А ти бігай задом наперед, – сказала Мишка. – Ось так! — І побігла по доріжці спиною вперед, мордочкою до Зайця.
– Класно! – крикнув Заєць. І помчав слідом.
– Бачиш? – сказала Мишка. – Тепер ніхто не зрозуміє, хто ти.
— А я… А я… Я знаєш, чого навчу? Я тебе навчу їсти кору, хочеш?
– Я кору не їм, – сказала Мишка.
— Тоді… Тоді… Давай я навчу тебе бігати!
– Не треба, – сказала Мишка.
— Та чим же я можу тобі віддячити?
— А нічим, — сказала Лісова Миша. — Було б добре, якби тобі допомогла моя порада.
– Спасибі тобі! – сказав Заєць. І побіг від Мишки задом наперед, посміхаючись і ворушачи вусами.
«Класно! – думав Заєць. — Тепер мене ніхто не зловить. Треба тільки добре натренуватися, доки не висипав сніг».
Він біг задом наперед через улюблений свій ліс, спускався в яри, підіймався на пагорби, «виходить!» — волав про себе Заєць і мало не плакав від радості, що тепер уже ніхто ніколи не знайде його в рідному лісі.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 14

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Большая книга сказок”
Сергій Козлов
Видавництво: “Махаон”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: