Валка

Горшки господар віз,
З гори конята з ними бережно ступали.
Та от спинивши валку всю на перевалі,
Господар став спускать легенько перший віз.
І добрий кінь чи не крижми його поніс,
Щоб віз не полетів в долину.
А зверху молода шкапина
Коня осміює та гудить сяк і так:
— Хвалений кінь: яке, бач, диво!
Дивіться: клешняє, мов рак;
Ну, от спинивсь чомусь; бере навскіс! Та криво!
Сміліш бігцем! Спинився знов!
А тут ліворуч би пішов.
Осел! Аби ж тягнув на верховину,
Або ж в нічну годину,
А то згори і білим днем!
Дивитись не стає терпіння!
Возив би воду вже, коли нема уміння!
Сюди бо глянь, як ми махнем!
Я не потрачу ні хвилини,
Буде за мить візок в долині!
От, вигнувши хребет і розгойдавши віз,
Шкапина рушила униз;
Однак, з гори не встигла добре стати,
Як віз почав на конячину напирати —
Її штовхає взад, убік; і вже за мить
Конячка бідна із гори летить
На славу;
Трясуть візок і поштовхи й стрибки.
Горшки
Гримлять чимдуж, і з возом — бух в канаву!
Зостались тільки черепки!

***

І люди інколи когось огудять вміло:
Погано діє хтось, здається нам.
Коли ж робити станеш сам,
Виходить — курям сміх — не діло.

Переклад М. Стельмаха