Вдячна змія

Давним-давно, коли на світі чудеса творилися та чарівники і чаклуни водилися, жив в одному селі бідний селянин на ім’я Бартек.

У інших людей – і коні, і корови в господарстві, а у нього – одна сіра качечка. А яка від неї користь, якщо вона навіть яєць не несе? І все тільки за Бартеком, як песик, бігає і весело покректує. Але Бартек дуже свою качечку любив і в усьому їй догоджав. То оберемок свіжої трави принесе, то лободи соковитої на лузі нарве, а то й на руки візьме і до чистого прозорого струмка віднесе. Пустить качку на воду і примовляє: «Плавай, плавай, моя качечко!

Ось як Бартек про свою качечки дбав.

Пішов  він якось за соковитою лободою та зеленої ряскою, що затягла озерце в сусідній долині. І решето прихопив з собою, щоб ряску зручніше було черпати. Йде він кам’янистій стежкою, весело насвистує, та красою гір милується. І раптом зупинився як укопаний. Здалося йому, ніби його хтось передражнює. Постояв він, постояв, послухав-послухав і далі пішов. «Мабуть відлуння», – думає. Відійшов він трохи і знову призупинився: ні, не луна. Зовсім близько хтось свистить, так тоненько, так тихесенько. Озирнувся Бартек по сторонам – немає нікого. Хотів далі йти, але тут чийсь голос чується:

– Бартек, допоможи!

Бартек знову на всі боки озирнувся і знову нікого не побачив.

– Як же я тобі допоможу, коли не знаю, де ти? – каже Бартек.

– А ти до ялівцю нахилися, – відповідає тоненький голосок.

Підійшов Бартек до ялівцем, що в стороні від дороги ріс, нахилився нижче і бачить: під кущем змія лежить. Голову підняла і сичить з присвистом. А на голові у неї корона з росяних крапельок, як діамантова, блищить. Зметикував Бартек: не проста це змія, а цариця зміїна.

– Поклади мене в решето, – засичала змія, – та он на ту гору віднеси, а я в боргу не залишуся, тебе винагороджу.

Віднесу, пані цариця, – відповідає з поклоном Бартек, – і нагороди за це, ніякої мені не треба.

Поклав він змію в решето і поніс, куди вона звеліла. Прийшов на місце, змію обережно на траву опустив і йти зібрався. Тут змія засичала з присвистом:

– Нахилися, Бартек, нижче! Хочу я тебе царською милістю обдарувати.

Бартек нахилився. Змія зашипіла, і на Бартека немов теплим вітром повіяло.

А зміїна цариця і каже:

– Наділила я тебе силою чарівної. Тепер як захочеш – зможеш свистом бурю, грозу викликати, скелі з місця зрушити. Прийде час, тобі це знадобиться. Ну, забирай своє решето і спускайся в долину. Там зустрінеш військо. На чолі війська король на вороному коні буде їхати. Дивись, про чарівну силу не забудь!

Вклонився Бартек змії до землі, решето взяв і став спускатися в долину до того озерця, що ряскою затягнуло. Ось йде він кам’янистою стежкою і раптом чує позаду кінський тупіт і іржання. Обертається, очі від яскравого сонця рукою затуляє і бачить – військо скаче, а попереду на вороному коні король в пурпуровій мантії. На голові корона, як сонце, горить, а в руці скіпетр дорогоцінним камінням виблискує.

– Гей! Ти хто такий? – гукнув його король.

– Бартек, милостивий король! – відповідає селянин.

– Бартек? – перепитав король. Незвичне для королівського вуха просте селянське ім’я. – Послухай, Бартек, я втомився і хочу відпочити. Говори, є тут поблизу корчма, де можна переночувати?

– Немає тут поблизу корчми, шановний пане.

– А садиба якась?

– І садиби немає милостивий королю.

– Де ж нам на нічліг зупинитися? Я втомився, і воїни мої втомилися. А відпочити нам  треба. Ми на війну йдемо.

– На війну? – злякався Бартек.

– Та ти не бійся! – Король поблажливо посміхнувся і махнув скіпетром. – Ми за дві миті ворога здолаємо. Але перед битвою відпочити б не завадило. Скажи, чи немає поблизу якої-небудь хатинки, де б я міг прихилити свою королівську голову?

– Коли не бридитесь  то, розташовуйтесь в моїй хаті.

Король погодився.

Ось в’їжджає він до Бартек у двір, і відразу ж йому на очі сіра качечка попалася. Качечка назустріч своєму господареві поспішає і весело покректує. У короля аж слинка потекла, до того йому смаженої качки захотілося.

– Гей, слуги! – гаркнув король. – Я голодний! Спіймати качку і засмажити!

Як почув це Бартек, на коліна перед королем повалився і просить:

– Милостивий король, не вели мою качку вбивати! Знайдеться в хаті молоко, хліба окраєць та крупи мішечок. Їжте-пийте на здоров’я, а качку мою не вбивайте. Сам я її виходив-вигодував, від яструба рятував, від холоду переховував.

– Та як ти смієш, хлопе, моєї королівської волі перечити! – закричав король і затупотів ногами – Гей, слуги, зловити качку!

Слухняні слуги розбіглися по двору, бідну качку ловлять.

“Що тут робити? Як бути?” – думає Бартек.

А король дивиться на нього і вусами грізно ворушить. Тут згадав селянин змію в короні і вирішив свою силу випробувати. Схопився з колін та як свисне. Ще свист замовк, а вже вітер налетів. Дмухнув, все перемішав, збаламутив, закрутив. Дивиться Бартек – король по повітрю мчить, за ним пурпурна мантія майорить.

А воїни, як осіннє листя, за вітром летять. Хто над дахом кружляє, хто над деревами. Ось вітер закинув короля на дах. Король в дах вчепився, щоб не впасти, і кричить на всю горлянку:

– Караул! Рятуйте! Слуги, до мене!

Сторінки: 1 2