Ведмедик Паддінгтон і Різдво

Казка Майкла Бонда. Читати українською онлайн.

Наближалося Різдво. І в один з передсвяткових днів, коли Лондон вже прикрасився яскравими вогнями і вбраними ялинками, Паддінгтон запросив Браунів в магазин «Бакрідж» на зустріч з Святим Миколаєм.

– Там буде дуже цікаво, – сказав ведмедик. – Спочатку нам покажуть Святого Миколая,  після цього покатають на санях по Казковій Снігової країні, а потім відведуть в Майстерню Подарунків на Північному полюсі. Може, ми навіть побачимо, як Святий Миколай робить мармелад. Той самий, який потім дарує всім ведмедям на Різдво.

– Тільки навряд чи Святий Миколай робить його своїми руками, – засумнівалася місіс Браун.

Але Паддінгтон вже вів їх до ескалатора.

– Напевно не сам, – похитав головою Джонатан. – Поки зробиш, весь забруднишся, і потім подарунки будуть липкі. Уявляєте, як неприємно брати в руки липкий подарунок?

– Уявляю, – кивнула місіс Браун, якій часто доводилося брати в руки речі ведмедика.

– Та й борода у Святого Миколая злипнется, – додала Джуді. – І взагалі, у нього і без мармеладу справ по горло.

– А ось про продавців в «Бакрідже» цього не скажеш, – пробурмотів містер Браун, який йшов останнім. – У магазині майже порожньо.

Ескалатор завіз їх на другий поверх, і там вони побачили два вказівника. Один вказував дорогу до Святого Миколая, другий – в Казкову Снігову країну.

– Я, мабуть, спочатку піду до Святого Миколая, – вирішив Паддінгтон. – А то раптом в Казковій країні наші сани в снігу застрягнуть і я до Різдва не встигну за подарунками.

Він зайняв чергу до Святого Миколая і, щоб краще розгледіти, що там попереду, встав на всі чотири лапи.

Коли він підняв очі, то побачив, що на нього витріщається якийсь дядечко.

– Ти хлопчик чи дівчинка? – поцікавився дядечко.

Він, до речі, був завідуючим.

– Я ні те, ні інше, – відповів Паддінгтон. – Я ведмідь.

– А по-моєму, ти просто якийсь волохатий плазун, – неприязно сказав дядечко. – Ось що, приходь за подарунком через рік: може, на той час розберешся, хто ти такий.

– Як це через рік? – обурено вигукнув ведмедик. – Я прийшов за подарунками прямо зараз! І навіть приніс із собою список, кому з моїх знайомих що треба подарувати. Вирішив, що простіше взяти його сюди, ніж надсилати поштою Святому Миколаю на Північний полюс.

Брауни стояли досить далеко і не чули розмови, проте їм було прекрасно видно, як витягнулася у ведмедика мордочка. По ній вони відразу зрозуміли: щось не так.

– Іди сюди швидше! – покликала місіс Берд. – Поїдемо покатаємося на санях! Нас відвезуть в Казкову Снігову країну!

– Тільки б поїздка виявилася цікавою, – стурбовано промовила місіс Браун. – Паддінгтон стільки тижнів збирав свої «булочні» гроші, щоб нас сюди запросити. Уявляєте, як він засмутиться, якщо виявиться, що нас обдурили!

Паддінгтон заліз в сани, і вони рушили в дорогу. Містер Браун вирішив підняти всім настрій і розкрив рекламну брошурку.

– Увага, увага, – промовив він бадьоро. – Починаємо нашу захоплюючу подорож. Перш за все ми побачимо зимовий сад Святого Миколая.

– По-моєму, квіткові горщики у місіс Берд на вікні набагато красивіші, – висловився Паддінгтон.

Брауни заклопотано перезирнулися. Початок був не дуже обнадійливий.

– Ну а як тобі це подобається? – поцікавився містер Браун, коли сани завернули за ріг. – Бачиш будиночок на снігу? Це стійло, в якому Святий Миколай тримає своїх північних оленів. Тих, на яких возить подарунки всім дітям.

Паддінгтон промовчав. Стійло швидше нагадувало собачу будку, а олень в ньому був всього один, та й той пластмасовий. Крім того, він лежав на боці.

Після цього містер Браун вказав на високу вежу. На її верхівці блимав вогник.

– Це маяк, – пояснив він. – Роздавши подарунки, Святий Миколай повинен повернутися до себе додому на Північний полюс. В цей час на дворі глуха полярна ніч, ось йому і потрібен маяк, щоб не заблукати.

Ведмедик кинув на вежу суворий погляд.

– Там, схоже, провід погано закріплений, містер Браун, – зауважив він. – Дивіться, світло то запалиться, то згасне.

– Маякам так і годиться, – втрутився Джонатан. – Кожен маяк кидає світловий сигнал, щоб моряки знали, де саме вони знаходяться.

Тільки Паддінгтон його не слухав. Він сумно підраховував про себе, скільки булочок міг би купити на гроші, витрачені на цю подорож.

– Ну,а зараз почнеться найцікавіше. – Містер Браун явно намагався його підбадьорити. Вони якраз під’їхали до великого будинку, у вікнах якого рухалися механічні фігурки. – Бачите, ми нарешті добралися до Майстерні Подарунків.

– Дивись, які ельфи! – вигукнула Джуді.

Вона обернулася, щоб пояснити Паддінгтон, хто такі ельфи, і тут же скрикнула від подиву: ведмедик кудись зник.

– Генрі, зроби ж що-небудь! – зажадала місіс Браун, коли зрозуміла, що сталося.

– Так що я можу зробити? – розгублено промовив містер Браун. – Як я тобі його знайду, якщо ми в майстерні?

– Саме так, в майстерні, – суворо підтвердила місіс Берд. – Поїздка ще не закінчилася, а наш ведмедик вже кудись зник. А раптом далі буде ще щось цікаве? Паддінгтон жахливо засмутиться, якщо пропустить!

Містер Браун намагався не втрачати самовладання і підбадьорювати інших, однак, коли сани проїхали через всю Казкову країну і зупинилися, а Паддінгтон так і не з’явився, він не на жарт розхвилювався і звернувся по допомогу до одного з помічників Діда Мороза.

– Ведмідь? Звалився в наші декорації? – здивовано перепитав помічник. – Піду негайно покличу завідуючого!

– Ведмідь? – вигукнув завідуючий, з’явившись на місці події. – Я не дочув, ви сказали «ведмідь»? А, ну звичайно, це той самий, якого я вже бачив раніше. Судячи з вигляду, нічого хорошого від нього чекати не доводиться. Синє пальтечко, капелюх якийсь облізлий … Я його де завгодно впізнаю. Доручіть цю справу мені, вже я його знайду.

– Врахуйте: поки він не знайдеться, ми нікуди звідси не підемо, – попередила місіс Берд, войовничо помахуючи парасолькою. – І до речі, не дивуйтеся, якщо він попросить свої гроші назад. Я його не перший день знаю.

– У нас ще ніхто ніколи не просив гроші назад, – плаксивим голосом промовив завідуючий. – Правда, у нас і відвідувачів в цьому році не багато …

– Все колись трапляється вперше, – повчально промовила місіс Берд.

Завідуючий чесно відправився на пошуки. Тільки він вийшов в одні двері, як в інші увійшов Паддінгтон.

– Здається, я полагодив їх маяк, містер Браун, – повідомив він з гордістю. – Ведмеді добре розбираються в електриці …

Більше він нічого не встиг пояснити. З майстерні Святого Миколая пролунав гучний тріск, і в усьому магазині згасло світло.

– Де він? – закричав з темряви завідуючий. – Де цей ведмідь? Зараз він у мене отримає такий подарунок – вік пам’ятатиме!

Місіс Берд міцно стиснула ручку свого парасольки.

– Знаєте що, – звернулася вона до своїх супутників, – по-моєму, нам пора додому. На сьогодні чудес вистачить.

– Паддінгтон у нас прославився, – сказав містер Браун на наступний ранок, коли вся сім’я сиділа за сніданком. – Ось, почитайте газетні заголовки: «Загадкова подія в лондонському магазині».

– Одне точно: в «Бакрідж» нам тепер дорога закрита, – зітхнула місіс Браун. – А шкода, я дуже люблю цей магазин.

– Я б так не сказав, – втрутився Джонатан. – Дивіться, що пишуть: «У майстерні Святого Миколая немає відбою від відвідувачів. Пошуки Таємничого Ведмедя тривають ». Вони ж радіти повинні!

Всі прийнялися, перебиваючи один одного, зачитувати газетні заголовки і навіть не помітили, як місіс Берд вислизнула з кімнати. Їй потрібно було зробити дуже важливий телефонний дзвінок.

– Дозвольте від імені нашого керівництва побажати вам всім щасливого Різдва! – сказав завідуючий кілька днів по тому. – Після того як ваш шановний клишоногий вшанував «Бакрідж» своїм візитом, біля входу стоять довгі черги. Ми ледь встигаємо обслуговувати всіх покупців. Прямо як в старі добрі часи.

Потім він повернувся до місіс Берд:

– А вам, шановна леді, величезне спасибі за телефонний дзвінок.

– Може, вам ще що-небудь полагодити? – з надією запитав Паддінгтон.

– Мабуть, поки не треба, – поспішно відмовився завідуючий. – У нас ніби все працює нормально. Крім того, на тебе чекає Святий Миколай. А потім можеш безкоштовно покататися на санях.

На цей раз поїздка по Снігової країні виявилася дуже веселою і страшно сподобалася всім Браунам. Все працювало безвідмовно, а коли сани зупинилися в кінці шляху, на Північному полюсі, там на них чекав сам Святий Миколай!

– Хо-хо-хо! – пробасив він. – Хто це до нас сьогодні прийшов?

– Я, ведмідь, містер Мороз, – пояснив Паддінгтон. – І ще я приїхав з Дрімучого Перу.

– Ну що ж, – сказав Святий Миколай, дістаючи щось з-під свого крісла. – Чи знайдеться у нас подарунок для ведмедя з Дрімучого Перу. Я, здається, знаю, чим тебе порадувати.

І він простягнув ведмежаті величезну банку. Паддінгтон мало не гепнувся на підлогу від подиву. Збоку на банці красувалася етикетка: «Мармелад домашнього виготовлення», а зверху був прикріплений величезний червоний бант.

– Мій улюблений мармелад, містере Святий Миколай! Саморобний, в якому багато апельсинових кірочок! – вигукнув ведмежа. – Як же це ви здогадалися?

Дід Мороз змовницьки підморгнув місіс Берд. Та трошки почервоніла, але ніхто цього не помітив.

– Так Святий Миколай на те і Святий Миколай, щоб знати, кому що хочеться отримати в подарунок, – сказала вона. – В цьому і полягає його головне диво!

– Бачите, значить, він все-таки сам робить мармелад! – радісно промовив Паддінгтон. – А я в цьому і не сумнівався!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Рейтинг: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Медвежонок Паддингтон и Рождество”

Майкл Браун

Переклад на російську – А. В. Глебовська

Видавництво “Азбука – классика”

Санкт – Петербург, 2009 р.

Залишити коментар