Ведмежий будинок

Якось почав ведмідь хату собі будувати.

— Я наймогутніший звір у лісі, — казав він усім. — Не годиться мені жити просто неба.

Інші звірі не знали, що й сказати на це, тільки лисиця глузуючи  сказала:

— Сам старий, а мізки курячі. Все життя обходився без хати, а тепер вирішив кирпу гнути.

Ведмідь не звернув уваги на слова лисиці. Він притягнув будівельні матеріали і взявся до роботи. У будівництві він не особливо розбирався, але хатку зрештою все ж збудував. Тісну, правда, зате свою власну.

Незабаром мешканці лісу прийшли подивитися на ведмежу хатинку.

— А підвалу немає, — зауважив борсук, — найбільший знавець у таких справах. – Куди ж ти збираєшся ховати свої запаси меду та ягід?

– Як куди, в живіт, звичайно, – відповів ведмідь. — Живіт надійніше за будь-який підвал.

— А стіни здаються не надто щільними, — сказав козел. — Вітер наскрізь продуватиме.

— Воно й на краще, — не здався ведмідь. — Не треба, буде провітрювати.

— А дах зовсім дірявий, — хрюкнув дикий кабан. — Чи не буде дощ заливати кімнату?

— Звичайно, буде трохи, — відповів ведмідь. — Але лісу та полю теж води перепаде достатньо.

— Де ж труба від пічки? — спитав лелека.

– Трубу я навмисне не ставив, – сказав ведмідь. — Раптом ти зробиш на трубі гніздо, і моя піч димітиме.

Звірам стало ясно, і вони розійшлися кожен у своїх справах. Тільки лисиця нікуди не поспішала, вона підійшла до ведмедя і сказала:

— Якщо ти зберешся піти кудись далеко, залишай мені ключі. Адже хтось повинен стерегти житло, поки господаря немає вдома.

Слова лисиці насторожили ведмедя – піди знай, що може зробити з хаткою ця шахрайка, якщо дістане ключі. Ще поламає щось або, чого доброго, оселиться тут назавжди.

– Далеко я не піду, – сказав ведмідь. – У мене і тут справ вистачає.

І ведмідь перестав відходити далеко від дому. Він збирав ягоди одразу у себе на подвір’ї, мед діставав із дупла дерева, яке росло прямо за хаткою, і цілими днями сидів у кімнаті.

Але потім піднявся вітер і продув наскрізь стіни. Пішов дощ, і вода потекла крізь стелю прямо ведмедеві за комір і залила всю кімнату. Тепер ведмідь із жалем згадував густий чагарник, де так добре перечекати дощ. Але хіба заберешся в кущі, якщо маєш свій будинок.

Від вітру та дощу ведмідь зовсім змерз. Вогонь розвести він теж не міг —труби ж не було. Можна було б, мабуть, зігрітися, побігавши, але чи довго бігатимеш навколо будинку — голова закрутиться.

Нарешті, на подвір’ї не стало більше ягід і мед в дуплі за хатинкою теж закінчився. Голод почав мучити ведмедя — адже він не мав підвалу, в якому зберігалися б запаси їжі. Дуже погано стало ведмедеві. І тоді він одного ранку подумав:

«Хата-це добре, але жити якось треба».

Він кинувся бігти і побіг далі в ліс. Швидко він зігрівся. І знайшов ягоди та мед. І сховався від вітру та дощу в чагарнику. Тут йому було дуже добре. І більше до своєї  хатинки ведмідь не повернувся.