ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Ведмідь-коваль

Бранко Радичевич

Жили в одному місті троє друзів.
Лев, який писав вірші та вважав себе найкращим поетом. А з цим, як ви розумієте, не можна було нехтувати.
Тигр, який усім привітно посміхався, вибачте, усміхався і тому мав славу наймилішої істоти на світі.
Ведмідь, який міг підкувати коня на скаку, птаха на льоту та людину на ходу. Дуже старанний був Ведмідь: кого треба, підкує, і кого не треба, теж підкувати не відмовиться.

Місто, де жили Лев, Тигр та Ведмідь, було не зовсім звичайним. Можна навіть сказати, що це було дуже незвичайне місто. Щоправда, там, як і в інших містах, вулицями ходили люди. Але й звірі траплялися нерідко. У трамваях та тролейбусах їздили, у кіно бували і навіть у гості один до одного заходили.

Якщо в місто випадково заходив втомлений мандрівник, подиву його не було кінця. Тому що зустрічали його усі мешканці — і люди, і звірі. Попереду йшов Тигр і гостинно посміхався, вибачте, усміхався. Лев, розмахуючи лапою, декламував вірші. А Ведмідь – ви просто не повірите! — підковував мандрівника в ту саму мить, коли той піднімав ногу, щоб зробити перший крок.

Вони дуже намагалися, щоб гість відчував себе в їхньому місті, як удома. Хоча, правду кажучи, коли вам посміхається прямо в очі зовсім незнайомий Тигр, Лев махає лапою перед самим носом, а Ведмідь підковує вас, ніби коня, ви не стрибатимете від радості.

Деякі мандрівники навіть трохи ображалися. І тоді меру міста доводилося втручатися і вибачатися. Але спробуй поясни сторонній людині, що Тигр — наймиліша істота на світі. Лев просто читає вірші, а Ведмідь — наймайстерніший і працьовитий коваль у місті та околицях.

Адже так будь-хто може вирішити, що він потрапив у найнепривітніше місто у світі! Спочатку пошепки про це говоритимуть. Потім у газетах, дивись, промайне. І піде, і піде всюди погана слава! Ні, цього не можна допустити.
Думали, думали мешканці міста. І так і сяк прикидали. І придумали. Треба зробити не так і не сяк, а навпаки.
Запросили на чашку чаю трьох приятелів – Лева, Тигра та Ведмедя – і сказали їм:

— Тепер все буде не так, не сяк, а навпаки. Лев має зустрічати гостей та посміхатися. Тигр нехай підковує коней. А Ведмідь нехай почне писати вірші.

Спочатку звірі трохи здивувалися і розгубилися: кому хочеться змінювати звичний спосіб життя та ще й займатися не своєю справою?

Але якщо треба не так, не сяк, а навпаки, нічого не вдієш. А то ще, чого доброго, просливеш неслухняним.
Тигр підняв капелюх, посміхнувся і ляпнув:

— Я згоден.

— Чесне слово? — запитав мер.

— Чесне тигрине.

Ведмідь почухав за вухом і проревів:

— Згоде-ен!

— Чесне слово?

— Чесне ведмеже!

Лев, якому дуже хотілося писати вірші, довго мовчав, але й він гаркнув:

— Нічого не зробиш! Згоден!

— Чесне слово? — запитав про всяк випадок мер.

— Ага, – сказав Лев, – левове.

І вони стали жити по-новому. Лев цілими днями вчився посміхатися, стоячи перед величезним дзеркалом. Махав хвостом і посміхався. Ворушив вусами і посміхався. Шкірив зуби та посміхався. Примружував одне око і посміхався. Примружував друге око і посміхався. Посміхався на всяк лад, але справа не рухалась – весь час у голову лізли вірші.

Ведмідь тим часом намагався складати. Але вірші ніяк не йшли в його голову. Ведмідь уже переламав і згриз стільки пір’я, що всі гуси, качки, півні, кури та павичі в місті ходили обскубаними.

Він навіть намагався висмоктувати вірші з лапи.Пробував танцювати біля столу, але вірші так і не витанцювалися.

А Тигр страждав у кузні. Він старанно махав важким молотом, але замість підкови чомусь вдаряв по лапі.
Отже звірі міцно дотримувалися даного слова. І люди трохи заспокоїлися. Вони безтурботно гуляли прямими і широкими вулицями свого міста, їли виноград і довго милувалися на високі золотисті дахи будинків. І, вірні своїй гостинності, чекали на гостей.

А тим часом…
Тим часом до них збирався в гості володар усіх боліт, трясовин, мочарів та мокляків Болотин Останній.

Він збирав військо. Болотин Останній був, мабуть, не найкращим гостем, якого можна побажати.

Він славився своєю грубістю та нетерпимістю. Якщо світило сонце, він гнівався. Якщо займалася зоря, він хмурився. Влітку він злився. Восени дратувався. Взимку був просто сам не свій.

А навесні виходив із себе. І нічим не можна було йому догодити, бо в нього було все що завгодно. Всяка всячина і навіть пташине молоко.

В Болотина Останнього залишалася одна маленька розвага. Він захоплювався містами. Нападав на них і грабував. І це його хоч трохи відволікало від похмурих думок.

І ось настала ніч. У місті всі спали. Тигр так втомився в кузні, що заснув між молотом і ковадлом. Лев спав, намагаючись усміхатися уві сні.

Тільки Ведмідь продовжував сидіти за столом. Він десь чув, що вночі легше складати вірші.

А військо Болотина Останнього вже входило до міста. Обережно, навшпиньках кралися воїни. Жодного кроку не було чутно. Ні стуку, ні брязкоту. Спокійно спали жителі міста, а Болотин Останній не збирався будити їх до певного часу.

І тільки Ведмідь ні-ні та визирне у вікно — чи не йде якийсь нічний мандрівник? Дуже хотілося йому трохи розім’ятися і підкувати для розваги одного-другого, першого зустрічного. І раптом він побачив, що вулицею йде не один, не два, а ціле військо непідкованих.

«Ет! – подумав Ведмідь. – Була не була, відірвусь від віршів на хвилину».
Він кинув обкусане і обсмоктане гусяче перо, схопив мішечок із цвяхами, ящик із підковами і вискочив із дому.

Не минуло й хвилини, як усе військо Болотіна Останнього було підковане на совість. Застукали, задзвеніли, забрякали, загуркотіли підкови по бруківці. Від цього грізного гуркоту прокинулися мешканці міста.

Прокинувся Лев і, забувши навіть усміхнутися, висунувся з вікна і почав голосно читати свої вірші. І половина війська Болотина Останнього з жахом кинулась тікати.

Прокинувся Тигр, схопив свій ковальський молот і вискочив надвір, привітно посміхаючись, вибачте, усміхаючись.
І друга половина війська Болотина Останнього давай драпати з усіх ніг. А сам Болотин Останній ледве ноги ніс — він був підкований найважчими підковами.

Цієї ночі ніхто в місті більше не лягав спати. Усі співали та танцювали. Навіть сам мер щасливо та безтурботно посміхався.

А Ведмідь на радощах підковував кожного танцюючого, треба було тільки підняти ногу. Але на ці дрібниці ніхто не ображався. Тим більше, що підкови Ведмідь вибирав найлегші та найкрасивіші, зі срібним дзвоном.

Лев всю ніч безперервно читав вірші, яких за день у нього назбиралося чимало. А Тигр усім привітно посміхався, і виходило це в нього на славу, адже цим він і славився.

І вранці вже нікого не турбувало, що Лев пише вірші, Тигр уміє посміхатися, а Ведмідь миттю підковує кожного, хто потрапить під руку.
Йому навіть видали диплом найкращого коваля у світі. Лев з цієї нагоди склав вірш, а Тигр посміхнувся.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 25

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Двенадцать слонов”
Казки югославських письменників
Переказ – Л. Яхнина
Видавництво : “Детская литература”
1983 р.

1 Коментар
  • нихто
    17.04.2022 13:14

    луче чем дванацять слонив оценка 5/10

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: