Велет нам програє
Оксана Лущевська
Ми — сніголюби.
Як випадає сніг, манюсики,
Велет і я змагаємося.
Дивися, як.
Підбігаєш до вікна. Кричиш:
СНІ-І-Г!
Одягаєшся тепло. І щоб
не застудитися, не забудь
зав’язати шарф.
Вилітаєш у під’їзд.
Виплигуєш надвір.
На старт! Увага! Руш!
Ліпиш снігових звірів!
Я роблю снігового собаку.
Манюсики — цуциків. А Велет…
Шу-шу! Ось — товстий кріль.
Шу-шу! Ось — сусідський кіт.
Велетові не подобається,
що в нього виходить. І він
увесь час переробляє.
Шу-шу! Це — величезна риба.
Шу-шу! Це — ящірка.
Доки Велет вагається,
я доліплюю собаку.
А манюсики — цуценят.
АГА! ВЕЛЕТ НАМ ПРОГРАЄ!
— Та ви що? Як це?
АЖ ТУТ — РЯТУЙТЕ!
СТРИБ! РИП!
Велет ламає снігових звірів.
Манюсики — раз! —
і за кучугури…
А Велет немов хуртовина
— у-у-ух! Як та завірюха — а-а-ай!
— Ану, зупинись! — тупаю
ногою.
Він жбурляє в мене сніжкою.
І ДАВАЙ! Я — по ньому.
Він — по манюсиках.
Манюсики — по мені.
Я — по них.
І — за комір!
Мені — за комір!
Сніжки — летять!
…Потомилися, затихли.
Велет схожий на снігову
людину. Манюсики
аж підстрибують, так померзли.
А мені сніг за комір тече
та й тече.
— Ой, — опускаю руки. —
А шарф я й забув…
Тепер я лежу в ліжку.
Манюсики — на подушці.
А Велет у коробці з-під
новорічних іграшок. Цілий
тиждень одужуємо.
Дивися, як.
Вигріваєш горло, яке дуже
болить.
Крапаєш ніс, який тече
річкою.
П’єш чай із медом, який
приносить мама.
Ковтаєш сироп, який тато
наливає в ложку.
Спиш і спиш, аж сили нема
більше спати.
— Коли ти одужаєш, — цілує
мене мама, — підемо кудись.
— Стрибати на батуті,
— киває тато.
— Завтра, — вистрибую
з ліжка та прикриваю
кришкою коробку, де спить
Велет. Підбігаю до тата
по сироп: — Я одужаю!
Ми — батутолюби.
Стрибаємо, хто вище.
На батуті завждиперемагає
Велет. Та цього разу Велет
із нами не піде. А манюсики
високо не стрибають.
Джерело:
“Велет нам програє ”
Оксана Лущевська
Видавництво: “Ранок“
м. Харків, 2017 р.