Велетень Дреглін Хогні

Жив-був один чоловік, і було у нього троє синів, а годувати їх грошей не вистачало. І ось коли старший син виріс і побачив, що вдома нема що їсти, він підійшов до батька і попросив:

— Тату, дайте мені коня, щоб на ньому верхи їхати, дайте пса, щоб з ним на полювання ходити, а ще дайте сокола, щоб його на дичину спускати, я піду білим світом своє щастя шукати.

Батько дав йому все, що він попросив, і старший син вирушив у дорогу. І ось він усе їхав і їхав по горах і долинах, а ввечері під’їхав до темного дрімучого лісу і заліз у саму його глухомань — думав, десь стежку знайти. Але жодної стежки у лісі не було. Юнак довго блукав у гущавині і нарешті зрозумів, що заблукав.

Робити нічого, довелося йому прив’язати коня до дерева, а собі приготувати ліжко з листя. І тут він помітив, що вдалині світиться вогник. Юнак сів на коня, поїхав на цей вогник і трохи згодом виїхав на галявину. На галявині стояв чудовий замок. У всіх його вікнах горіло світло, але вхідні двері були зачинені.

Хлопець підійшов до дверей і постукав. Ніхто не відповів. Тоді він приклав до уст свій мисливський ріг і голосно засурмів, сподіваючись, що в замку його почують.

І тут двері раптом самі відчинилися. Хлопець здивувався. Але ще більше він здивувався, коли зайшов у замок і почав ходити по кімнатах. У всіх кімнатах яскраво горів вогонь у камінах, а у великій залі був накритий стіл, на якому стояли різноманітні страви. Але у всьому великому замку не було жодної людини.

Юнак дуже замерз, змок і втомився. Він поставив свого коня у стійло на величезній стайні, а пса та сокола узяв з собою і повернувся і замок. Сів за стіл у великій залі і повечеряв. Потім примостився біля вогню, щоби обсохнути.

Час був пізній, і хлопець уже хотів був піднятися нагору і подрімати в одній із спалень, як раптом годинник на стіні пробив північ. Двері відчинилися і до зали увійшов величезний страшний велетень Дреглін Хогні. Він був кудлатий, з довгою бородою, очі його під кущистими бровами світили похмурим вогнем. У руці він тримав якусь дивну палицю.

Велетень анітрохи не здивувався непроханому гостеві. Він перейшов через усю залу і сів біля каміна навпроти юнака. Сперся підборіддям на руки і подивився на гостя.

— А що, кінь твій копається? — нарешті спитав він грубим, різким голосом.

— Ще як копається! – відповів юнак.

І справді, батько зміг дати йому тільки необ’їждженого жеребця.

– Я вмію об’їжджати коней, – сказав велетень, – і допоможу тобі об’їздити твого. Візьми ось це і кинь на свого коня.

Він висмикнув у себе з голови довгу волосину і подав її юнакові.

І так грізно він це сказав, що юнак не наважився не послухатися — пішов на стайню і кинув волосину на свого коня. Повернувся до зали і знову сів біля каміна. Як тільки він сів, велетень знову спитав:

— А що, пес твій кусається?

— Ще як кусається! – відповів юнак.

І справді, пес в нього був такий злий, що ніхто, крім господаря, не смів її погладити.

— Я вмію приручати найзліших псів на світі, — сказав велетень. — Візьми це й кинь на свого пса.

Він висмикнув ще одну довгу волосину у себе з голови і подав її юнакові, а той кинув на свого пса.

Потім велетень поставив юнакові третє запитання:

— А що, твій сокіл клюється?

Хлопець засміявся.

— Ще як клюється! – відповів він. — Мені доводиться зав’язувати йому очі, поки він не літає, бо він заклює всіх, хто йому під дзьоб попадеться.

— Більше не клюватиметься, — похмуро мовив велетень. — Кинь на свого сокола ось це.

І він утретє висмикнув у себе з голови довгу волосину і подав його юнакові, а той кинув цю волосину на сокола, як раніше кидав на коня та пса.

І тут не встиг юнак і оком моргнути, як страшний велетень підскочив і з такою силою вдарив його по голові своєю дивною палицею, що бідолаха мертвим повалився на підлогу. Пес і сокіл також мертвими впали поруч з господарем, а кінь у стайні заціпенів. Він нерухомо стояв у стійлі, наче кам’яний.

Ось так умів приборкувати велетень неприручених тварин.

Минуло кілька днів, і другий із трьох братів підійшов до батька і почав його просити, як просив старший брат:

— Тату, дайте мені коня, сокола та пса і відпустіть по білому світлу поїхати, щастя своє пошукати.

Батько вислухав його і дав йому все, що попросив, як перед тим дав старшому синові.

І ось юнак рушив у дорогу, увечері під’їхав до темного дрімучого лісу і заблукав, як і старший брат. Незабаром він теж помітив вдалині вогник, під’їхав до замку, увійшов до нього, повечеряв і сів біля вогню. Словом, зробив усе як старший брат. Потім увійшов велетень і поставив йому ті ж три запитання, що ставив його старшому братові, а юнак відповів на них так само, як той відповідав. І йому теж велетень дав три рази своє волосся з наказом кинути одну волосину на коня, другу на пса, третю на сокола. А потім убив його, як убив старшого брата.

Пройшов час; молодший брат чекав-чекав старших братів та так і не дочекався. І ось він попросив у батька коня, пса та сокола і сказав, що хоче поїхати на пошуки братів. Бідолашний старий, хоч і боявся залишитися один на старості, дав йому все те, що він попросив.

Молодший брат вирушив у дорогу і ввечері під’їхав до темного дрімучого лісу, а потім і до замку. Але він був хлопець кмітливий, і йому не до вподоби було все, що він побачив. Не сподобався йому і порожній замок, і накритий стіл, а найбільше сам господар, велетень Дреглін Хогні.

І хлопець вирішив бути на сторожі.

І коли велетень спитав, чи копається його кінь, юнак лише коротко відповів: «Так». А коли велетень дав йому свою довгу волосину і наказав кинути її на коня, юнак пішов на стайню, але волосину на коня не кинув, а затиснув у кулаці і повернувся до замку.

Тут він зловив мить, коли велетень на нього не дивився, і кинув волосину у вогонь. Волосина зашипіла, як змія і згоріла.

— Що це шипить? — підозріло спитав велетень.

— Та це вода капає із сирого поліна, — спокійно відповів юнак.

Велетень йому повірив. Потім він дав йому ще дві волосини і наказав кинути їх на пса та сокола, а юнак також кинув їх на вогонь. Волосини зашипіли, але велетень на це вже не звернув уваги. Він думав, що гість уже у його владі. Встав і накинувся на нього з палицею. Але юнак був насторожі і, тільки-но велетень підвівся, голосно свиснув.

Вірний його кінь вибіг зі стайні, пес прокинувся схопився з місця, а сокіл – він сидів на плечі у господаря – змахнув крилами і різко крикнув. І всі троє кинулися на велетня. Тоді він спробував на собі, як копається кінь, як кусається пес і як клюється сокіл. Вони копали, кусали і клювали його, доки йому не прийшов кінець.

Юнак побачив, що велетень мертвий, узяв у нього з рук палицю і пішов оглядати замок. І ось він спустився в темне похмуре підземелля і знайшов там своїх братів. Вони лежали поруч, холодні й наче кам’яні. Молодший брат доторкнувся до них палицею велетня , і вони одразу ожили, схопилися на ноги цілі й неушкоджені.

Потім юнак пішов до сусіднього підземелля і побачив двох коней, двох соколів та двох псів. Вони, як і їхні господарі, лежали наче мертві. Хлопець доторкнувся до них чарівною палицею, і вони теж ожили.

Тоді він покликав братів, і всі троє обшукали інші підземелля і знайшли в них гори золота та срібла — стільки, що їм на сто років могло вистачити. Потім вони закопали в землю велетня і оселились у його замку. Двоє братів поїхали додому і повернулися зі старим батьком. І  зажили вони в замку щасливо, мабуть і до нині там живуть.

Джерело:
“Шотландские народные сказки и предания”
Переклад – М. І. Клягіна
Видавництво: “Художественная литература”