TOU

Велетень – малюк

Казки Геннадія Циферова

Було колись на світі дуже гарне місто.
І в ньому жили люди.
І, як усі люди, вони, зазвичай, не помічали краси свого міста.
Але одного разу сюди прийшла велика людина, чоловік. Він сказав: “Дивно. Ці витончені будівлі я б міг винести на долоні. Вони легкі, як музика”.
І він ще щось сказав, але зараз того ніхто не пам’ятає.
А я думаю, що він, напевно, розповів казку.
Ось таку:

«Жила на світі сім’я велетнів. Тато, мама і велетень-малюк.
Як і всі малюки, велетень-малюк любив гратися. Але іграшки йому були потрібні великі, велетенські.
І тому тато з усього світу, з усієї землі приносив йому на долоні гарні будинки з гострими дахами, гарні замки з круглими баштами, храми з веселими дзвонами.
І цілий день велетень-малюк бавився з ними.
А потім він виріс.
І красиві замки та будинки стали йому не потрібні.
Він пішов і забув про них, але прекрасне місто залишилося.
Тепер там вже живуть люди. І, як і всі звичайні люди, вони не помічають краси свого міста.
Але коли приходить або приїжджає хтось чужий, він завжди каже:
— Яке іграшкове місто. Його можна винести на долоні: він легкий, як музика.
Вам вже подобається це місто, і ви просите розповісти далі.
Гаразд. Я розповім усю його історію.
А точніше, історію того, хто в ньому жив.
Історію маленького велетня-малюка.
Що він любив.
Про що думав.
І як став великим.

Історія перша
Я навіть не знаю, яку історію розповідати першою.
Найстрашнішу, найсумнішу, найвеселішу?
Ну, думаю, краще спочатку най-, найпростішу.
Отже, історія найпростіша.
Одного разу маленькому велетню-малюку інший велетень-малюк сказав:
— Підемо до блакитного моря пити солону воду.
— Солону воду, — усміхнувся велетень-малюк. — Напевно, це дуже смішно.
І вони пішли туди, де дуже смішно.
Мій велетень-малюк хотів пити одразу. Але інший велетень-малюк сказав:
— Стривай, стривай! Хіба ти не бачиш на воді пінку? Треба її спочатку здути.
Мій велетень-малюк не знав, що таке пінка. Він просто нагнувся і почав дмухати.
Дмухав, дмухав. Набридло.

— Дивись, — сказав він іншому велетню-малюку і показав на небо. — Там теж є пінка, треба й її здути.
Тепер вони обидва підняли носи догори і почали дмухати. Дмухали у чотири щоки. Так вони дмухали весь день, і хмари пливли туди, куди вони дмухали.
На захід.
На південь.
На північ.
На схід.
Звичайно, втомилися. Але зате ввечері… Увечері всім і кожному стало ясно, чому вітер, і чому пливуть хмари. Це тому, що якісь велетні-малюки десь дмухають. Дмухають і дмухають у чотири щоки.

Історія друга
Яку історію розповідати другою, я теж не знаю.
Найстрашнішу, найсумннішу?
Отже, най…
Ого-го-го! А ти знаєш, яким величезним був велетень-малюк? Вищим за будь-яку гору! Так, так! Але заздрити йому не треба. Адже він був маленький, а всі маленькі люблять гратися з тваринами: з телям, з кошеням, з цуценям.
Величезний малюк теж, звичайно, хотів грати. Але як? Усі телята, всі кошенята, всі цуценята здавалися йому просто мурахами. І тому він нудьгував, і нудьгував довгий-довгий час. Та раптом він зустрів слона.
— Ось, — сказав велетень-малюк, — ця тваринка мені подобається.
Тут він узяв слона на ручки і став колисати.
— Баю-бай, мій маленький, баю-бай, мій маленький.
А мудрий слон усміхнувся. Усміхнувся і сказав:
— Як же це добре — гойдатися на ручках!
Усі знають, що слони — великі й мудрі. Але ж і мудрому і великому теж треба колись відпочити на ручках. Тому і сказав слон:
— Дякую тобі, велетень-малюк. Я, нарешті, відпочив.
І з того часу всі великі й мудрі слони ходили до велетня-малюка відпочивати на його дитячих ручках.

Історія третя
Третя історія теж турбує мене. Смішна чи сумна вона — я не знаю. Мабуть, дуже проста.
Всі маленькі мріють бути кимось. Велетень-малюк теж мріяв. Спочатку він мріяв бути пожежником, гасити над морем велику вечірню зорю.
Потім він мріяв стати фокусником. Ховати у вухах будинки, палаци.
І, нарешті, він захотів стати лікарем.
Це найпростіше. Потрібен тільки білий халат і трубочка.
Тато приніс йому найбільшу трубу з оркестру. Велетень-малюк узяв її, подивився і став слухати серце.
— Ану, — сказав він першому леву, — дайте-но я вас послухаю. Прекрасно! Така чудова музика.
І так говорив кожному:
— Ой, музика вашого серця!
А звірам це дуже подобалося. Їх серця так хвалять! І тому всі вони йшли до лікаря велетня-малюка та просили:
— Скажи що-небудь про наше серце, добрий лікарю.
І лікар слухав і говорив, говорив. Але одного разу він приклав трубку до грудей і сказав тигрові:
— А ви знаєте, ваше серце мовчить. Мабуть, воно померло.
— Сам ти помер! — заволав тигр. — Я живий. Бігаю, стрибаю, рикаю.
Тигр розсердився та пішов, і більше ніхто, ніхто вже не ходив до велетня-малюка. І сьогодні, напевно, було б те ж саме, але прийшов мудрий слон. Слон прийшов до велетня-малюка і сказав:
— Померло не серце. Померла твоя труба, вона втомилася і нічого вже не чує.
— Померла, — сказав велетень-малюк.
— Так, — кивнув слон.
І вони підняли трубу. Накрили і понесли. І більше не грала музика. І було чути, як у небі пливли хмари.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

1 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Большая книга сказок“

Геннадий Цыферов

Видавництво: “Махаон”, 2011 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: