Велетень – малюк

Історія четверта
Ну, звичайно, після такої казки я знаю, що розповісти, — щось веселе.
Ха-ха! Хо-хо! Хі-хі! Хе-хе!
Так-так. Про те саме, про те, як велетень-малюк сміявся.
Ха-ха! Хо-хо! Хі-хі!! Хе-хе!
Ох і гучний же був той сміх! Від нього шпилі злітали з веж. Димарі падали на землю, і дахи будинків стрибали, наче їх без кінця щипали.
Ха-ха! Хо-хо! Хі-хі! Хе-хе!
Звичайно, все це могло б скінчитися зем-ле-тру-сом, але тут тато велетня-малюка замислився.
Не можна малюкові заборонити сміятися. Не можна. Заплаче.
Але що ж тоді робити?
Поміркував ще тато і прикотив величезну діжку. Тепер, якщо малюк хотів сміятися, він ліз туди. Качався по землі і реготав, хихотів, скільки хотів. Та велетенська діжка й досі жива, в іграшковому місті тепер з неї п’ють квас.
І це найвеселіший квас у світі. Варто тільки дорослому випити його, як він починає сміятися. А люди кажуть: дивіться, як людина радісно регоче. Ну точно дурний велетень-малюк.

Історія п’ята
А тепер що розповісти? От навіть і не знаю. Хіба що посміятися ще?
Ну, що ж, ха-ха, хо-хо, хі-хі, хе-хе! Отже, слухай.
Якось у велетня-малюка заболіли зуби. Лікував він їх, лікував — нічого не допомагає. Ні грілка, ні зубні краплі, ні сіль, ні гірчиця.
І хоча дуже не хотів цього велетень-малюк, але довелося йому все ж таки йти до лікаря.
— А-а, — сказав лікар, — розкрийте рот. Так, у вас у зубі дірочка.
— Дірочка — здивувався велетень-малюк. — Ну і чому ж вона болить? Адже у вашій печі теж є дірочка. Але вона ніколи не скаржиться.
— А-а, — сказав лікар, — але у вашій дірочці щось є.
І лікар-велетень взяв щипці. І витягнув, так, витягнув звідти… бегемота!
— Ох! — зітхнув велетень-малюк. — Як же ти сюди потрапив?
— Ох! — зітхнув бегемот. — Вибачте, ненавмисно. Вночі я заблукав, бачу — печера. І ось…
Велетень-малюк розреготався.
— Значить, я просто спав з відкритим ротом.
— Так, так, — кивнув бегемот, — ви ж маленький.
І тоді, щоб такого більше не було, велетень-малюк відважився. Він висмикнув зуб і подарував його бегемотові.
— Ось тобі хатка, — сказав він.
Ну, а з відкритим ротом вчинили так. Кожну ніч батьки вішали на нього оголошення «Сюди вхід суворо заборонений».
І всі звірі були вже обережні.
— Це не печера, — говорили вони. — Тут спить маленький дурненький велетень-малюк.

Історія шоста
Ну, а тепер що розповісти? Чи знову посміятися?
Пам’ятаєш казку про те, як один горщик варив кашу? Каша заповнила будинок і виповзла на дорогу. Такі чарівні горщики були в старовину насправді.
Навіщо? Для чого?…
Наприклад, одного разу мій велетень-малюк воював з іншим велетнем-малюком і довго не міг взяти його місто.
Ось тоді він і покликав чарівника.
— Ми, велетенська-величність, — сказав він, — сьогодні не можемо взяти місто. Зроби негайно чарівний горщик.
Чарівник вклонився і одразу ж виліпив чарівний посуд.
А на ранок у вороже місто вирушили посли — тато з мамою.
— Наш син дарує вам свою кашу.
Звичайно, це викликало велику радість у другого велетня-малюка, і другий велетень-малюк надів слюнявчика і сів за стіл.
І, звичайно, каша з горщика скоро виповзла назовні і заповнила весь стіл, весь палац і все місто. Вона навіть залізла на найвищу вежу.
І тоді над містом замайорів жаданий прапор.
— Ура, ура! — закричав велетень-малюк. — Перемога! Хай живе горщик з манною кашею!
І тут чарівний горщик перестав варити. А велетні-малюки посідали обідати.
Ось які важкі війни були колись.
Щоб стати справжнім воїном, треба було з’їсти ціле місто манної каші.

Історія сьома
Яка вона? Знову не знаю.
Трах-тарарах! Чуєте? Який грім, правда? А це і не грім — просто велетень-малюк грає зі своїм брязкальцем.
Трах-тарарах! Все своє маленьке дитинство він грав із ним. А потім, коли став більшим, вирішив забути дитинство і закинув те брязкальце кудись на Місяць.
Тепер велетенське брязкальце мовчить, але іноді згадує про велетня-малюка, і тоді «Трах-тарарах!» Страшний грім стрясає небо.
Ти боїшся його? Не бійся. Не треба. Грім – не страшна, а просто сумна річ. Адже це сумує чиєсь велике брязкальце. А взяти його нема кому. Всі велетні виросли, а нам його не дістати.

Історія передостання
Історія про кораблі.
Велетень-малюк робив паперові кораблі: білі шхуни, чорні фрегати, блакитні бригантини.
Щоранку він обережно опускав їх на море і, дмухаючи у вітрила, махав рукою. І паперові кораблики пливли. Пливли через море, через океан.
І десь у морі їх, зазвичай, зустрічали люди, які потерпіли корабельну аварію.
— О, — говорили вони, — дивіться! Здається, це корабель, і зовсім порожній.
І тут люди сідали на паперовий кораблик і поверталися додому.
Ну, а потім, вдома вони все життя тільки й розповідали про це диво.
І справді, для моряків і досі немає більшого дива, ніж переплисти океан у великому паперовому кораблику.
Але з того часу, як велетень-малюк став великим, це вже нікому не вдається.

Історія остання
Багато я розповідаю про велетня-малюка. І ти, напевно, втомився. Адже ти маленький. А я кажу тобі про такі великі речі. Ну що ж, я закінчую. Закінчую тим, з чого почав. Іграшковим містом.
А ти знаєш, що ще є в нашому місті, окрім гарних будинків і будівель? Ні? Тоді слухай.
Колись велетень-малюк дуже любив робити вітрячки. Ці вітрячки стояли на кожному пагорбі. А потім, коли на пагорби прийшли люди, вони сказали:
— Та це ж чудові речі — вітряки. Вони молотимуть нам зерно, качатимуть воду.
І довгі роки вітрячки велетня-малюка мололи зерно, качали воду. А потім люди зробили інші млини: парові, електричні.
Вітряні млини хотіли вже прибрати. Але найрозумніші подумали і залишили.
Звичайно, тепер це вже не млин, а знову просто іграшки. Вітрячки.
І досі вітрячки велетня крутяться у нашому місті.
А коли діти питають у дорослих: “Навіщо вони, що роблять?”, дорослі, посміхаючись, кажуть:
— Відганяють погані сни від міста.
Малюк, якщо ти хочеш добре виспатися, приходь у місто велетня-малюка!

Сторінки: 1 2