ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Велетень себелюбець

Оскар Уайльд

Щодня, повертаючись із школи, діти за звичкою забігали в садок до Велетня погратися. Це був великий і гарний садок з м’якою зеленою травою, де, немов зірочки, красувалися гарненькі квіти. В садку росло дванадцять персикових дерев, які навесні зацвітали ніжним перлисто-рожевим цвітом, а восени рясно родили стиглі жовтогарячі плоди. На деревах сиділи пташки і так гарно виспівували, що діти не раз кидали свої розваги, щоб послухати того співу.
— Як нам гарно й весело тут! — раділи діти.

Та от одного дня повернувся Велетень. Він провідував свого приятеля — кориуельського Велетня-людожера і пробув у нього сім років. Бувши не дуже балакучим, за ці сім років він устиг поговорити про все, про що йому хотілося поговорити, і тоді вирішив повернутися до свого замку, а повернувшись, побачив дітей, що бавилися в його садку.
— Ви що тут робите? — гримнув він страшним голосом, і діти порозбігалися.
— Мій садок — це мій власний садок,— мовив Велетень,— І всяк це повинен розуміти. І я нікому, крім самого себе, не дозволю гратися в ньому.
І вій звів високий мур навколо садка і почепив вивіску:

ВХІД ЗАБОРОНЕНО
ПОРУШНИКИ БУДУТЬ ПОКАРАНІ

Великим себелюбцем був цей Велетень.
Бідним дітям тепер ніде було гратися. Вони спробували піти на дорогу, але там було багато пороху та гострого ка- міння, і їм не сподобалося там. Не раз вони, бувало, ходили після школи навколо високого муру і згадували чудовий сад, що тепер був захований від їхніх очей.
— Як гарно й весело було наді у садку! — казали вони.

А потім настала Весна, і скрізь цвіли садки, лунали пташині пісні. Тільки в садку Велетня-себелюбця досі була Зима. Пташки не залітали в цей садок, бо в ньому не було дітей, і дерева зовсім забули, що треба цвісти. Якось одна гарнесенька квіточка виткнула була свою голівку з-під трави, але побачила вивіску на мурові, і стало їй так шкода бідних дітей, що вона знову сховалася в землю і заснула. Тільки Сніг і Мороз раділи.
— Весна забула за цей садок,— казали вони,— і ми пануватимемо тут цілий рік!
Сніг накинув па траву свій широкий білий саван, а Мороз посріблив усі дерева. Потім Сніг з Морозом запросили до себе в гості Північний Вітер, і той негайно прилетів. Він увесь був у хутрі й цілісінький день гасав по садку та гоготів у димарях.
— Яке це чудове місце! — сказав Північний Вітер.— Нам треба ще запросити в гості Град.
І тоді налетів Град. Щодня він по три години торохтів по дахах замку, доки перетрощив майже всю черепицю, а тоді щодуху ганяв по садку. Він був з голови до ніг у сірій одежі, і подих його був крижаний.
— Не розумію, чому це так забарилася Весна,— дивувався Велетень-себелюбець, сидячи біля вікна й позираючи на свій замерзлий, білий садок.— Сподіваюсь, погода невдовзі переміниться.

Але Весна так і не прийшла в його садок, не прийшло й Літо. Осінь подарувала золоті плоди кожному садкові, тільки садкові Велетпя не дала нічого.
— Він тільки себе й любить,— сказала Осінь.
І в садку Велетня весь час була Зима, і лише Північний Вітер та Град, Мороз і Сніг танцювали поміж деревами.

Але якось Велетень прокинувся у своєму ліжку і почув ніжну музику. Та музика видалась йому такою солодкою, що він уже був подумав, чи не королівські музиканти йдуть повз його замок. Насправді то була одна-однісінька коноплянка, яка защебетала за його вікном, але він так давно вже не чув пташиного співу в своєму садку, що це щебетання здалося йому найпрекраснішою музикою в світі. І відразу Град перестав витанцьовувати, стукочучи по дахові, і Північний Вітер припинив своє завивання, а в прочинене вікно долинули чарівні пахощі.
— Мабуть, це Весна завітала нарешті,— радісно мовив Велетень, схопився з ліжка і виглянув у вікно.

Що ж він побачив? Перед його очима постала дивна картина: діти позалазили до садка через отвір у мурові і тепер сиділи на деревах. Куди не гляне Велетень, на кожному дереві сидить дитина. І дерева так зраділи поверненню дітей, що враз укрилися цвітом і стояли, легесенько похитуючи своїми вітами над їхніми голівками. А довкола пурхали, радісно щебетали пташки, квіти повитикали свої голівки з трави і усміхалися. Видовище було просто зворушливе, і тільки в одному кутку садка ще була Зима. Це був найдальший куточок, і там стояв зовсім малий хлопчик. Він був такий малий, що не діставав до гілля і не міг вилізти на дерево. І він ходив навколо дерева й гірко плакав. А бідне дерево стояло геть усе біле від снігу й морозу, і над ним кружляв та завивав Північний Вітер.
— Вилазь на мене, хлопчику! — просило дерево й нагинало якомога нижче своє гілля, та хлопчик не міг доп’ястися до нього — такий був малий.
І серце Велетня розтало.
— Який же я був себелюбець! — промовив вій.— Тепер я знаю, чому Весна не хотіла приходити в мій садок. Піду підсаджу того хлопчика на дерево і зруйную мур, і мій садок на віки вічні стане місцем розваг для дітей! — Він і справді вже вельми жалкував, що колись був прогнав дітей із садка.
І тоді він навшпиньках спустився по сходах, тихесенько відчинив двері замку і вийшов у садок. Та коли діти побачили його, вони так злякалися, що повтікали з саду, і туди знов вернулася Зима. Тільки найменший не встиг утекти;
через ті сльози він навіть не зауважив Велетня. А той тихесенько підкрався ззаду, обережно взяв його на руки й підсадив на дерево. І тієї ж миті дерево зацвіло, і до нього злетілися пташки й весело защебетали, а хлопчик обняв Велетня за шию і поцілував. Тоді всі діти, побачивши, що Велетень перестав бути злим, знову прибігли в садок, а з ними повернулась і Весна.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Хлопчик – зірка”
Збірка
Оскар Уайльд
Переклад з англійської – Ілька Корунця
Видавництво : “Веселка”
Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: