Велика новина про маленького хлопчика

Та велика новина за одну мить блискавкою облетіла весь світ. Не минуло й п’яти хвилин, як до нас хтось постукав.

— Хто там?

— Я, Зайчик-Побігайчик! Тут живе хлопчик Олександр?

— Тут, прошу, заходьте!

До кімнати увійшов Зайчик-Побігайчик з великим букетом квітів і каже:

— Я почув велику новину і прийшов поздоровити Олександра.— Він потиснув лапкою Олександрові руку.— Вітаю, хлопчику! Такий ти мені подобаєшся!

Не встигли зачинитися двері за Зайчиком-Побігайчиком, як пролунав дзвінок.

Ми — до дверей. І кого, ви думаєте, побачили там з ялинкою на спині? То завітав Їжачок-Стоголочок!

— Тут живе хлопчик Олександр?

— Тут. Прошу, заходьте!

Їжачок-Стоголочок зайшов та й каже:

— Я теж дізнався про ту велику новину і поспішив до вас.— Він обняв Олександра й поцілував в обидві щоки.

— Молодець, хлопчику! Рости великий! Я приніс тобі ялинку на Новий рік!

Тільки-но вийшов з кімнати Їжачок-Стоголочок, як задзвонив телефон. Хтось озвався грубим, хрипким голосом:

— Алло! Тут живе хлопчик Олександр?

— Так!

— Це Ведмідь-Набрідь. Олександр удома?

— Так!

— Дайте, будь ласка, йому трубку.

Олександр приклав до вуха трубку й почув:

— Вітаю, хлопчику! Я теж почув ту велику новину. Тільки мав дуже багато роботи й не зміг прийти до тебе додому, тому вирішив подзвонити. Браво! Чини й далі так! Попрошу свою Ведмедиху, щоб пирогів тобі напекла…

Не встиг Олександр закінчити розмову, як прийшов листоноша з повного сумкою листів, барвистих листівок і телеграм.

Один лист був аж із Африки. Ось що в ньому було написано:

«Мене дуже втішила велика новина. Вітаю тебе від щирого серця. Першим же кораблем надсилаю тобі десять апельсинів». Під листом був.підпис: «Маленький Крокодил, що живе у річці Ніл».

На одній листівці були намальовані крижані гори, а під ними стояли такі слова:

«Привіт з Північного полюса! До мене дійшла велика новина. Міцно тисну твою руку. Надіслав на твою адресу бочку ванільного морозива». Під листом стояв довжелезний підпис: мідь-Що-Живе-На-Льоду-Багато-Століть».

У телеграмі з далекої Азії було написано:

«Будь здоровий і не хворій! Радий за тебе. Мрію, щоб і мої діти так чинили. Надсилаю рису, щоб ти їв з молоком. Великий Слон».

Тільки-но зачинилися двері за листоношею, як у вікно до кімнати влетів Голуб-Мандрівник з прив’язаним до лапки конвертом.

Розірвали ми конверт й прочитали:

«Будь щасливий і живи сто років. Надсилаю тобі плитку шоколаду. Смугаста Зебра».

Коли Голуб-Мандрівник вилетів з кімнати, озвалося радіо:

— Увага! Хлопчику Олександре з Бухареста! Увага! Говорить Австралія! Говорить Австралія! Бідні кенгуру, що не мають у кишені жодного мідяка, вітають тебе від щирого серця. Надсилаємо два клубочки вовни, щоб бабуся сплела тобі шарфик і рукавички. Увага! Це говорила Австралія! Це говорила Австралія!

Весь світ дізнався про велику новину! Тільки лінивий Кіт-Воркіт, що спав за теплою грубкою, нічого не знав.

Почувши радісний гамір у кімнаті, Він потягся, позіхнув кілька разів, почухався за вухом, виткнув голову з-за грубки й спитав:

— Що тут сталося?

— Як, ти нічого не знаєш? — здивовано похитала головою Мишка-Шкряботушка.— Сьогодні Олександр уперше взувся сам. І ніхто йому не допомагав. І черевики він не переплутав. Правий черевик узув на праву ногу, а лівий — на ліву.

Оце і все, діти!